Надія Кир’ян
ЦВІТЕ АБЕТКА В КВІТНИКУ

художник Лариса Іванова

ЛЮБІ ДІТИ!

Так само, як кольоровими нитками можна вишити прекрасні візерунки, а із квітів можна створити орнаменти на квітнику, так із літер можна скласти особливі узори — слова: скажімо, лише дві літерки, повторені двічі, утворюють наймиліше в світі слово МА-МА. Щоб краще завчити літеру М, пригадайте квіточку МАЛЬВУ, щоб запам’яталося А, згадайте про АЙСТРУ. Так і літери, і квіточки краще знатимете. А в світі квітів є багато цікавого. Як і в людей, у них також є родини. Часом родичі зовсім не схожі на вигляд. З однієї великої родини тюльпани, проліски, гіацинти, амариліси, іриси, крокуси, конвалії. До цієї ж родини, як не дивно, належать також часник і цибуля. Усіх їх об’єднує корінь-цибулинка. Інша родина — це айстри, ромашки, соняшники, зірочки, кульбаба... Якщо уважно придивитися, то у всіх у них схожі квіточки.
Майже всі квіти — лікарі. Тут і королева троянда, і непоказна на вигляд нагідка — всі цілющі. Вони оздоровлюють наше тіло, а для душі приносять радість.
На Україні є свої найулюбленіші квіти, квіти-символи. Серед них барвінок, мальва, соняшник, чорнобривці. Вони з дитинства западають у душу.
Цю абетку мені допомогли скласти великі та розумні книги — енциклопедії, словники, і наші українські поети, і мій сусіда-фантазер семирічний Олесик, який кілька разів просто-таки виручив мене, коли я не знаходила квітів на літери Ґ, И, Й, і хлопчик Вітя та дівчинка Галя, а найголовніше — самі квіти, цікаві розмови яких довелось ненароком підслухати...
З того всього створився своєрідний букет — оця абетка. А ви, спілкуючись із квітами, можете сплести свій віночок, інший. А згодом зрозумієте, що світ складається з різноманітних візерунків, орнаментів, букетів, віночків. І це прекрасно.

Про барвистий святковий квітковий світ дуже гарно написав відомий український поет, лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка Дмитро Білоус:

... Квіти різні, ранні й пізні,
восени і навесні —
і червоні, як троянди,
і рожеві, як піон,
і зелені, як лаванди,
і фіалкові, як сон.
На душі в людини свято:
як чудово, що вони
різні всі, що їх багато,
квітів сонця і весни.

А

АЙСТРА

Схожа ця квіточка на яскраву зірочку. Зацвітає вона в серпні, саме тоді, коли з неба падають зорі. Мабуть, тому існує легенда, що айстра — це зірка, яка задивилася з неба на красуню-землю, зачудувалася і полетіла до людей.
З однієї тієї зірочки виросло багато-багато різнокольорових квітів: білих, синіх, червоних. Погляньте уважно на зірки — адже й вони виблискують такими ж кольорами.
Айстри — улюблені всіма осінні квіти. Не випадково на святі першого дзвоника найбільше букетів із айстр. Ви залюбки даруєте їх своїм учителям. А наша сучасниця, поетеса Ірина Жиленко, написала вірш «День айстр»:

І от останній тиждень літа.
Купує зошити школяр.
А біля ґанку айстра світить —
Високий голубий ліхтар...

І на землі ця квітка випромінює ясне світло чарівної зірки з легенди.
 

Б

БАРВІНОК

Якось я натрапила на віршика, якого написав хлопчик Вітя з селища Гнідина, що на Київщині:
 
В моєї бабусі під самим вікном
Барвінок всю зиму дрімав тихим сном.
Вітри хугували, метелиця била,
А лист кучерявий тримався щосили.
Краплини з-під стріхи умили барвінка,
І в небо звела сині очі рослинка.
Запахло весною, лелеки вернулись,
І сива бабуся моя усміхнулась.

Здавна дивувалися люди на цю тендітну рослинку, яку не могли здолати ні холод, ні вітри, ні морози. Її листя зеленіло навіть з-під снігу. Та й не тільки дивувалися, а й вчилися так само стійко витримувати випробування, які посилала доля.

Мабуть, не випадково відома українська письменниця Олександра Михайлівна Білозерська-Куліш (1828—1911) взяла собі літературне ім’я (псевдонім) Ганна Барвінок. Сподіваємося, що вас зацікавлять твори цієї мужньої письменниці.
 

