Народна ботанiка

Надзвичайно широкими були уявлення українцiв про навколишнє середовище. У народi вiдомi понад 1000 видiв рослин, близько 600 тварин, понад 10000 комах тощо. Багатьом iз них люди дали оригiнальнi назви, що вiдображували особливостi, притаманнi конкретним рослинам чи тваринам.

В Українi особливою популярнiстю користувалися такi дерева, як дуб, береза, тополя, явiр, верба, ялина.

Дуб шанували за довголiття, мiцнiсть, вологостiйкiсть. Через те його деревину використовували при будiвництвi житла, на клепки бондарських виробiв, осi до возiв тощо. Дубова кора вважалася найкращою для вичинки шкiр, а також для лiкування шлункових захворювань.

Березу любили головним чином за красу й декоративнiсть, хоча її деревина використовувалася як у будiвництвi, так i у столярствi. Пеньки та кору берези, з яких гнали дьоготь, а також бруньки та листя застосовували в народнiй медицинi. Березовий сiк, що збирали навеснi, був одним з найпопулярнiшим напоїв.

Приблизно таким, як до берези, було ставлення українцiв до тополi. Тополями, особливо бiлими, та їх рiзновидом - осокором обсаджували шляхи, садиби. Рiвна i м'яка деревина тополi йшла на виготовлення човнiв, жлукту, дуплянок. iз тополi одержували жовту фарбу, кора використовувалася при вичинцi шкiр. На Правобережжi й подекуди Лiвобережжi бiлу тополю називали явором, а на Полiссi та у захiдних областях так звався один iз видiв клена.

Явiр також дуже шанувався в Українi. У багатьох народних пiснях вiн постає як улюблений образ, символ краси i кохання.

Найпоширенiшим елементом українського пейзажу є верба. Це дерево, що росте навiть iз встромленого в землю свiжо-зрубаного кiлка, було вiдоме як невибагливе й швидкоростуче. Верба добре переносила вологу, тому за розташуванням вербових дерев селяни визначали пiдземнi джерела i мiсця, де вона знаходилася ближче до поверхнi, тобто тi, де доцiльнiше копати криницю. Деревина верби використовувалась у будiвництвi, для виготовлення деяких побутових речей. У народi знали лiкувальнi, зокрема проти застуднi, якостi кори верби, особливо такого її виду, як верболоз. Пiзнiше професiйна фармакологiя скористалася з цих знань, розпочавши виготовлення препаратiв салiцилату.

З численних чагарникових рослин в Українi особливо популярнi калина i терен. Калину цiнували i як декоративну, i як лiкувальну рослину (ягоди її вживаються протизастудним засобом, з ними ранiше пекли й пироги). У народнiй символiцi калина фiгурувала як символ дiвоцтва, цнотливостi й використовувалася у весiльнiй обрядовостi. Терен, плоди якого йшли у їжу (з них робили й наливку - тернiвку), вiдомий своєю невибагливiстю i тому був особливо популярним у степових районах. Незважаючи на те, що вiд нього часто доводилося розчищати поля, терен розглядався селянином як корисна й необхiдна у життi рослина.

Українцi здавна були добрими травниками. З напiвчагарникових та трав'янистих рослин особливо улюбленi в народi (i як квiтки, i як зiлля, i як атрибути обрядовостi) барвiнок, рожа, троянда, мальва, катран, чебрець, материнка, волошка, м'ята, ї деревiй, любисток. Майже в кожному селi були люди, що займалися заготiвлею трав i були обiзнанi щодо часу їх цвiтiння й дозрiвання, лiкувальних властивостей. З багатьох дикоростучих рослин українцi вмiли одержувати рiзноманiтнi барвники. У народi добре знали отруйнi рослини мiсцевої флори - дурман, блекоту, чемерицю тощо - й вiдповiдно уникали їх використання. Те ж стосується й грибiв, якi народ чiтко розподiлив на їстiвнi та отруйнi (мухомори, порохнявки, жаб'ячi гриби та iн.)

Основнi принципи, категорiї народної моралi були невiддiльними вiд природи.

"Не бери зайвого, а рiвно стiльки, скiльки потрiбно". "Зрубавши дерево, посади iнше". "Не скривдь меншого за себе" - цi заповiдi народної екологiї передавалися дiтям через обряди, казки та перекази, пiснi, через систему заборон, порушення яких каралось.

Не можна руйнувати пташиного гнiзда (на обличчi виступлять плями, птах спалить хату). Не можна бити твариною (на обличчi виросте шерсть). Якщо батькам доводилося бачити, що хтось iз дiтей кинув на корову камiнцем, на вечерю в миску йому клали камiнець. Якщо чухрати листя та гiлки з дерев, болiтиме голова i буде випадати волосся. Таким чином дiтям доносилась iстина: усе на свiтi взаємозв'язане, зашкодиш iншому - гiрше тобi. Тому не випадково в дитячих примовках до тварин уже вiдчувається розумiння цього зв'язку: "Бабко, бабко, сядь на тину, а я тебе упiймаю та побачу i пущу!"

Земля позначалася святiстю й недоторканiстю, її не дозволялося ображати, сварити, проклинати чи то навiть бити лозиною, товкти ногою. Казали: "Не бий землi - не дасть хлiба". Вiдповiдно й хлiб шанувався як святиня: якщо пiд час обiду кусник хлiбчика випав з рук, його належало пiдняти й поцiлувати.

Джерело