Станіслав Зінчук

АБЕТКА ВІД КОТИКІВ ТА КИЦЬ

Апельсин даємо киці,
Аличу або суниці,
Абрикоси й ананас, —
Та тіка вона від нас.
Бо чекає завжди ласо
Ряжанку, кефір і м’ясо.

— Боцман — то моє ім’я,
Хоч морів не бачив я.
Морський котик — не мій брат,
Але був би тому рад.
Пояснить ім’я не важко:
В мене — хутряна тільняшка.

Вусанем я гордо звуся,
Бо у мене пишні вуса.
Інші журяться чомусь
Не росте в них такий вус…
А росте у царя лева
Та в тигриці-королеви.

Горох завжди угору пнеться,
Обплутує усі дрючки,
А потім під вагою гнеться —
Такі важкі його стручки:
Смачні в них горошинки є…
З них котик любить олів’є.

Ґудзик носить кожен гордо,
Бо він схожий і на орден,
І на брошку, й на ґердан —
Той, що носить ґалаґан.
Ну, а киця Груня люба
Застібає на них шубу.

Дрізд на дереві щебече,
Заколисує малечу.
Повсідались коти тісно,
Щоб почути його пісню.
Та один з них закуняв
І спросоння тягне:
— Ня-а-ав…

Екіпаж електровоза:
Страус-ему й лис-проноза,
Бригадиром кіт Маркіз —
На екскурсію нас віз,
А його чарівна киця
У вагоні провідниця.

Єнот, звичайно, не єхидна,
У нього вдача геть не та:
Не кривдить він (з усього видно)
Сусіда власного — кота.
Бо кіт йому завжди охоче
Цікаву казочку муркоче.

Жираф найдовшу шию має —
На третій поверх зазирає.
Тому, щоб з ним погомоніти,
Сідають в ліфт дорослі й діти,
А вчений котик наш Петрушка
Підвозить до самого вушка.

Зебру люблять усі коні —
Рисаки й маленькі поні,
Ваговози, віслюки
Й норовисті ішаки.
Кучер кіт за це в карету
Запрягає по секрету.

«И» на початку слів нема,
І шукати їх дарма.
Та «и» в кінці й посеред слова
Вживає часто наша мова.
Тому цю букву треба знати,
Щоб і читати, і писати.

Індичат індичка водить
І поважно з ними ходить,
А індик, двора владика,
Позирає на всіх дико.
Полякалися коти —
І надвір бояться йти.

Їжаків кожух колючий,
Він же вдачею не злючий.
У нього в шані доброта,
Поважає і кота.
Ділить навіть із ним їжу —
Запашну вечерю свіжу.

Йод — надійні наші ліки,
Він рятує із правіку:
Можна звечора чи зранку
Гоїти ним кожну ранку.
Поспішіть в аптечній залі
Взяти йод у киці Лялі!

Кошеня зібралось від воріт
Помандрувать в далекий світ,
Оглянути куточки невідомі,
А потім повернутися додому.
Бо не знайти милішого, повір,
За любий материнський двір.

Леопард і вночі не дріма —
Стережіться, чутливі лані,
Бо нікому рятунку нема
На його полюванні.
Мчить, немов блискавиця,
Велетенська плямиста киця.

Малину любите, малята?
Але не люблять кошенята.
Молочко чи просто — моню
Цінує котик над усе:
Цілував би він долоню —
Ту, що мисочку несе.

Ниток тугенький клубочок
Котить по хаті коточок,
Мабуть, не вдасться порогу
Перегородити дорогу:
Вдвох подадуться від хати
В полі матусю шукати.

Обідати коти охочі,
Аж пломеніють у них очі!
Тай до роботи не ледачі —
Пильнують і хати, і дачі,
Щоб гризуни, лихі заброди,
Не завдавали людям шкоди.

Павук багато має рук,
Як більш ніхто на світі,
Здолав найважчу із наук —
Плести надійні сіті.
Кіт ловить мишок на зорі,
Павук — вреднючих комарів.

Рак, звичайно, не моряк,
Але воду любить рак.
То води боїться кіт:
В став не зайде без чобіт.
От, щоб рак узяв за спину,
Плавав би з ним без упину!

Смакує сир котам усім —
І плавлений, і м’ятий.
Тому давайте швидше їм,
Аби утіху мати.
Найдужче хочеться настирам
Пухких вареників із сиром.

Трава заврунилась на лузі,
Мов скатертина запашна,
Сюди зійшлись котята-друзі,
Бо запросила всіх весна.
Ну, як малечі не радіти,
Коли навкруг — чарівні квіти?!

