ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ ЧУМАЦЬКИХ ПІСЕНЬ

Відомий історик А. Скальковський, вивчаючи розвиток чумацького промислу, звернув увагу на місце волів у житті чумака: “Тільки у них стачало терпіння протягом місяців правувати такою худобою, як воли, наражаючись на всілякі небезпеки, труднощі, злигодні і втрати. Позбувшись своєї худоби, ватажанин втрачав все, і з поважного чумака ставав бурлакою бездомним” (1, с. 176). Часто вороги, вдаючись до різноманітних хитрощів, привласнювали собі чумацьку худобу в кримському степу. Критичні ситуації, в які потрапляла валка, давали поштовх до художнього відображення подій. Великою популярністю серед чумаків користувалася пісня “Та йде чумак дорогою”. У багатьох варіантах пісні відсутній заспів. Увага слухача привертається емоційною розповіддю про випадок із чумацького життя, швидким розвитком подій. Досягається це за допомогою різноманітних художніх засобів: шанобливим звертанням до матері: “Чумак, мати, чумак, мати, у скрипочку грає” (2, с.157. Далі при посиланні на це видання вказуємо лише сторінку), числовою конкретизацією, стверджувальною або окличною інтонацією: “Да йшов чумак дорогою, да пісеньки співає, //Другий стоїть під корчмою, мед-вино кружляє” (с. 155), контрастним протиставленням героїв: “Ой да йшов чумак та дорогою — пісню співає, //Другий сидить в Танрозі — мед-горілку кружає” (с. 157). Часто розповідь починається з пейзажної замальовки, за якою неважко помітити народну любов і повагу до чумацької праці, передану за допомогою епітетів та димінутивів: “Привертали вільні чумаченьки та все к Дунаєчку,//Та розпрягали та сірі воли та по бережечку” (с. 156). Окремі виконавці вдавалися до традиційного заспіву, ономатопея підсилює зорову картину, а чергування окличної та запитальної інтонацій змушувало слухача хвилюватись за долю пісенного героя. Відтак він невільно ставав свідком тих подій, про які йому мають щойно розповісти: “Да сидить пугач на могилі, як “пугу”,так “пугу”! //Да чи чуєш ти, чумаче, на себе потугу?” (с. 162).
Кожний рядок не тільки відтворює типову картину чумацького життя, а й характеризує героя. При цьому важливе значення надається художнім деталям. Взяті вони, як правило, з чумацького побуту, або, точніше сказати, вихоплені з-поміж безлічі речей та щоденних явищ, у своїй сукупності створювали типовий образ чумака, який цілими днями перебував у дорозі. Саме шлях обумовлював поведінку героїв, виступав першоосновою чумацького життя. Для характеристики чумацької вдачі пісня послуговується широко вживаною в усній народній творчості поетичною формулою “мед-вино кружляє”, яка відтворює ритуальні дійства чумаків під час споживання горілчаних напоїв. Нерідко цим виразом передавалось вживання горілки взагалі: “Да сидить козак да на важниці, мед-вино кружає” (с. 158). Чумацька пісня, відбираючи з поетичного арсеналу художній засіб, може піддати його зміні. Взяти хоча б прикладку “думає-гадає”, яка традиційно відображає одну психологічну дію. У чумацьких співанках вона розпадається, конкретизуючи життя чумаків, які були змушені запобігати до різноманітних гадань на сокирі чи вдаватись до хитрощів, обходячи карантини. Часто художня деталь має в собі прихований сенс, підтекст, викликає широкий спектр асоціацій. У народі вважали, що всі чумаки