ПІДИ ТУДИ - НЕ ЗНАЮ КУДИ...
Латвійська народна казка

Один цар мав вірного слугу, котрого дуже любив.
Купив якось цар баского коня. І ніхто не зміг цього коня осідлати. От каже цар слузі: "Спробуй ти скакуна приборкати!"
Сів слуга верхи, і помчав кінь швидко, наче вітер,- тільки курява за ним знялася. Довго біг болотами та лісами, вже й чужі землі почалися, а кінь усе біжить та й біжить. Тут, на щастя, попереду ростуть два дерева поряд, тільки розщілина між ними, немов ворітця. І хоч як швидко біг кінь, а затиснуло його поміж дерев. Зліз слуга з коня: чужина, не знати, чи день, а чи вечір. "Піду навпростець", - міркує. Йде, йде, бачить поле, а на полі - маленькі хатки.
Заходить в одну з хаток, а там старий-старезний дідусь сидить. Питає старий: "Куди йдеш, синку?"
Так і так, мовить слуга, заблукав, стомився, чи не скажеш, як додому дістатися.
"Ех, хлопче, що тобі вдома робити, відпочинь, поживи у мене за сина".
Подякував слуга дідусеві та й залишився у нього жити.
Біля хатки був великий гарний сад, а в ньому - багато різних воріт. Каже старий:
"Ось тобі, синку, ключів в'язка. Одмикай усі ворота, тільки тих, що ликом перев'язані, не чіпай".
Першого дня слуга обійшов сад і воріт, перев'язаних ликом, не торкнувся, другого дня теж не зачепив, а на третій подумав: "Ну що там станеться, як візьму та загляну за ворота?"
Узяв та й розв'язав лико. Відчинив ворота і за ними побачив великий лан, посеред нього - тихе, чисте озеро. Наблизився слуга до озера. Коли бачить - спускаються на берег три білі качечки. Не встигнув оком змигнути, як обернулися вони на трьох вродливих дівчат. Скинули із себе вбрання, ввійшли у воду, попливли. Тут слуга тишком схопив одяг однієї дівчини, сидить собі, роздивляється. А дівчина помітила це, підпливла до берега, просить віддати одяг. Слуга й повернув. Зробили його дівчата голубом, а самі стали качками та й полетіли.
Увечері повернувся додому дід, побачив у дворі голуба. Одразу збагнув, що сталося. Насварив слугу і знову зробив його людиною.
Другого дня старий теж залишив хлопця вдома. Ходив-ходив слуга садом, тоді розв'язав лико на воротях і попрямував до озера. Все відбулося, як учора. Правда, цього разу качечки обернули слугу на свиню.
Увечері старий побачив свиню на подвір'ї й одразу збагнув, що сталося. Знову насварив слугу, зробив його людиною і сказав: "Якщо котрась із дівчат тобі подобається, не віддавай їй одягу, поки не заприсягнеться стати твоєю дружиною".
Третього дня старий знову залишив хлопця самого. Розв'язав слуга лико на воротях. вийшов на берег озера, став на білих качечок чекати.
Прилетіли качечки, зробилися дівчатами, попливли озером.
Узяв слуга одяг дівчини, що найбільше йому сподобалася, а коли та попросила віддати вбрання, сказав: "Заприсягнися, що станеш моєю дружиною".
Довго не погоджувалася дівчина, нарешті пообіцяла піти за слугу заміж. Повернув хлопець дівчині одяг, і пішли вони вдвох до діда у двір, а сестри зробилися качечками та й полетіли собі. Увечері повернувся додому старий і повінчав молодих.
Невдовзі каже слуга дідові:
"Повернуся я з дружиною додому".
А той мовить: "Тільки не хвалися дружиною перед царем. Нехай краще цар зовсім не знає, що ти одружений".
Ось повернувся слуга додому, нікому не каже, що на чужині дружину собі знайшов. Поселив її у своїй кімнатці. Бачить цар - змінився слуга, весь час у себе пропадає,- та й підгледів якось у шпаринку, що має той дружину гарну, як сонце.
