Запорізькі козаки почували себе на воді так само добре, як і верхи на коні. І не дивно: їх неприступна фортеця Січ стояла на Дніпрі. Кругом Січі розливалися незчисленними рукавами Дніпрові води, вилися степові річки, синіли озера і шуміли буйними лісами та очеретами підмоклі плавні Великого Лугу. А у Великому Лузі козак без човна, мов без ніг. Чи рибу ловити, чи дичину полювати, чи куди-небудь у зимівник вибратися - скрізь треба човна.
У ті давні часи не було кращого шляху для мандрівки, як річка. Але й тут бували небезпеки, особливо, коли течія неспокійна... А вже неабияким сміливцем і майстром-лоцманом мусів бути той, хто пускався пропливати Дніпровими поі-югами, де могутні піняві хвилі з громовим гуком перевалювалися через підводне каміння або розбивалися об велетенські скелі, що стирчали з води.
Один необережний порух стерном - і навіки пропало судно разом з людьми в бездонних вирах! Добре вчив старий Дніпро відваги своїх синів-запорожців, то й не диво, що були вони неабиякими мореплавцями. Світами гомоніла слава про їх одчайдушні морські походи на турків і татар, що були в давнину найгрізнізнішими ворогами України.
Історія козацького флоту така ж давня, як і Січі. Вже в половині XVI сторіччя засновник Січі Дмитро Байда-Вишневецький воював з турками і татарами на воді, намагаючись здобути вихід із Дніпра в Чорне море. А за гетьмана Самійла Кішки гуляла по морю козацька флотилія, нападала на турецькі кораблі-галери, пустошила прибережні міста й замки та визволяла з неволі українських бранців.
У морській похід вибиралися запорожці на вузьких довгих човнах, що звалися "чайками". У чайці вміщалося 50 - 60 козаків з харчами і бойовими припасами ще й залишалось місце на кілька гармат. Чайка приводилася в рух веслами, а коли був попутний вітер, то й парусом-вітрилом. У поході брало участь від 200 до 400 бойових човнів.
Оскільки при виході в море, у нижній течії Дніпра або над Лиманом, стояли турецькі замки, запорожці пробиралися туди тихцем, уночі, і на ранок козацька флотилія вже гойдалася на хвилях моря.
Ось на обрії з'являється турецький корабель. Чайки відразу ж розходяться і ще здалеку оточують його. Отаман дає знак до нападу. З усіх сторін підпливають чайки, гримлять турецькі гармати, тріщать самопали - але вже пізно: козаки вдираються на корабель, визволяють прикованих до весел гребців-невільників і, згідне з воєнним правом беруть здобич.
А ось турецьке приморське місто, заховане за камінними мурами фортеці. На базарі торгують купці не тільки всяким крамом, а й живими людьми - невільниками. Місто охороняють чорні жерла гармат, звернені на море. З башт зорить сторожа, чи не видно ворога. І все спокійно. Та настає ніч. Під її покровом козаки підпливають до берега і вдаряють по місту з гармат, розбивають брами, здобувають мури й башти, відмикають в'язниці й випускають бранців на волю.
Отак на степових берегах Чорного моря козаки громили Козлів, Аслан-Кермень, Варну, міста в гирлі Дунаю, а, бувало, перепливали море й діставалися аж до Малої Азії. Часом заганялися чайками аж під саму столицю Туреччини Істамбул-Царгород. Султан лютував, дивлячись із своєї палати, як на тому боці Босфорської протоки горіли передмістя. Так відплачували козаки туркам і татарам за безнастанне плюндрування України.
Та не завжди морські походи козаків закінчувалися щасливо. Звісно, воєнне щастя химерне. Бувало, що буря розбивала й топила козацькі чайки. Або турки робили у лимані засідку на козаків, коли ті поверталися з моря у Дніпро. Тоді треба було пробиватися силою, не зважаючи на втрати. Інколи козаки витягали чайки на берег, переносили їх на плечах суходолом і, обминувши небезпечне місце, пливли далі. Чимало козаків не повернулося з таких походів... Але геройська смерть не лякала завзятих борців. Через рік знову неслися до моря козацькі чайки. І ворожі прибережні міста тремтіли від самої вістки про появу завзятих запорожців.
У морських походах відзначалися такі гетьмани, як Байда-Вишневецький, Самійло Кішка, Богдан Ружинський, Іван Підкова, Богдан Микошинський. Та найбільшу славу придбав собі Петро  Конашевич-Сагайдачний, що здобув місто Кафу в Криму і доходив аж до Істамбулу.
Морські походи козаків припинилися в половині XVII сторіччя, коли Україна втягнулася у довготривалу війну з Польщею.
Український народ оспівав морські походи запорожців у прекрасних думах про Івана Богуславця, Самійла Кішку та Олексія Поповича.

Михайло Поморський