В

ВОЛОШКИ

Сині волошки в житі пахнуть дитинством... Вони єднають літо й осінь, землю й небо. їхню появу легенда пояснює так. Одного разу небо докоряло житнім колоскам:
«Інші рослини посилають мені свої пахощі, слова любові, пташки — свої пісні. Лише ви мовчите, мов закам’янілі...» Колоски відповіли на це, що вони, повні зерна, хиляться до землі не з невдячності, а тому, що їм важко звести голівки догори...

«Гаразд, — відповіло небо, — якщо ви не можете піднестись до мене, тоді я зійду до вас».
І відтоді серед житнього поля ростуть чарівні сині квіти — шматочки неба. До них з кожним подихом вітру нахиляються вдячні житні стебельця і шепочуть найніжніші слова...
Цікаво, що настій волошки на сніговій воді поліпшує зір.
Тепер садівники вирощують волошки і в квітниках. Вони більші за польові, навіть красивіші. Але дитинством вже не пахнуть...
 

Г

ГЛАДІОЛУС

На клумбі у моєї сусідки Галинки росли розкішні гладіолуси. Якось підійшла я ними
помилуватися. Галя саме поливала квіти, а вони легенько гойдалися, ніби шепталися
між собою.
— Галю, послухай-но, мабуть, вони хочуть розповісти тобі свою історію!
Почали ми разом дослухатися і от що почули:
— Ми примандрували із далекої-далекої Африки на крилах лелек, коли птахи поверталися з вирію... Досі дивуємося — які сильні птахи, адже нелегко було їм нести наші насінинки-цибулинки... Кажуть, правда, що лелеки приносять навіть немовляток.

 
Ґ

ҐИРЛИЖКА

На цю літеру немає жодної квіточки. Та й сама літера була колись вилучена з нашої абетки. То як же бути?
Дізнався про мою біду сусіда, семирічний Олесик. Та й розповів таку історію.
— Збираючи якось у лісі гриби, нахилився я, щоб зірвати великого та гарного підберезника. Раптом чую:

Не руш мою грибницю —
Відкрию таємницю.
З’їси оцю суницю —
Побачиш таємницю.

Я пригостився маленькою запашною суничкою. Та суничка була чарівна. З’ївши її, я потрапив у країну Гномію, де живуть маленькі чоловічки гномики. Дуже гостинно зустріли вони мене, а коли повертався додому, подарували незвичайну квіточку. Квіточку я приніс до хати та й намалював її у своєму альбомі. Ось яка вона ця червоненька, схожа на гномиків, ґирлижка.
 

Д

ДЗВІНОЧКИ

Ми дзвіночки,
лісові дзвіночки,
славим день.
Ми співаєм,
дзвоном зустрічаєм
день, день!

Цю пісеньку лісових дзвіночків підслухав на галявині наш знаменитий поет Павло Тичина (1891 —1967). Якщо ви будете в лісі чи в полі і зустрінете ці квіти, прислухайтеся, можливо, почуєте іншу співаночку, запишіть її.
Та не лише в лісі, в полі чи в горах ростуть ці квіти. Домашні, садові дзвоники ще красивіші — у них більші квіточки, багатше розмаїття кольорів.
А з коренів і листя деяких сортів дзвіночків люди навчилися навіть... готувати салати.

 
Е

ЕДЕЛЬВЕЙС

Побачити цю маленьку білу зірчасту квітку вважають за щастя. Бо росте вона у Карпатах та Інших горах високо-високо. Іноді на висоті аж 5000 метрів над рівнем моря. Часто дорослі думають, що щастя дуже далеко. Як ця квітка. Хай собі думають...
Ми їм не скажемо, що щастя найчастіше там, де наша мама, тато, найкращі друзі. І шукати його треба не очима, а серцем.
Втім, коли ви станете дорослими, спробуйте знайти СВІЙ ЕДЕЛЬВЕЙС.
 

Є

ЄВШАН

А ця квіточка, про яку я зараз розповім, народжується не на землі, а в душі людини. Це почуття любові до рідної землі, до батьківщини. І розкривається воно від запаху чарівного зілля з непримітними суцвіттями. А зветься це зілля — євшан. Існує легенда, що людина, котра зовсім забула свою вітчизну, мову, звикла до чужини, вдихнувши полинового запаху євшану, згадує дитинство, маму, її колискові пісні. І тоді розуміє, що її сите і забезпечене життя на чужині нічого не варте. А збагнувши це, повертається додому.
Отака чарівна ця рослинка — квітка євшан.