"Таку вродливу дружину тільки цареві годиться мати, - міркує цар. - Покличу-но я ворожбита. Нехай порадить, як дружину в слуги забрати".
Радить чаклун наказати, щоб слуга привів лева з тридев'ятого царства. Якщо ж цього не зробить - не жити йому на світі.
Засмутився чоловік, почувши такий царів наказ. А дружина його заспокоює: "Не журися, лягай спати, сили набирайся, а я за ніч витчу-вигаптую тобі хустину й загорну в неї хліб на дорогу. Тільки пильнуй цю хустину, бо, як загубиш, усі твої старання марними будуть". До сходу сонця хустина була готова. Розбудила дружина чоловіка, вирядила його в далеку чужу країну.
Довго йшов слуга. Аж третього тижня темної дощової ночі помітив маленький вогник. Пішов на той вогник, постукав у двері - виходить молода дівчина, привітно до хати запрошує. Нагодувала подорожнього, спати поклала, а рано-вранці принесла води умитися, тільки рушника не подала. Умився слуга, утерся хустиною. Як побачила дівчина гаптовану хустину, одразу роботу своєї сестри упізнала й вирішила допомогти своєму родичу знайти лева.
"Неподалік є велика лука, - каже йому дівчина. - Там побачиш терен, за ним лежить лев, а у кущах левенятка граються. Притисни одне левенятко так, щоб воно аж загарчало, тоді лев накинеться на тебе, а ти накрий йому хустиною носа. Стане лев покірний, як цуценя, дасть собі хустину на шию пов'язати. Тоді веди його, куди схочеш".
Слуга так і зробив. Привів лева до царя. Той здивувався і знову кличе ворожбита. Радить чаклун: нехай тепер слуга принесе велику квітучу яблуню, що росте у тридев'ятому царстві. Якщо не принесе - не бачити йому світу.
Засмутився слуга, почувши новий наказ. А дружина його заспокоює: "Не журися, лягай спати, сили набирайся, а я за ніч витчу-вигаптую тобі хустину загорну в неї хліб на дорогу. Тільки бережи цю хустину, бо, як загубиш, усi старання твої марні".

До схід сонця хустина була готова. Розбудила дружина чоловіка, вирядила його в далеку чужу країну.
Довго йшов слуга. Аж третього тижня темної дощової ночі помітив маленький вогник. Пішов на вогник, постукав у двері, виходить молода дівчина, привітно до хати запрошує. Нагодувала подорожнього, спати поклала, а рано-вранці принесла води умитися, тільки рушника не подала. Умився слуга, утерся своєю хустиною. Як побачила дівчина ту гаптовану хустину, одразу роботу своєї сестри упізнала і вирішила допомогти родичу знайти велику квітучу яблуню.
"Неподалік квітне яблуня, яку ти шукаєш, - каже дівчина. - Вилізь на неї, накинь хустину на верхівку. Стане яблуня маленькою, як квітка, тобі легко буде принести її цареві. А коли посадиш ту квітку у царевім саду, із неї одразу велика яблуня виросте".
Слуга так і зробив. Як побачив цар яблуню у своєму саду, дуже здивувався. Знову покликав ворожбита. Цього разу загадали слузі таке; "Піди туди - не знаю куди, принеси те - не знаю що".
Засмутився слуга, а дружина його заспокоює. Виткала-вигаптувала диво-хустину, загорнула чоловікові хліб у дорогу, вирядила його в чужу країну.
Не встиг слуга далеко зайти. як цар посилає по його дружину. Каже їй: "Мабуть, цього разу твій чоловік не повернеться. Що робитимеш, як удовою зостанешся? Хочеш, царицею будеш, моєю дружиною?"
А жінка слуги на це відповідає: "Рік на чоловіка чекатиму, якщо не повернеться, тоді й поговоримо".
