Козаки були славними лицарями.
Вони йшли промишляти у степ і воювати та обороняти українську землю від наїзників.
Було це давно-давно. Ще тоді, як на Україну нападали люті вороги - турки й татари. У той час до козаків на Запоріжжі пристав князь Дмитро Вишневенький. Там він здобув велику славу, бо побудував на Дніпрі козацьку твердиню, що називалася Січ.

На Січі козаки жили, як орли в гнізді. Нікого не боялися, завзято воювали, били татар і турків-бусурманів. Та й було за що їх бити. Вони постійно чинили набіги на наші землі зі сторони моря. За звичай, татари вирушали в похід навесні, коли український степ укривався свіжою травою і можна було пасти коней. Попереду війська вони висилали розвідку, щоб довідалася, де можна знайти найбільшу здобич.

Через Дніпро татари переправлялися  таким   чином:  роздягалися, прив'язували коневі до хвоста в'язку очерету, на якій укладали сідло, зброю і одяг, щоб не замокли, а самі пливли, тримаючись за кінську гриву. Татарські частини пересувалися балками та ярами, щоб їх не зауважили.

Горе було тому селу, на яке напали татари. Оточивши його з усіх боків, вони підпалювали крайні хати, щоб зчинити переполох, а тоді чинили грабіж і розбій. Хто оборонявся, того вбивали. Безпомічних брали в ясир, тобто в полон. Після татарської навали залишалися згарища, тіла вбитих, кров і руїна. Всіх бранців завойовники вели до Криму. В Бахчисараї, Кафі й інших татарських містах були великі торговища, де продавали невільників. Купцями, звичайно, були турки і араби.
Турки забирали маленьких хлопців і перевівши їх у свою віру виховували з них яничарів. Отак, несвідомо, в неволі виростали малі українські діти і ставали ворогами рідного народу і Батьківщини.
Бачив це горе та кривди українського народу багатий пан і князь Дмитро Вишневецький. Покинувши великі маєтки на Волині, він пішов козакувати. І став славним козарлюгою-лицарем на прізвисько Байда.

На січі Байда-Вишневецький зібрав багато козаків, придбав кілька гармат, добрі рушниці та почав відплачувати ворогам за заподіяні кривди. Вороги дуже боялися його.

В одній з битв у Молдавії Байда потрапив до турецької неволі. Ох і гіркою ж була тоді його доля. Турецький султан Селім був дуже лихий на Байду. Проте знав, що Байда є лицар над лицарями, -. сильний, гордий і відважний, нічого не боїться, навіть смерті, і понад усе любить свою Україну. Турецькому султанові дуже подобалися відважні і сильні люди, тому він сказав:
- Ой, ти, Байдо, славний лицарю!
Подарую тобі життя, віддам за тебе свою доньку-красуню і зроблю тебе князем на всю Україну, але за те мусиш відректися свого славного роду та перейти у турецьку віру.
Як почув це лицар Байда, зареготав і плюнув султанові в очі.
- Краще мені зараз умерти, ніж твою дочку брати за жінку! Твоя дочка погана, а твоя турецька віра проклята!
Знав козарлюга, що його чекає смерть, але Україну не зрадив, бо смерть за віру та рідний край є славною. Розлючений султан Селім придумав для лицаря Байди страшну смерть. Він крикнув до своїх слуг:
- Візьміть Байду, кріпко зв'яжіть і на гак ребром почепіть!
Три дні висів наш лицар, зачеплений ребром за гак, три дні скапувала з рани кров, а він лаяв турків, сміявся з них і молився за Україну.
Його вірному слузі вдалося передати Байді лук зі стрілами. Схопивши зброю, Байда почав стріляти. Першою стрілою убив султана, другою - його жінку, а третьою - дочку. Турки дуже налякалися і вбили відважного козака.
Ось яким лицарем був Байда-Вишневецький. Про його славну смерть український народ склав пісню, яку співають і по сей час: "В Царгороді на риночку...".

Тустан Кримський