вміли гарно грати на сопілці (кожен виготовляв її самостійно) та чудово співати. Подібний стереотип знайшов відображення в чумацьких піснях у характеристиці героїв. Чумаки веселі за вдачею, доброзичливо ставляться до людей, грають на музичних інструментах, приносять радість і користь суспільству торгівлею та співами. Нерідко художня деталь замінює розлогі поетичні описи, “працює” на розкриття образу чумака, який суворо дотримується звичаєвої культури: члени валки ніколи не сідали на віз, йшли поруч зі своїми волами. Ця реалія побуту привернула увагу виконавця, оскільки вказувала на важливість промислового культу вола, що панував у чумацькому середовищі та визначав ставлення до тварин: “Ой іде чумак та дорогою, воли поганяє, //А другий іде та й за волами та й пісні співає” (с. 156). За допомогою лише одного рядка створюється мальовнича картина подорожньої чумацької валки, але скільки інформації в лаконічній формі вона несе про самих героїв! Наступний рядок різко контрастує з попереднім: буденний чумацький спокій порушує несподівана пригода — крадіжка волів. Виконавець вживає еліпс для досягнення динамічності та стислості вираження думки чи напруженої думки. Обидва рядки, не дивлячись на свою контрастність та логічно-інтонаційну оформленість, тісно пов’язані між собою за допомогою анафори, у своїй сукупності психологічно впливають на читача: “Та іде чумак та дорогою, мед-вино кружає. //Та оглянеться та чумак назад — аж волів немає” (с.112). Пісня конкретизує обставини, за яких відбулася крадіжка: чумак був у дорозі, сидів на важниці, вієчку, грав на сопілці, йшов попереду своїх волів, перебував у корчмі, куди завернув для відпочинку. Злодії перехитрували пильного чумака, який, споживаючи горілку, не забував наглядати за волами через кватирочку. Виконавець пісні оповідає про це стисло та інформативно, іноді уповільнює свою розповідь дворазовим повторенням рядків: “А мед-вино кружає, //Та кватирочку та й одсуває,//На воли поглядає/2/” (с. 154). Враження чумака оформлюється за допомогою алогізму, який створює певний смисловий та стилістичний ефект: “Та нема волів, та нема возів, //Та й нема товаришів” (с. 154).
Власна неуважність, пияцтво стають причинами трагедії. Нерідко про своїх волів господар згадує на другий, четвертий день. Обурений та схвильований чумак в емоційній формі звертається до хлопця, який в чумацькій валці виконував роботу, передбачену обрядом ініціації. В екстремальній ситуації джура повинен продемонструвати свої вміння та навички їздити на коні, швидко виконувати розпорядження отамана, від яких залежала подальша доля всієї чумацької валки, показати готовність у будь-який момент вступити в герць із ворогом. Психологічний стан героя передається через пряму мову, для якої характерні інверсія, насиченість емоційними вигуками, що повторюються на початку та всередині речень, поетичні звертання, оклична інтонація підсилюється логічними наголосами: “Та біжи, хлопку, та біжи, малий, давай панам знати: //Та нехай пани, та нехай вони шлють волів шукати! (с. 153).