Довго йшов слуга. Аж третього тижня темної дощової ночі помітив маленький вогник. Пішов на вогник, постукав у двері, виходить назустріч молода дівчина, привітно до хати запрошує. Нагодувала подорожнього, спати поклала, а рано-вранці принесла води умитися, тільки рушника не подала. Умився слуга, утерся хустиною. Як побачила дівчина гаптовану хустину, одразу роботу своєї сестри впізнала. Вирішила допомогти родичу. Каже: "Ходімо до старої Матері Землі, яка вже сім місяців лежить мертва. Поцілуй їй коліна, вона тоді оживе й скаже, що тобі робити".
Прийшли до Матері Землі. Поцілував слуга їй коліна. Ожила Мати Землі, скликала усе птаство, запитала в слуги:
"Чого тобі треба?"
"Хочу знати, що це таке:
"Піди туди - не знаю куди, принеси те - не знаю що".
Запитала Мати Землі про це птаство. Не знали птахи, що воно таке і як його шукати. Не знали цього й звірі.
Скликала тоді Мати Землі усіх плазунів та жаб, але й вони нічого не сказали.
"А чи всі зійшлися?" - запитала Мати Землі.
"Ні, не всі. Кульгава жаба відстала".
Нарешті пришкутильгала і та жаба, питається в неї Мати Землі: "Чи не знаєш, де знайти "Піди туди - не знаю куди, принеси те - не знаю що"?"
"Чом не знаю? Знаю!"
"Тоді відведи туди цього чоловіка".
Пострибала жаба попереду, слуга слідом іде. Нарешті опинилися обоє біля маленької хатки без вікон. Жаба - скік через поріг, слуга - за нею йде. А в кутку тієї хатки був потаємний отвір: стрибнула туди жаба й зникла, а слуга лишився чекати. Міркує: "Чи не тут, бува, сидить те, що я розшукую? Покличу його!" Тільки-но вигукнув: "Піди туди - не знаю куди, принеси те - не знаю що!", як під землею щось загриміло й задвигтіло. Слуга питає: "Кажи, ти те, що я шукаю, чи ні?"
Голос з-під землі відповідає: "Так, це я!"
"Тоді скажи, якою дорогою мені піти, щоб швидше додому дістатися? Мав я рік, щоб сюди прийти, тебе знайти і додому повернутися".
Відповідає голос: "Як навпростець підемо - вчасно встигнемо, але шлях буде нелегким. При дорозі лежить величезна гадюка. За версту вона людину жалом притягує й ковтає".
"А чи можна її здолати?" "Можна! Пообіцяй гадюці, що пригостиш її найсмачнішими на світі стравами, а поки вона їстиме, розвеселиш танцями й музикою. Коли зробиш це, гадюка з радощів не знатиме, як тобі віддячити. Тоді проси скриньку, яку вона на грудях ховає. Гадюка віддасть скриньку, бо ж недарма
кажуть: хто веселий, той і щедрий".
От побачила гадюка слугу, хоче його проковтнути. Але той пообіцяв пригостити гадюку та ще й танцями з музикою розважити. Тільки-но вигукнув слуга: "Піди туди - не знаю куди, принеси те - не знаю що!" - враз накрилися столи, на столах всілякі наїдки з'явилися, щось заграло й затанцювало. Гадюка раптом повеселішала, а слуга повів розмову, чи не згодна вона залишити собі ласощі, йому ж віддати маленьку золоту скриньку, що в неї на грудях схована.
Погодилася гадюка віддати скриньку.
Узяв слуга ту скриньку, додому поспішає. Дорогою вирішив подивитися, що в ній лежить. Відімкнув - ой лихо! Як почали виходити із скриньки солдати - не злічити.
"Отакої! - подумав чоловік,- повернуся до царя із військом!"
Приходить слуга додому, а назустріч йому вибігає заплакана дружина:
"Добре, чоловіче, що ти вчасно повернувся. Цар хоче, щоб я за нього заміж пішла, каже, що тебе вже на світі немає..."

Розгнівався слуга, почувши таке, пішов на царя війною. Довго воювали, але переміг слуга царя, ворожбита й цареве військо.
Став сам за царя, царював справедливо і жив із своєю дружиною довго й щасливо.

Переклад Ірини ЛІПОВЕЦЬКОЇ