Уж — це річка в Закарпатті,
Де усі коти кирпаті.
Не купаються в Ужі,
Бо там плавають вужі…
Кажуть люди тямковиті,
Що вужі не ядовиті.

Фікус розпахнув фіранку,
А під ним з самого ранку
Метушаться кошенята —
Листя вабить їх лапате.
В холодочку, річ відома,
Не бере малих утома.

Хліб — найдорожчий скарб наш, сину.
Запам’ятай навік науку:
Цілуй окраєць, мов святиню,
А також маму й тата в руку.
І кошеня мале спізнало,
Що не смачне без хліба сало.

Цукерки із усіх земель —
І шоколад, і карамель
Віддасть наш котик за сметану,
А часом за молозиво,
Чи навіть за морозиво,
Коли воно розтане.

Черепаху звуть незграба,
Бо повільніша за краба,
Але тільки на землі.
У воді ж вона пірнає,
Навіть рибку доганяє…
Вчіться, котики малі!

Шахи ваблять кицю Шпеню:
Набира фігур у жменю
Й розглядає мовчкома —
Там є і слон, і навіть коник…
Але куди подівся котик?
Чи в шахах котика нема?

Щітка вправна в киці Мурки,
В неї хата на підмурку.
Мурка білить кухню й сіни,
На долівці стелить сіно,
Щоб пливли в усі кімнати
Дивовижні аромати.

НасамкінецЬ хай знає всяк,
Що є ще в мові м’який знак.
Поліпшує він слова якість,
Бо додає приємну м’якість.
Проте відзначимо відверто,
Що мову треба знати твердо.

Юнга-кіт на флоті служить,
З моряками вельми дружить,
Не відстане ані кроку,
Козиряє чемно коку
За підтримку та просушку,
За смачнющу рибну юшку.

Яблука дзвонять доспілі,
Жде їх шовкова трава…
Схожі на них повносилі
Рідної мови слова.
Ми осягнули алфавіт —
І для нас відкрився світ.

ЗІНЧУК СТАНІСЛАВ СЕРГІЙОВИЧ

Народився 4 жовтня 1939 року в селі Орадівка Христинівського району Київської — нині Черкаської області. Поет, публіцист, перекладач, історик, фольклорист. Закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка у 1962 році. Під час навчання потрапив під недремне око КДБ і на четвертому курсі разом із сімома студентами (з-поміж них Іван Драч, Володимир Підпалий) мав бути виключений. Одначе відстояли однокурсники — ще тривала хрущовська «відлига».
Упродовж 1962-1965 рр. працював учителем-вихователем київської школи-інтернату №25. Із 1965 по 1966 р. літпрацівником відділу літератури і мистецтва газети «Вечірній Київ». Із 1966 по 1970 роки редактор, зав. редакцією видавництва «Дніпро», з 1970 по 1979 зав. редакцією видавництва «Молодь». У 1981-1983 рр. редактор відділу літератури журналу «Піонерія». Протягом 1983-1992 відповідальний секретар творчих комісій Спілки письменників України. З 1992 по 1995 спеціаліст, провідний спеціаліст, начальник редакційного відділу Міністерства у справах національностей та міграції, з 1995 по 1996 – заступник начальника головного управління Міністерства у справах преси та інформації. З 1996 по 2000 роки — старший, головний консультант Секретаріату Верховної Ради. 2000-2002 роки — відповідальний секретар, заступник головного редактора журналу «Бюлетень ВАК України». Протягом 2004-2005 рр. — референт-секретар Київської організації Національної спілки письменників України.
Помер 29 січня 2010 року в Києві, похований у рідному селі Орадівка.
Член НСПУ з 1973 р. Нагороджений трьома медалями. Лауреат республіканського літературного конкурсу на кращий твір про людину праці (1986). За книжку спогадів «Екран пам’яті» став лауреатом Всеукраїнської літературної премії ім. Івана Огієнка (2005).
Переспівав біблійну «Пісню пісень», повністю надруковану в його збірках Слово, Закон вірності, Поезії, Сузір’я Ліри.
Переклав поетичні твори з  білоруської (Р. Барадуліна, В. Караткєвіча, П. Макаля), з болгарської (Л. Левчева, Л. Стоянової), з польської (Ю. Тувіма, В. Шимборської, Т. Ружевича), з російської (П. Васильєва, М. Гумільова, Є. Євтушенка, А. Жигуліна, Б. Окуджави, Б. Пастернака, В. Солоухіна, О. Твардовського та ін.), з чеської (В. Незвала та Я. Скацела). Більшість із них уміщено в збірці вибраних перекладів та переспівів «Сузір’я Ліри» (2007). Окремі його вірші перекладено болгарською, вірменською, грузинською, ідиш, польською, російською й угорською мовами.