Чумак у пісні годен віддати усі гроші, аби повернути назад своїх волів, з якими міг відчувати себе незалежним господарем, вільною людиною. Джура справно виконує всі накази. Розвиток дії в пісні уповільнюється через повторення рядків, слів, поетичних картин: “Та побіг хлопка, та побіг малий, та й не забарився” (с. 155). Хлопець сповіщає про крадіжку волів пана, громаду, рідного батька, чумаків. Втрата чумаками волів постає не як особиста трагедія, а суспільна. До їх пошуку залучаються люди, що об’єднуються в толоку (за часів масового розвитку чумацтва вона вже втратила своє первісне значення). Картини широкомасштабного пошуку волів відтворюють історичні реалії часу — роль панівних верств українського суспільства. Пани дозволяють у “своїм” степу шукати волів, за їх вказівкою збирається громада під звуки церковних дзвонів для пошуку злочинців. Таким чином пісня відобразила соціальну та майнову нерівність у суспільстві, показала місце та значення чумацтва в ньому. Часто поетичні картини підсилюються звуковим ефектом: у Києві на риночку, у Самарі в городі, за річкою за бистрою “дзвонять в усі дзвони”(однокоренева тавтологія підкреслює значення трагедії для всього українського народу).
Митець, передаючи краєвиди, співвідносить їх із людськими переживаннями, інтересами, настроями, роздумами. Довго ще доведеться йти чумакам степовими дорогами в пошуках волів (однокоренева тавтологія з епітетом характеризують місцевість): “Жовтилися жовті піски, куди йшли пішки. //Хилилися густі лози, куди йшли обози” (с. 156).
Інколи картина природи стає складовою паралелізму, допомагає відтворити психологічний настрій героїв: “Похилилися ой зелені трави, куди вони гнали, //Пожурилися та славні чумаченьки, що й хури набрали. //Похилилися зелені трави, куди вони гнали //Ох і подивилися назад себе — вже й волів немає” (с. 155). Пісенні пейзажні замальовки відзначаються реалістичністю: чумаки їздили тільки тими дорогами, над якими росла трава.
Нерідко природа співчуває чумацькому горю: похилені трави вказують чумакам напрямок, в якому слід шукати волів. В одному з варіантів природа жорстоко карає злодіїв, вони перетворюються в густі терни. Часто виконавець вдається до розгорнутих описів, коли треба уповільнити розвиток дії чи передати якісь найхарактерніші ознаки місцевості, де перебували чумаки. Художній ефект досягається за допомогою майстерного поєднання риторичних запитань та відповідей, описів зовнішнього вигляду чумаків та пісенних узагальнень тощо.
Картини повернення чумацьких волів оформлюються відповідно до індивідуальної пісенної майстерності виконавця. Тут чумацька пісня послуговується вже виробленими художніми засобами. Церковний дзвін прославляє мужніх чумаків, яким вдалося, незважаючи на всі труднощі, повернути волів і перемогти ворога. Виконавець поспішає повідомити про це слухача, тому використовує еліпсичні конструкції речень. Наступний рядок доповнює та деталізує попередньо висловлену думку, збагачує її за допомогою побутових подробиць: “Да оглянеться чумак назад — аж волики гонять.//Да женуть воли, да везуть вози, да ведуть бесурмена” (с. 152).
Часто пісня вдається до повторень рядків зі зміною, які уповільнюють розвиток дії, привертають увагу слухача, примушують його співпереживати за долю своїх героїв: “Та оглянеться та чумак назад — аж воликів гонять.//Та оглянеться та чумак назад — аж воликів женуть” (с. 153). Деякі редакції пісні подають мальовничі картини повернення волів, побудовані за принципом синестезії: портретні характеристики чумаків вдало поєднуються з описами волів:

“Як обернеться чумак назад — аж усіх волів гонять.
Та гонять воли, та гонять воли сірії й половії,
Ой за ними йдуть чумаченьки — та все молодії,
Та гонять воли, та гонять воли — та все круторогі,
Ой а за ними йдуть чумаченьки — та все чорноброві”(с.156).

Часто виконавець прагне індивідуалізувати головного героя за допомогою антропонімів, алофрази та однокореневої тавтології, які у своїй сукупності створюють певний художній ефект: “Ой ішов Цимбал та з цимбалами, він у цимбали грає”(с.159). Цимбал—дурбило, йолоп, телепень. В одному з варіантів він сидить під вербою, споживаючи горілку, споглядає за навколишнім світом. Його поведінка різко змінюється, коли він отримує від Байдара (волокити, ловеласа) новину про крадіжку волів, а психологічний настрій виражається мімікою, пантомімікою, динамікою мовлення.

Важливу роль у пісні виконує ліричний відступ — один із прийомів уповільнення дії, за допомогою якого виконавець безпосередньо висловлює свої міркування з приводу вчинків героїв, певних явищ: “Та нехай грає, та нехай грає, //Він пригодоньку знає.” (с. 153). Через ліричні відступи розкривається відношення співака до подій, він переживає за долю персонажів, у найскладніших ситуаціях намагається їм допомогти: “Ой годі, годі, чумаченьки, пісеньку співати, //Ой ходімо та й у Тангород волів пізнавати” (с. 159). В іншому варіанті авторська позиція виявляється за допомогою репліки: “Не журися, молодий чумаче, усіх волів гонять!”(с.157).

Розвиток сюжетних колізій підсумовується в кінцівках. Слідом за волами ведуть зв’язаного і побитого полоненого басурмана на круту гору, прив’язують до “нового знамена”, трьома списами піднімають догори, виголошуючи при цьому патріотичну промову: “Та дивись, дивись, бесурмене, на чумацьку Україну, //Що чумацька Україна, як мак процвітає, //А бесурменська земля кров’ю окіпає” (с. 157).

Кінцівка у формі паралелізму виражає народне співчуття до нелегкої долі чумаків, відображає народне уявлення про те, що нещастя приходить по воді: “Текли річки невеличкі, тече вода стиха, //Набралися чумаченьки з татарвою лиха” (с. 159). Напади ворогів не злякали мужніх чумаків, вони знову збираються в подорож (пор. паремію: “Як чумак латається, то в дорогу збирається”). Кінцівка в іншому різновиді пісні лаконічно характеризує бідного чумака, який, не дивлячись на всі перешкоди, ніколи не залишить чумацтво: “Ой сидить чумак межи возами та все думає-гадає: //Дере поли, дере рукава та все плечі латає” (с. 157).

Кінцівки пісень, що оповідають про жорстоке покарання чумаками ворогів, зустрічаються рідко. Чумацька кара суперечила суспільним законам, народній етиці, побудованій на християнських засадах милосердя до ворогів. Більшість варіантів пісні створює образ бідного чумака, патріота України, який заради процвітання своєї землі, ризикуючи власним життям, чесною працею приносить користь суспільству. Народна етика засуджувала кровопролиття, насильство, виставляла на перший план позитивні риси характеру чумаків-патріотів рідної землі, носіїв загальнолюдських цінностей. Співчуваючи знедоленим та бідним, пісенна мораль засуджувала спроби будь-яких посягань на приватну власність, визначала єдиний спосіб здобути багатство через чесну працю на користь всього суспільства. Самовіддана вільна праця, якою займалися чумаки, високо цінувалася у народній етиці, викликала повагу до українських торговців та перевізників.

Таким чином, для багаточисленних варіантів аналізованої пісні характерне послідовне викладання подій, яке досягається розгорнутими описами, деталізацією місця за допомогою топонімів; драматизм ситуації підсилюється поступовим нагнітанням емоційності, чергуванням інтонацій, звертанням до героя, повторенням сполучників та вигуків, контрастним протиставленням картин, звуковим ефектом, числовою конкретизацією та іншими прийомами.

Уповільнення дії досягається тавтологією, анафорою, епіфорою, ліричними відступами, портретними та пейзажними описами.
Художні образи розкриваються в процесі розвитку сюжету на прикладі однієї екстремальної ситуації. Типові риси характеру та зовнішності чумаків передаються за допомогою оцінювальних епітетів, димінутивів, художніх деталей, тавтології.

За допомогою антропонімів, алофрази, прямої мови, поведінки, описів психологічного стану створюються індивідуальні риси характеру чумаків.

Л і т е р а т у р а :
1. Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького.—Дніпропетровськ: СІЧ, 1994. — 678 с.
2. Чумацькі пісні/Упор. Дей О.І, Ясенчук А.Ю., Іваницький А. І. та ін. — К.: Наукова думка, 1976. —544 с.

Михайло КУШПА,
фольклорист.

"НАРОДОЗНАВСТВО" – всеукраїнський фольклорно-етнографічний часопис.