АБЕТКА З КВІТІВ

Ми українські діти
Любимо трави, квіти.
З квітів не тільки букетик
Зробимо й альфабетик.

От пригадаємо трошки:
Айстри, Барвінок, Волошки,
Далі Пахучі Гвоздички,
Дзвонять Дзвіночки з травички.

Вище Бузковії грона,
Як фіалкова корона,
Є в нас і пишна Жоржина,
Зірка, Іриси, Калина...

Є ще Петунії різні,
Пахне Любисток з алеї,
Мак, Нагідки, Орхідеї...
Рози пахучу і ніжні.

Ще й синьоокі Сокирки —
Треба тюльпанів тільки.
Гурт Чорнобривців шаліє...
Цинія й жовта Шавлія.
Флокси й зелені Хвощі
Стебла купають в дощі.

Юру від вітру боронить
Явір, що віти клонить.

Все, що росте в садочку,
Стало для нас у рядочку.
Там, за абеткою квіти
Вам посилають привіти.

А

АЙСТРИ

Опівночі айстри в саду розцвіли...
Умились росою, вінки одягли,
І стали рожевого ранку чекать.
І в райдугу барвів життя убирать...
І марили айстри в розкішнім півсні
Про трави шовкові, по сонячні дні, —
І в мріях ввижалась їм казка ясна,
Де квіти не в'януть, де вічна весна...
Так марили айстри в саду восени,
Так марили айстри і ждали весни...
А ранок стрівав їх холодним дощем,
І плакав десь вітер в саду за кущем.

О. Олесь

Б

Барвінок стелиться низенько,
Не клякне в призимку стебло.
Чи не тому в барвінка, ненько,
І взимку листя зелененьке,
Що від землі бере тепло.

B

А в стерні — волошки,
Сині, неозорі,
І такі дрібненькі —
Слізки росяні,
Назривав їх трошки.
Це волошки-зорі!
Ниточки тоненькі —
Мрії весняні.

В. Чумак

Г

Є у мене чорні брівці
І гвоздики — чорнобривці.
Я вечірньою порою
Полила квітник водою,
Щоб не в'янули гвоздики,
А росли собі великі...
У сукеночці червоній
Між індиками стою;
Не шиплять вони на мене,
А приймають, як свою...
Поясніть, чому гвоздики
Називають ще й індики?!

В. Лучук

На блакитних заплавах широких
Жовті глечики рясно цвітуть.
Молоко із тих глечиків жовтих
Вранці окуні нахильці п'ють.

Д

На тонких бринять стеблинках
Між травинок і пеньочків,
Сині-сині, звуться дзвінко
Лісові квітки — дзвіночки.

Е

А в безсмертників золотих
Квіточки сухенькі.
І не в'януть без води,
Завжди, як свіженькі.
Люблять сонце і пісок,
Діти це вже знають.
І як треба на вінок
Враз їх відшукають.

Є

Євшан-зілля в козацькім степу,
Його вітер весняний колише.
І шепоче воно про красу
Все тихіше, тихіше, тихіше...

Ж

Стоять жоржини мокрі-мокрі,
Сплять діамантові жуки.
Під грушею у дикій моркві
До ранку ходять їжаки.

Л. Костенко

З

Рве Маринка у торбинку
Звіробій і материнку.
Оля, Толя, Шура, Ната
Вже сніпок нарвали м'яти.
Клава, Боря і Сергій
Рвуть ромашку й деревій.
А Тарасик на дубочку
Рве собі штанці й сорочку.

М.Тименко

И

В полі жито, в полі просо,
І пшениця золота,
І ячмінь своїм колоссям
В полі кожного віта.
А волошок, маку скільки!
Материнка і сокирки.
І дзвіночки, й васильки —
Все нам добре на вінки!

І

Дрібнесенькі дзвіночки.
Неначе воскові,
Нанизані рядочком
На довгому стеблі.
І ніжно-золотенькі,
Найкращі із квіток,
Конвалії біленькі
Зовуть нас у лісок.

Ї

О місячне сяйво і спів солов'я,
Півонії, мальви, жоржини!
Моря бриліантів, це — мова моя,
Це мова моєї Вкраїни.

В. Сосюра

Й

Синій Паничик заліз аж на тин,
Кличе в танок гордовитих Жоржин.
Білій Лілеї Майор уклонився —
Сонцем відразу квітник освітився!

М. Познанська

Посадили на горбочку гай —
Сосну й дубки малі!
Високі стануть дерева,
Підіймуться до хмар.

У гаї житимуть сова,
Зозуля і шишкар.
Тут зійдуть проліски ясні,
Фіалки і розмай.

К

Гарно, тепло у садку,
Снігу вже немає...
Із-під листу у кутку
Крокус виглядає.
Наче золотом горять
Пелюстки жовтенькі,
І листочки мерехтять
Ніжні, зелененькі.

Кожен зна ці квітки, мабуть,
Називаються — кульбаби.
Ну, а я вам признаюся,
Зву їх ніжно — кульбабусі!

