Вістка про мученицьку смерть гетьмана Павла Полуботка і його товаришів у Петербурзі у Петропавлівській фортеці схвилювала народ України. Це примусило схаменутись навіть самого Петра І. Та й Малоросійська Колегія, що по смерті  гетьмана повністю перебрала на себе правління в Україні, теж відчула себе дуже  невпевнено.
Смерть царя-сатрапа Україна сприйняла як велику полегшу. І хоча Катерина І, спадкоємиця Петра, не думала міняти політичний курс щодо України, життя розпорядилося інакше. Над Росією зависла загроза
війни з Туреччиною та й в Україні от-от могло спалахнути повстання. Це змусило московських сатрапів піти назустріч вимогам українського громадянства. Тим паче, що у 1727 р., по смерті цариці Катерини, на престол сів неповнолітній внук Петра І - Петро II і вся влада опинилася в руках Мєньшикова. Маючи великі маєтності в Україні, Меньшиков провадив політику, яка сприяла його приватним інтересам. Відразу були скасовані непомірні податки, накинуті Малоросійською Колегією, а згодом і ліквідовано її саму. Україні поверталося гетьманське врядування. Це був знак, що Укараїну, хоч і формально, трактували як суверенну союзницю на основі "статтей" Богдана Хмельницького. Новим духом повіяло з півночі, нові надії ожили в серцях українського народу.
Та недовго квітли надії на краще майбутнє. Москва ні в минулому, ні в майбутньому ніколи добровільно не випускала жертви зі своїх пазурів. Тож і цього разу повелася дуже підступно щодо України.

В червні 1727 р. до Глухова приїхав таємний царський радник з дорученням провести вибори нового, гетьмана й полкової старшини так, як цього хоче Москва. А в Москві вирішили, що буде найкраще, колигетьманом стане полковник Данило Апостол, бо він робитиме те, що наказуватимуть москалі.

Так воно і сталося. У Глухові на майдані зібралося козацьке військо, посередині покладено гетьманські відзнаки. Обіцянками та залякуваннями москалі заздалегідь постаралися, щоб усі проголосували "одноголосне"за Данила Апостола.
* Новий гетьман Данило Апостол був миргородським полковником ще за Мазепи й належав до його однодумців. Але вберегти Україну перед ще більшим поневоленням Апостол уже не мав сили: у нього не було жодної влади. До гетьмана й у всіх урядових установах цар поставив людей з Москви, їх називали резидентами. Без їх ради та згоди не можна було вирішити жодного питання. Всіма справами козацького війська завідував московський генерал Голіцин. Таким чином москалі ще сильніше закріпили своє панування в Україні.

Не маючи доступу до важливих державних справ, Данило Апостол зайнявся другорядними: наказав списати українські закони в одну книгу, навів лад у козацьких судах і у військовій скарбниці та впорядкував податкову справу.
Покликуючись на те, що в Україні знову є "гетьман", москалі переманили до себе запорожців, що осіли в Туреччині. Їм навіть було дозволено повернутися на Січ, але це сталося лише тоді, коли почалася війна з Туреччиною.

Отже, дозволивши гетьманський уряд в Україні, москалі запобігли народному повстанню і позбавили Туреччину союзників, якими могли бути козаки. А в Україні тим часом заводили свої порядки: у містах розміщували свої війська; у степах поселяли привезених з Росії селян-колоністів; українців силоміць вивозили в Московщину, де вони гинули на важких роботах; забирали тяглову худобу, волів, що й навесну не було чим виорати поля; уп'ятеро підвищили податки. Україні загрожував голод. Не обійшлося і без духовного нищення. Указом російського царя-батюшки в Україні заборонялося друкувати книжки, навіть релігійні, якщо вони були писані українською мовою.
Шість років гетьманував Данило Апостол, вірою і правдою бажав прислужитися Україні, щиро прагнув повернути своєму народові його права, брався за впорядкування державного управління, але його похилий вік і непробивний мур російської експансивності не дали йому довершити своєї мети.
Коли Данило Апостол помер (1734 р.), Україною знову почала правити Малоросійська Колегія, але вже без гетьмана.
Останній гетьман - Апостол увійшов в історію, як один із найкращих українських діячів і рішучий оборонець автономії України. Він не забруднив своїх рук народною кривдою, а був володарем, якому вдалося зміцнити гетьманську владу й авторитет гетьмана супроти російських і місцевих українських властей. Отже робив для добра своєї держави все, що міг, хоч розумів, що втриматися Україні не вдасться - сили були нерівні.

Л.Л.