Ж

ЖОРЖИНА

Дивилася я одного разу у вікно, де в квітнику цвіли пишні жоржини, і сам собою написався віршик:

Жовта жоржина голівку схиля,
Бо стріла журавку і журавля.
Задумалась жовта жоржина:
«Журавка — це птаха,
Вона журавлева дружина,
А хто ж така журавлина?»
І журиться наша жоржина,
Бо хоче зустріть журавлину.
І журиться журавлина,
Бо хоче побачить жоржину.
 
А вам, щоб ви не журилися, по секрету скажемо, що журавлина, яку так хоче зустріти жоржина, — це дика ягода, яка росте на болотах та в заболочених соснових і мішаних лісах на Поліссі, у Прикарпатті та в Карпатах. Вона кислувата, але дуже корисна.
А жоржина — дуже гарна осіння квітка. Вона буває найрізноманітнішого забарвлення: червона, біла, жовта, рожева, навіть рябенька... Має корінь-картоплинку, якою й розмножується. Цвіте аж до морозів.

З

ЗЕФІРАНТЕС

У мене в кімнаті на підвіконні ріс зефірантес. Дуже хитрий.
— Чому хитрий? — питаєте.
Я вам віршиком відповім:

Усю зиму зефірантес
Позирає з-за фіранки
То в кімнату, то надвір,
Чи несуть йому зефір.

А тепер скажемо йому всі разом:

Зефірантесе зелений,
Визираєш ти даремно.
Зацвітеш, тоді, повір,
Станеш сам, немов зефір.

— Чому він схожий на зефір?
А тому, що його пелюстки кольором однакові із зефіром: білі та рожеві. І в самій назві ми чуємо: зефір-антес. А квіточкою та листям він дуже подібний до лілеї, але трохи нижчий.
Приїхав до нас зефірантес аж із самої Америки і, до речі, не почуває себе в Україні гостем.

 
И

ИРІЙКА

Сиділа я, сумувала, бо не могла пригадати квітки на літеру «И». Аж тут заходить
наш знайомий Олесик, отой, що приніс квіточку ґирлижку з країни Гномії. Заходить
і співає:

Що за квіточка така,
Голосиста і дзвінка,
Зветься И-РІЙ-КА...

— Яка така ИРІЙКА? — питаю.
— Ирійка, що прилетіла з вирію. А я її намалював. Погляньте!
О, та й справді. Тут цілий рій «И».
И-рій... И-рій-ка. Повіримо Олесикові, правда? Бо іншої квіточки на «И» однаково не знайдемо.

 
І

ІРИС

Вчені назвали цю квітку ірис. Напевно, на честь давньогрецької богині Ірис, яка піднімалася в небо по веселці. Всіма барвами веселки виграє й наша квіточка, яку на Україні охрестили півником. Цвітуть вони майже в кожному квітничку, вздовж сільських вулиць, у садах, попід хатами. Дикі півники ростуть на болотах, на берегах річок і озер, на схилах гір. Вони бувають високі і низенькі (від ЗО см до 1,5 м). Цвітуть рано, у травні—червні.
Ці красиві квітки милують око. От тільки мовчазні дуже. Ну що то за півники, які не кукурікають!

 
Ї

ЇЖАЧНИК

Чи ви чули, щоб до квітів їздили в гості? А я от почула. Мій знайомий їжачок говорив по телефону:

Ти їжачник, я їжак.
Ми не стрінемось ніяк,
їду в гості. Зустрічай.
Будем разом пити чай.
їжачиха, їжачата,
Я, їжак і їхній тато,
Ти і вся твоя сім’я,
Бо у нас одне ім’я.

Отак я й дізналася, що їжачок збирається в далекі краї, аж у Середню Азію, до дикої рослинки з непоказними маленькими жовтими суцвіттями. Багато квітів цвіте поруч з пишними розкішними пелюстками, та не до них на гостину їде їжачок!
Коли маєш однакове з кимось ім’я, почуваєшся майже родичами!
 