В. Бойко

Л

Лілії заздрять усі хлопчаки —
Кожен би квіткою став залюбки:
В озері лілія з ранку до ночі
Може купатися скільки захоче!

А. Костецький

М

Як без вишні — не садок,
Так без маку — не вінок.
А його, ось як на те,
Скільки в полі тут росте!
І червоний, і стрункий,
І свіженький все який!
Цілу купу нарвемо —
Вам віночки сплетемо.

Запитала в мами Ритка:
"Чому зветься маргаритка
Ця маленька ніжна квітка?
На пелюсточці росинка,
А пелюстка — мов перлинка",
Каже мама їй: "Дитино,
Слово це прийшло з латини —
Маргарита — це перлина,
А на неї схожа квітка,
Так і зветься — маргаритка".

Н

Незабудки голубенькі,
Дуже ніжні і малі,
На лужку при самій річці
Між травою розцвіли.
І такі вони несмілі,
Налякав їх хтось, мабуть,
Що усім шепочуть тихо:
"Любий друже! Не забудь!".

О

Золотенька середина,
І біленькі пелюстки, —
Це ромени. Всі їх знають
І плетуть із них вінки.
І як хочеться нарвати —
Швидше в поле, на лужок.
Вони рідко зацвітають,
Так, не прохані в садок.

П

Я блакитні очі маю,
Здавна проліском зовусь.
В лісі першим розцвітаю,
Навіть снігу не боюсь.

М.Познанська

У проміннях сонця ніжних
Край веселого струмка
Білий, росяний підсніжник
Раптом блиснув з-під листка.
Отакий малий неначе,
Ледь прокинувся від сну.
Тихий-тихий, а одначе,
Він привів до нас Весну.

В.Бичко

Р

Пробудилися ромашки
На світанні голубім,
Очі в очі зазирали,
Розмовляючи собі.
Пелюстки ласкали білі
І гойдали їх вітри,
І світанок на голівки
Сипав роси їм згори.

Вітер зиму розтряс,
І в лісочку,
На горбочку
Виріс ряст, синій ряст.

М. Щербак

С

У траві густій, зеленій
Квіточки біленькі.
Дуже схожі на ромени,
Тільки що дрібненькі.
І листочків мало мають,
Ніжки в них короткі...
Ну, та всі напевно знають —
Це малі стокротки.

Ще холодні в лісі ранки,
Сніг ще в лузі дотліва,
Та розкрила на світанку
Сині очі сон-трава.
Сон-трава на ніжці срібній —
Ніжне сонечко земне...
Ти ж казала, мамо рідна,
В сон-траві знайшла мене.

Т

Весна — неначе карусель,
На каруселі — білі коні.
Гірське село, в садах морель,
І місяць, мов тюльпан, червоний.

Б. І. Антонич

У саду троянда красувалась
В платті з оксамиту і парчі,
В сонечку веселому купалась,
Умивалась росами вночі.

У

У лісі веснянім
Цікава рослина:
Ось тільки червона.
Тепер уже — синя!
Це мова про мене —
Медунку.

Ф

Приблудилися фіалки в грудень,
Облягли підвіконня цвітом.
І ураз мій засніжений будень
Освітився ласкавим літом.

О. Матійко

Х

Хризантема тайну знає —
Аж під осінь зацвітає,
Щоб її красою ми
Милувались до зими.

А. Костецький

Ц

Глянь кругом: вгору, вниз —
Вже весніє, сонце гріє,
Квітне жовтий нарцис.-
Квіти жовті, квіти сині —
Милі барви в Україні.

М. Щербак

Ч

Чорнобровий чорнобривець чепурився:
Дощовою краплею умився,
Втерся теплим вітром — рушником
Та й накрився парасолькою — листком.
І стоїть це диво золоте,
Щоб ласкаво зустрічать гостей.

Ш

- Ой пишная шипшинонько,
Ти про що шепочеш?
Може, мене квітоньками
Дарувати хочеш?
— Пошануй, тебе прошу я,
Не руш мого квіту.
Почастую ягідками,
Як відшумить літо.

І. Складний

Щ

Дощик теплий, дощик синій
Цілий день співа в долині.
І під цей весняний спів
Зелений хвощик звеселів.

Ю

Ось рожева конюшина,
А на ній і комашина,
Що, не дивлячись на ранок,
Їсть солодке на сніданок.

Г. Черінь

Я
Під віконцем пахне м'ята,
Оксамитна, пелехата.
І барвінок невеличкий —
На весілля для сестрички.

Ось стоїть, мов на сторожі,
Соняшник стрункий та гожий,
Рожа по драбині пнеться,
Біля неї бджілка в'ється.

І. Савицька

Ь

Чуєте пахощі в нашім дворі?
Квіти розквітли в ранковій порі.
Тут на світанку сам Дощик ходив,
Білу Лілею від сну розбудив.
Чисто помилися Мальви в росі —
Личенька круглі, рожеві усі.
Ніжні під ними Красольки дрібні —
У квітнику засвітили вогні.

М. Познанська

В.І. КУРІПТА,
старший вчитель
м. Полтава