В цей день на військових та торгівельних кораблях, що перейшли у власність молодої української держави, були підняті українські прапори.
- Тарасе, Юрку, ану вставайте, підемо сьогодні на море, - будив дід Охрім своїх маленьких онуків. - Я маю справу до рибалки Панаса, то й заберу вас зі собою.
Крізь відчинене вікно глянуло сонце і всміхнулося до русявих голівек хлопчиків. Здалеку долітали гудки пароплавів. Це було в одному з прибережних сіл чорноморської бухти біля Севастополя.
Тарас і Юрко стрибнули мерщій з ліжка і почали одягатися, а дід збирав усе необхідне в дорогу. Незабаром усі поспішали на берег - моря. Шум хвиль і запах солі привітали їх на побережжі. Хлопчики скочили на гладенький поміст, і дід відв'язав човна. Кілька ударів веслами - і вони попливли.
- Який сьогодні гарний день, немовби якесь свято, - радів Тарас.
- Сьогодні й справді свято, дороге кожному українцеві: сьогодні-бо день відродження Українського Державного Чорноморського флоту.
- А що це таке "флот"? - поцікавився Тарас.
- Це багато кораблів якоїсь держави, - пояснив дід. - А Чорноморський флот - це воєнні і торгівельні кораблі, що перейшли у власність молодої української держави в 1918 році.
- А чиї вони були перед тим? - запитав Юрко.
- Вони належали московському цареві. Але коли український народ під час революції відібрав від нього свої землі і своє Чорне море, то забрав і кораблі. О, це була хвилина, якої до смерті не забуду.
- А хіба ви, діду, бачили це все? - запитали хлопці в один голос.
- Авжеж. Я був тоді старшиною на одному з чорноморських суден. 29 квітня 1918 року ми дістали наказ зібратися у севастопольському порту. Була четверта година пополудні, коли з корабля головнокомандувача залунав наказ: "Підняти українські прапори!".
Дід замовк і задивився кудись у далечінь, насупивши брови. У нього на очах блистіли сльози... Дзвінкий голос Юрка вивів його із задуми:
- Гляньте, діду, он пливе якийсь корабель.
Старий прикрив очі рукою і за хвилину сказав:
- Так, це колишній наш лінійний корабель "Гетьман Богдан Хмельницький". Большевики переіменували його на "Червону Україну".
Отак поглумилися і над кораблем, і над нашою Матір'ю-Україною. Та не довго їм плавати по нашому морю. Я, може, не діждусь цього, але ви, мої внуки, напевно, діждетеся, як тих червоних зайд гнатимуть і з нашої
землі, і з нашого Чорного моря. Не забувайте, діти, що ви - українці, нащадки славетних козаків і тих героїв, що підняли українські прапори на царському флоті.
Пам'ятайте завжди, що Чорне море - українське море. По ньому плавав славний київський князь Олег аж до Царгорода і на воротях того могутнього міста залишив своє непереможне знамено. Чорне море гойдало на своїх хвилях чайки запорожців, що, мов солому, палили міста гордого турецького султана.
Чорне море - це наша слава! І хоч як знущалася над українським народом Москва, вона не змогла вбити у нас бажання мати незалежну державу. Ви ж виростайте і вчіться на моряків, щоб на щоглах усіх кораблів Чорноморського флоту майорів наш синьо-жовтий прапор!

Старий замовк... Він був дуже схвильований. Хлопці, зачаровані розповіддю діда, нічого не помічали. Вони вдивлялися у сизу морську далечінь і мріяли про те, як колись стануть моряками і служитимуть Україні.

"Малі друзі", 1937р.
переповіла Л. Л.