Творчість.Поетичні збірки: Мозаїка. 1969; Слово. 1972; Маятник сосни. 1976; Сузір’я квітів. 1979; Райдуга снопа. 1983; Закон вірності. 1984; Аджимушкай. Поема. 1984; Компасна стрілка. 1986; Поезії. 1989; Золотий запас. 1990; Мама. Поема. 1998; Вірші для Соломії. Лірика. 2003; Сузір’я Ліри. Переклади та переспіви. 2007; КаламБуратіни. Веселі мініатюри. 2000; Абетка котиків та киць. 2007; Іван Ґонта. Історичне дослідження. 1991; Екран пам’яті. Автобіографічні нотатки. 2004; фольклорні матеріали Орадівське весілля. 2001, 2002; Усі гори зеленіють. Сто пісенних перлин мого роду. 2008; Диво — не пиво, а Слово. Триста прислів’їв і приказок 2009; Гайдамацька Січ. Історичне дослідження. Поема. 2009.

Література про письменника: Рильський М. Весняне зілля (передмова до зб. творів молодих авторів Щасливої дороги!). 1962;
Кравців Б. Передмова до антології нової укр. поезії Шістдесят поетів шістдесятих років. 1967 (США);
Кацнельсон А. Вірність магістралі // Дніпро. 1985. № 11;
Осадчук П. Щаслива дорога через бранне поле // ЛУ. 1986, 25 груд.;
Дем’янівська Л. Зінчук Станіслав Сергійович // Українська літературна енциклопедія. Київ. 1990. Т.2. С.269
Камінчук А. Орадівське весілля // Київ. 2002. № 12;
Логвиненко О. Загубили підкову щастя? Читайте поезію Станіслава Зінчука // ЛУ. 2003, 11 верес.;
Соловйов С. У сузір’ї красного слова // ЛУ. 2006, 28 верес.;
Петриченко А. З сузір’я Ліри нам іржав Пегас... // Київ. 2006. № 12;
Литвин М. Добрий вечір тобі, пане господарю! // ЛУ.2009, 1 січ.

Дебютанта помітили славетні маестро — акад. М. Рильський та знаменитий авторитет діаспори Б. Кравців.
Максим Тадейович відзначав: «Взагалі рисам нового в нашому житті, зокрема того, що приносить нам наука, яка не стоїть, звичайно, ні в якій суперечності з поезією, — цим рисам приділяють молоді наші автори пильну й захоплену увагу. Недарма ж один із надрукованих у нас віршів, що належить Станіславу Зінчуку, присвячено пам’яті подвижника радянської науки — Ігоря Васильовича Курчатова».
Богдан Кравців зауважив: «Народжені 1939 року, напередодні чи й із початком другої світової війни, становлять третю групу поетів — міцних й оригінальних талантів із виразно зформованим поетичним обличчям. Перший за абеткою в цьому гурті Станислав Зінчук... сміливий у використанні народнопоетичних засобів» (дотримано авторське написання).
А у відгуку на третю збірку автора, представника покоління дітей війни, вимогливий критик-фронтовик Леонід Коваленко назвав його баладу «Дівчата-вдови» найкращим віршем про Другу світову.

Вшанування пам’яті  письменника:
4 жовтня 2010 року в Орадівській середній школі (клас української мови та літератури) відбулося відкриття меморіального куточка поета.
Христинівській районній бібліотеці було подаровано 3000 книжок із книгозбірні письменника. Вони створили маленький Літературний музей, про Зінчука С.С. там є експозиція.
Завідуюча дитячим садком Чичилівська Катерина Валентинівна написала посібник для вихователів «Поетична творчість поета-земляка Станіслава Сергійовича Зінчука в роботі дошкільного навчального закладу».
Біля школи учні посадили алею пам’яті.
Влітку 2011 року на могилі встановлено надгробок.
21 вересня 2011 року радіо-передача «Огонь в одежі слова» (про життєвий і творчий шлях Зінчука С.С.), автор — Петро Ілліч Осадчук, гостя — Зінчук Соломія Станіславівна, донька поета.
2011-2012 роки підготовка до друку спогадів про письменника, упорядник — Нечипоренко Юрій, студент IV курсу Інституту журналістики при Київському національному університеті ім. Т.Г. Шевченка, керівник дипломної роботи — Прихода Мирослава Василівна.