Й

ЙОГУРТІЯ*

Одного разу наш Олесик гуляв у зимовому саду та милувався красивими різьбленими сніжинками, які розкидала Снігурочка. Три чарівні сніжинки впали Олесикові на руку. Не встиг він намилуватися — розтанули сніжинки. Засумував хлопчик. Аж тут чує голос:
— Не журись, Олесику, якщо ти вигадаєш три білі назви для цих білих красунь, вони з’являться у твоєму альбомі. А щоб ти швидше здогадався, як їх назвати, підкажу, що вони повинні бути з молока.
Олесик подумав і вирішив назвати нових своїх знайомих так: Сметанія, Кефірія і Йогуртія.
Прийшов додому, зазирнув до альбома... Аж справді — там три білі квіточки гойдаються на тоненьких стебельцях і перегукуються:
— Йогуртія!
— Йогуртія — з Удмуртії!
— Кефірія!
— Кефірія — із Сирії!
— Сметанія!
— Сметанія — із Данії!
— Та ні! Ой ні! — Олесик їм гука, —
Усі ви із країни Молока!

* Від «йогурт» — кисломолочний продукт.
 

К

КОНВАЛІЯ

У квітні-травні після зимового сну пробуджується сила-силенна квітів і трав. Усі радіють сонцю, теплому вітру, весні. І весело співають. Заспіваймо і ми з вами пісню щасливої конвалії:

Я дівчинка тонесенька —
Конвалія білесенька.
Ще звусь я «кукуричка» —
Зеленая спідничка.
Ще звуся я «маївка» —
Білесенька голівка.
Так хочу розквітати —
Мене не треба рвати!

Квіточка не даремно просить, щоб її не рвали, не витоптували. Її занесено до Червоної книги. Червона книга — як сигнал світлофора. Вона попереджає: «Обережно! Зупинись! Ця рослинка може зникнути назавжди. Оберігай її!»
А якщо ти хочеш мати букетик конвалій, вирости їх у своєму квітнику. Але май на увазі, що бузок, поставлений в одну вазу з конвалією, швидко блякне, а незабудка, навпаки, стає свіжішою і чарівнішою.
І ще корисно знати, що з конвалії виготовляють ліки від серцевих хвороб.

Л

ЛІЛЕЯ

Цікаво, що Тарас Шевченко (1814—1861), ім’я якого з гордістю вимовляє кожен свідомий українець і який не так уже й часто згадував у своїх поезіях квіти, лілеї присвятив цілу поему. І пише про цю квітку з великою ніжністю:

... А Цвіт королевий
Схилив свою головоньку
Червоно-рожеву
На білеє пониклеє
Личенько Лілеї.
 
Є близько 2000 різновидів лілей. Але найчастіше зустрічаються в квітниках лілея біла та лілея ланцетолиста, яку ще називають тигровою. Ви, напевно, всі бачили цю лілею, схожу на тигра: оранжеву, з червоними цяточками і смужками.
Лілеї ростуть також у річках і на озерах. Білу і жовту водяні лілеї називають ще лататтям.
Існує легенда, що в кожній квіточці лілеї живуть маленькі чоловічки — ельфи.

 
М

МАЛЬВА

На світлинах чи листівках, де зображене старе українське село, важко знайти хату, яку б не прикрашали ці високі, аж під саму стріху, пишні різнокольорові квіти. Українці дуже люблять мальви. В народі цю квітку називають ще й рожею. А в лісі ростуть дикі рожі, які теж пишаються своєю красою. Це помітила ще наша славна українська поетеса Леся Українка (1871 — 1913) і описала у своїй поемі «Лісова пісня»:

Он бачиш, там питає дика рожа:
«Чи я хороша?» —
А ясен їй киває в верховітті:
«Найкраща в світі!»

Цю квіточку, до речі, дуже легко намалювати. Спробуйте. А коли ви згодом поїдете далеко від рідного дому, то, поглянувши на малюнок, відчуєте його чарівну силу і згадаєте Україну. Можливо, згадаєте ще й віршика, якого склав маленький Олесик про свою сестричку:

Мальву малює маленька Маринка.
Каже Маринка: «Я українка».
 

Н

НАРЦИС
 
Стародавні греки склали про нарциса кілька легенд. В одній з них оповідається про юнака-красеня Нарциса, який жив у лісах та в горах. Одного разу у чистій воді гірського озера він побачив своє відображення, і так воно йому сподобалось, що хлопець помер від замилування собою. На його могилі виросла ніжна квітка з білими пелюстками і золотисто-жовтою серединкою. Назвали цю квітку на честь юнака нарцисом.
Було так насправді чи ні, ніхто не знає. А от квітка таки з’являється щороку ранньою весною і милується собою у водяному дзеркалі.

