Олександра КОПАЧ
БОГАТИРІ СТАРОДАВНЬОЇ УКРАЇНИ

БОГАТИР ЦАРЕВИЧ, ЧОБОТКОМ ЗВАНИЙ

Було це давно-о-о, давно. Може п'ятсот років, а може й більше, як у нас в Україні жив славний богатир, мабуть, один з останніх давніх богатирів. А називався він Богдан Царевич, бож і рід його був з давніх королів України. Був він велетень зростом і силою. Був він і красний і в старості літ ще молодий. Тож усі за ним гляділи, всі його подивляли.
Дивні речі розповідали люди про нього, хоч жив він так, як і всі інші хлопці-ровесники, хіба що був від них вищий, був сильніший, ніж вони, і жив він у стародавньому замку над Дніпром. Оповідали, що ще малим хлопцем у Дніпрі купаючись, з глибокої тоні дорослу людину врятував. Оповідали, що в степу тарпана ловив і на ньому гасав. Оповідали, що про богатирів зі старих книг вичитував, їхні могили в Києві відвідував і пильно, дуже пильно в монахів учився. І так роки його дитячі минали. Неспокійні роки, бо татари набігали.
Ото ж і трапилось — зимовою порою, несподівано набігли нехристи-татари, аж під Київ набігли. Замок зруйнували, людей позабивали. Згинув і батько Богдана, славний воєвода Дмитро. І дідо, князь Остап, загинув. Тільки мати врятувалась у підземному ході під палатою. Довго і гірко побивалась вона, красна Дана. Нічим не могла заспокоїтись. Та сталось...
Оповідали, що одного вечора, коли ще згарища оселі чорно чорніли і люди, що врятувались, сумом сумували, і мати Дана на березі Дніпра плакала, над водами з'явилась Пані з Дитятком на руці, і до людей долинули її слова: "Не розпачайте, люди, а дітей ваших для Бога і Батьківщини виховуйте! Віру в майбутнє кріпіть!" І синь закрила з'яву.
І змінилось життя. До відбудови люди взялись, хоч і спокою ніколи не було, бож невірні лізли, як сарана, як круки налітали, як повітряна зараза, людей шарпали. Тоді то молодь до військового діла пильно взялася, Богдана Царевича слухаючи. І знову зброю в Києві кували. І для всіх вона добра була, тільки один Богдан клопіт мав, бо панцері замалі, а шоломи затісні, а мечі залегкі для нього були. І прийшлось ковалям богатирську зброю кувати, а шевцям з оленячої найліпшої шкури чоботи шити. Інші бо на ногах просто розлітались. Швидко оце й вісімнадцять років Богданові сповнилось, і він, благословення від матері Дани взявши, з товаришами на Запоріжжя подався. Там бо найславніші сини Руси-України збиралися. Там бо муром оборонним стали, Батьківщину захищаючи. А між ними Богдан Царевич силою і світлим розумом уславився. У боях ворогів, наче Архистратиг діявола, змітав. Але й смішні пригоди в житті він мав.
Оце одного разу невірні несподівано наскочили на нього на високій могилі сторожовій. За ним довго слідкували, зі світу згладити хотіли. І не вспів богатир другого чобота натягнути, ні зброї в руки взяти, то ж таки чоботом став татарву молотити. І встиг ним цілий загін витовкти, поки козаки наспіли. Та й реготались усі з такої пригоди і богатиря Чоботком назвали.
Довго, ще довго Чоботко свою Батьківщину від татарських нападів захищав, і слава про нього по всій Україні йшла. До старості літ він дожив і на полі бою лицарською смертю загинув. А тоді з почестями серед давніх богатирів у Печерській Лаврі його поховали. Довгі, довгі століття до його гробу богомольці ходили, подорожні, і посли з чужих країв велетенську постать богатиря, тлінню неторкнену, подивляли. Про нього розповідей слухали та записували.
Кажуть, в Україні ще богатирі живуть і до великого Чину за Правду, за Волю стати нас усіх закликають.

Словник

Тарпан — дикий кінь.
Гасати — жваво бігати в різних напрямках.
Богомолець — той, що ходить на прощу.
Зі світу згладити — убити.