Петро ПЕРЕБИЙНІС
ЗОРЯНА СІВБА
Акроабетка

Абетка — це зерно,
А не полова.
Це стежка неземна
Від нас до Слова.

Абетка — це сівба
Зерна живого.
Це стежка голуба
Від нас до Бога.

* * *
Ану ж учись читати!
Бо є вже ось початок
Веселий, наче гра.
Гурточком дітвора
Ґаздує на господі,
Дивує нас та й годі.
Ех сонечку, світи!
Є соняшник і ти.
Життя усім чимало
Зозуля накувала.
Ич, лагідно кує
І радість роздає.
Їжак вертає з літа.
Йому вечеря світить,
Коли у нас, бува,
Ласун відпочива.
Малює птиць малеча
На обрії лелечім.
Оранжевий листок
Палає над ліском.
Русалонька русява
Спливає серед ставу.
Тупоче і шумить
У росах лісовик.
Фазан крило гаптує,
Ховрах нору готує.
Цапкує цапеня.
Чапкує чапленя.
Шукає слід лисиця.
Щипає глід лосиця…
Ь (А літера одна
Принишкла, мовчазна.
Відлунює химерно
М'яке її наймення).
Юнак жадає знань.
Ясніє далина.

* * *
Тече ріка абетки.
Тебе вітають предки.
Читай від них листи,
Навчайся і рости!