О

ОРХІДЕЯ

Одного дня заходить до мене наш спільний знайомий, маленький Олесик, наспівуючи пісеньку:

О-орхідея звила гніздечко,
О-орхідея знесла яєчко...

— Олесику, отямся, — кажу я.—
Хто звив гніздечко? Хто зніс яєчко?
Хіба орхідея — це пташка?
— А що ж воно таке? Адже я чув, що орхідеї живуть на деревах.
— Так, але це квіти. Вони живляться частинками пилу та перегною, який міститься у тріщинах кори дерева. Тому й живуть на деревах. Орхідеї дуже красиві і різноманітні, різнокольорові. Одні мають дуже гарні пишні суцвіття, у інших дуже красиве листя.
Різновиди орхідей, зокрема ті, які є на Україні (зозулинець, надбородник, офрис, зозулині черевички), живуть не на деревах, а на землі.
Прабатьківщина орхідей — тропічні ліси Південної Америки та теплі країни Азії.
— Цікаво, — сказав Олесик.— Тепер я знатиму, що орхідея — це не пташка. Але що ж мені робити з пісенькою?
— А пісеньку співай, коли тобі подобається.
 

П

ПІВОНІЯ

Обов’язково посадіть її собі в квітничок. Раз посадите — і сто років ростиме. Щороку буде розлогішою і пишнішою. Ви, ваші рідні і друзі, а колись і ваші діти — всі будуть нею милуватися. І всі вам щиро дякуватимуть. А квітку вславлятимуть. Як славить її півник з нашого двору.

Півник півонію палко кохав.
Півник півонії пісню співав.
Потім той півник купив піаніно —
Панну півонію славить невпинно.

Та й як її не славити! Півонія — найпишніша весняна квітка. Пелюстки її білі, мов лебеді, червоні різних відтінків, мов захід сонця, гладенькі й закручені. Вони бувають дуже духмяні, а іноді майже зовсім не пахнуть.
А ще мають цілющі властивості. Стародавня грецька легенда оповідає, що півонію пильно охороняв строкатий дятел, і дістати її можна було лише вночі, коли дятел спав.
 
 
Р

РОМАШКА

У жовто-білому капелюшку, в зеленій спідничці стоїть у полі квіточка ромашка. Дикоростучу ромашку можна зустріти також уздовж доріг, на городах.
Ромашку вирощують ще й у квітниках. Домашня ромашка має більшу квіточку. Вона гарна в букетах, довго не в’яне. Ромашки переважно білі, але бувають й інших кольорів, як-от маруна рожева або ромашка кавказька. Цвіте вона у червні-липні.
Ромашка вміє те, чого не вміють інші квіти, — відкривати людям таємниці. Її називають ворожкою. Найчастіше ворожать, чи любить хтось когось, чи не любить. Для цього відривають по черзі пелюстки квітки, примовляючи: «Любить — не любить». Яке слово припаде на останню пелюстку, така й відповідь.
Чи правда це, чи ні, не знаю, але дівчатка вірять ромашкам. Особливо тоді, коли відповідь їм подобається.

С

СОНЯШНИК

Діти, не дивуйтеся, що до квіткової абетки потрапив соняшник. Раніше соняшники вирощували в садах і мали за гарну квітку. Лише згодом навчилися і насіння лузати, і олію бити.
Коли я ходила до школи, а вас (можливо, і ваших мам) ще й на світі не було, ми вчили віршика:

Багато води збігло з того часу, багато чого змінилося. Не змінився лише соняшник і його вдача. Він так само повертає свою голівку за сонцем, а ми так само милуємося цією сонячною квіткою.

На сонечко я схожий
І сонечко люблю.
До сонця повертаю
Голівоньку свою.

Т

ТРОЯНДА

Троянду вважають королевою квітів. А спробуй-но зірвати цю квіточку! Тоді побачиш, які гострі вона має шпичаки, щоб захищати свою красу, свою дивовижну вроду.
Одна з легенд розповідає, що білі троянди виросли на кущі, де Пресвята Діва Марія розвісила сушити пелюшки маленького Ісуса. Тому вони оберігають від злих духів.
Усі навколо тільки й говорять: «Троянда — красуня, троянда — королева квітів...» А соловейко не може без неї жити, усі пісні їй присвячує. То щоб ці квіти не дуже пишалися, я написала про них жартівливого віршика.

Три троянди за купон
Купували телефон,
Щоб поставити в кімнаті
Для бабусі, мами й тата.
А тоді троянди білі
Три трюмо собі купили,
Бо такі красуні-квіти
Без трюмо не можуть жити.

У

УСАНЯ

Узяла усаня в ручку та
Золоту узірну каблучку.
А можливо, сплів хтось усані
Золоту узірну крисаню?..

Це я так думаю... Віршиками. Коли дивлюся на усаню, схожу на кульбабку, тільки з дрібнішими пелюстками і трохи меншою квіточкою, захоплююсь: яка вона золота і ніжна! І називають її по-різному, але щоразу пестливо й лагідно: нечуйвітер волохатенький, корсатка волосиста, мишаче вушко...
Росте усаня по всій Україні в лісах і на лісових галявинах, степових і піщаних схилах. Цвіте у травні-червні. Іноді восени зацвітає вдруге.

Ф

ФІАЛКА

Фіалка — дуже рання весняна квіточка. Фіалки є різні, і смаки у них різні. Одні люблять холодок і вологу, інші — сонцелюбні. Ростуть у лісах, на болотах, на берегах рік, у степах і навіть у преріях. Найбільш поширена на Україні фіалка запашна. Запашна — бо дуже гарно пахне.
Цікаво, що геніальний німецький поет Гете, виходячи на прогулянку, щоразу брав із собою насіння фіалок, яке сіяв, де тільки міг. Чи не спробувати і нам так?
А тепер, діти, якщо ви захочете, намалюйте таке: «Фазан у фартушку фіолетовою фарбою фарбував фіалку».
 

X

ХРИЗАНТЕМА

Цього віршика нашептали мені дощові краплини:

Хлюп-хлюп, хлюп-хлюп...
Хмарка хлюпала помалу,
Хризантему поливала,
Хату, хвіртку, хлів і хвощ,
Бо ішов надворі дощ.
Хризантема не злякалась,
Хитро-хитро усміхалась.

Хризантема — це найпізніша осіння квітка, яка цвіте аж до морозів. Вона не боїться ні дощу, ні приморозків.
У далекосхідній країні Японії хризантема — улюблена квітка. Японці вважають її квіткою сонця. І на честь цієї квітки щороку в жовтні влаштовують пишне свято. Свято хризантеми.
 

Ц

ЦИКЛАМЕН

Надворі сніг, мороз, а цикламен на підвіконні горить яскравим вогником. Якщо хочете, щоб він не загинув і пишно цвів кілька разів на рік, не поливайте його зверху. Він має пити воду через отвір у дні вазонного горщичка... Цікаво також, що цикламен подобається і квітам у сусідніх вазонах. Сама якось чула про це від лимонного деревця:

Цикламене, цикламене,
Подивися-но на мене:
Су тебе картоплинка,
А у мене є цитринка.
Усміхнешся — подарую
Та ще й тричі поцілую...

Що там далі було, не знаю, бо тихенько вийшла і причинила двері. Не хочу підслуховувати чужих таємниць...
 

Ч

ЧОРНОБРИВЦІ

Про чорнобривці поети пишуть вірші, про них складають пісні. Всі, мабуть, чули таку пісню:

Як на ті чорнобривці погляну,
Бачу матір стареньку,
Бачу руки твої, моя мамо,
Твою ласку я чую, рідненька...

Ці оранжеві квіти з «чорними брівками» нагадали відомому поетові-пісняреві Миколі Сингаївському стареньку маму, яка втомилася за свій вік від тяжкої роботи. Та не втомилася сіяти красу. Чорнобривці росли та й нині ростуть мало не в кожному сільському дворі.
Засумує часом людина, а погляне на ці квіти — і серце радіє, душа переймається гордістю за свій рідний край.
 
 
Ш

ШИПШИНА

Шипшина — дика родичка троянди. Вона дуже на неї схожа: так само росте кущиком, має таке ж листячко і дуже запашні квіточки. Але, звичайно, вони не такі розкішні, як у троянди. Як і троянда, шипшина має дуже гострі шпичаки. Але прикрашає вона не квітники, а лісові галявини.
Красиві кущики шипшини в цвіту, гарні вони і тоді, коли обсипані червоними плодами. Ягідки шипшини дуже цілющі, з них можна варити смачний чай.
А відгадайте-но, з яких двох слів складається слово шип-шина?
А тепер повторіть мою скоромовку:
«Шипшина шила шовкові шапочки шістьом шипшиненятам і пташатам шпаченятам».
 

Щ

ЩИРИЦЯ

Якось загадала загадку щигликові щириця:

У щиглика щиро щириця питає:
— Скажи, чи щедрівка на клумбі зростає?
— Щоденно усюди літав я, одначе,
Щедрівки на клумбі ніколи не бачив.
Уже від думок заболіла голівка,
А все ж не згадаю, де квітне щедрівка.

Думав-гадав бідненький, відгадати не може!
А ви здогадалися?
Правильно, не росте на клумбі щедрівка, бо це різдвяна пісенька, якою люди вітають одне одного з Новим роком та бажають щастя.
А на клумбі росте щириця — така дивна квіточка, яка у темно-червоній китичці має стільки квіточок, як зірок на небі.
Не плутайте квіточку з щирицею-бур’яном, який часто зустрічається на городах.
 
 
Ь

КУЛЬБАБА

Навесні жовті килимки кульбаб розкидані уздовж сільських вулиць, на подвір’ях, на галявинах у лісі. Після довгої зими так любо дивитися на них!
Дуже скоро кульбаба відцвітає, тоді на ній з’являються біленькі диво-шапочки. Лише подме вітер — вони розлітаються навколо безліччю маленьких білих парашутиків. Летять, летять... А там, де приземляються, навесні виростуть нові квіточки. Кульбабки пухкенькі та м’якенькі, такі ж, як і мякий знак, який живе у назві рослинки.
А тепер прочитайте віршика, якого написав львівський поет Ігор Калинець про насінини кульбаби:

ЧУДЕРНАЦЬКИЙ ВІРШИК

Був собі Пуханчик-Пух.
Був собі й Дмуханчик-Дмух.
Тільки пухом пух Пуханчик,
То і дмухом дув Дмуханчик.
Ой на поле-тить, ой на луг
Полетить від дмуху пух!
Як Пуханчику без пуху?
Та шукай у полі Дмуха!..
 

Ю

ЮСТИЦІЯ

«Давно вже не відвідував мене сусіда Олесик, — подумала я. — Що він там нового вигадав?»
Аж тут раптом і він з’явився.
— Послухайте, — каже, — мого нового віршика. Про квітку юстицію:

Юстиці-я — це я,
Юс-ти-ція — це ти,
В юстиції сховалися
І я, і ти.

— Як же там можна сховатися? — запитую.— Якщо там і може хтось сховатися, то це лише Дюймовочка, маленька дівчинка з однойменної казки.
Олесик до мене:
— А ви погляньте уважно на слово: юс-ти-ці-я. Бачите — тут і справді є «я» і «ти». А одразу не помітиш. Отже, сховалися.
— Правда, — погодилася я.— От цікава квітка!
А хто з вас її ніколи не бачив — погляньте на малюнок. Отака вона, юстиція, гарна кімнатна квітка, квітучий кущик, вкритий рожевими суцвіттями-султанами. Цвіте влітку, з квітня по серпень. На Україні її вирощують лише в кімнатах та оранжереях. А дикоросла юстиція зустрічається в теплих країнах: Мексиці, Болівії та Бразилії.

Я

ЯСЕНЕЦЬ

Пустотливий вітерець склав віршика про себе і про квітку ясенець. Літає і насвистує:

Віє, віє вітерець,
Щось шепоче ясенець...
Віє, віє вітерець,
Щось шепоче ясенець...

А що ж ясенець там шепоче? Послухаємо?
— Я ясенець... Я син ясена...
Дійсно, коли ми поглянемо на їхні листочки, то ніби й справді син — вони у ясена і в ясенця дуже подібні. Але ж ясен — це високе дерево, до 30 метрів заввишки, а ясенець — невелика рослинка. Цвіт ясена непоказний, скромний, а ясенець цвіте білувато-рожевими або пурпуровими п’ятипелюстковими квіточками.
Ясенцем називають також маленьке деревце ясена, а ще — перший тоненький льодок на річці або ставку.