Ганна ЧЕРІНЬ
КАЗКИ МОЛОДОЇ БАБУСІ

КАРАНТИНА

- Бабусю, Марко - чи як там його звуть? Мкрух - видужав?
- Еге, Мкрух, - усміхнулася бабуся Ніна. - Ні, він ще хворий. Ось я тобі розповім, що з ним далі було.
Хлопцям не спалося. І не дивно, бо в космосі немає сили тяжіння, отож, не треба з нею боротися, тяжко працювати і стомлюватися. Літай собі, як пташка, та відпочивай.
- От якби мені так! - перебив Петрусь. - А то поки по снігу зі школи добредеш додому, то й стомишся. Це все тому, що нас Земля притягає, бабусю?
- Не цілком. До сили земного тяжіння ми вже звикли, і нам вона не вадить, а навпаки, допомагає. Без неї ми би злетіли з земної поверхні й полетіли не знати куди...
- В космос? - здогадався Петрусь.
- Може, і в космос. А в космосі якраз і шкодить те, що нічого тебе не тримає на поверхні. В своїм кораблі Марко й Симон мали повітряні апарати, отже, трохи тяжіння всередині було, а зате поза станцією, поза кораблем - нічого. Якщо не прив'язатися або якщо не ввімкнути мотор, можна справді загинути. Але слухай, Петрусю, що далі було із хлопцями. Отож, хлопці спали недовго. Симон ввімкнув радіо і одразу ж почув сердитий голос командира з Землі:
- Орел! Орел, це Альфа. Що сталося? Де ви пропали?
- Орел відповідає. Ми тут.
- Що значить "тут"? Де ви? На "Карпатах"? Ми туди телефонували, нам сказали, що вас нема.
- Помилково потрапили на старий сателіт "СП-2". Лишилися спочити, оце тільки що встали. Поснідаємо і полетимо шукати "Карпати". Прошу визначити нам маршрут.
- Мусимо над цим попрацювати. Ми точно не знаємо, де ви тепер, але відшукаємо. Маєте на станції телевізор?
- На жаль, не працює. Радіо теж не працювало, ми думали, що пошкоджене, але от тепер ми з вами говоримо.
- А як ваше здоров'я? Чи міряєте пульс, тиск крови і таке інше?
- Ще не міряли. Марко має гарячку й не дуже добре почувається. Взяв дві таблетки аспірини й спить.
- Що ти кажеш! Це жахливо. Звідки та гарячка взялася? А чхає, кашляє?
- Ще ні...
- Ви ще своїми мікробами стерильний космос заразите. Забороняю вам будь-куди виходити зі станції. Слідкуйте за станом здоров'я, все записуйте в журнал. Крім аспірини, поки що не беріть жодних ліків, а якби Маркові погіршало, прикличемо до телефону лікаря. Їсти щось маєте?
- Маємо трохи в станції, а в нашім кораблі є запас на місяць.
- За той час, сподіваюсь, Марко одужає. Поки що до побачення. Марко прокинувся.
- Як почуваєшся? - підплив до нього Симон.
- Непогано, тільки голова якась порожня. І хочеться їсти. - У мене також голова крутиться. А що хочеш їсти - то добрий знак. Зараз тобі підігрію каші.
Поснідали. Симонові докучало довге волосся, він знайшов ножиці й хотів собі зробити зачіску. Мах-мах, - волосся не впало, а стало літати по кімнаті. Чи мав він ловити волосся? Марко чхнув. Певно, трохи волосся залізло йому в ніс.
- Тепер ми пропали. Твоє волосся буде літати по всій станції. Але так зле не було. Потужний фільтр, що витягав повітря з кімнат, витяг і волосся. Тепер Симон був обережний, тримав пасмо волосся в руці, перш ніж чикнути ножицями, і врешті зробив собі досить гарну зачіску "Їжачком".
Мабуть, у Марка таки не було перестуди, просто втома або алергія. Проте обидва хлопці відчули нову хворобу: кров прилила до голови, стала стукати в скроні, а ноги побіліли, аж похудли і стали, немов ватяні. Симон закликав Землю і спитав, що мають із цим робити.
- Біда, що ви не туди втрапили. Це одна з перших наших станцій - ми
навіть не хочемо її забирати на Землю - в ній незбалянсована атмосфера, і тому ви так зле почуваєтесь. Що можна зробити - лізьте на стелю й повисіть пару годин догори ногами,. щоб кров відійшла від голови й
прилинула до ніг. Крім того, мусите вправляти м'язи ніг, бо зовсім відучитесь ходити. Прив'яжіться і тягніть один одного за ноги, - це будуть
вправи і для рук, і для ніг.
- Але не для голови, - завважив Симон.
- А для голови - читайте щось, слухайте музику - ми можемо вам передати якісь танці, щоб веселіше було робити вправи...
Цілий день хлопці вправлялись, висіли вниз головою, як акробати в цирку, боролися, танцювали...
- Я ж не вмію танцювати, у школі з мене дівчата сміялися, а тут танцюю, як балерина...
- Ти ж не дівчина! Треба казати "балерон".
- А може - "балеруль"?
- Або "балетник"?
- Моя мама називає це інакше: "танцюра".
Хлопці зголосили до Контролю, що вже обоє цілком здорові, але Контроль суворо заборонив летіти на "Карпати" і звелів лишитися в станції СП-2 ще цілих три дні.
Пробували читати книжку - цього на станції не бракувало - але мозок відмовлявся приймати щось серйозне. Можна було тішитися тільки "коміксами". Надійшла ніч. У віконці було дуже темно, не видно ні зірок, ні Землі. Якось задрімали.
Раптом Марко, що примостився на стіні біля віконця, побачив, що в вікно заглядає якась потвора. Навколо неї засяяло світло, і чорна патлата з'ява мала особливо страшний вигляд. Вибалушені вогняні очі, зелені патли, гострі ікла... Потвора стукала у вікно і намагалась його пробити. Ціла станція тряслась, як у землетрусі.
- Симоне, Симоне! Де наші пістолі? Треба відігнати цю відьму!
- Яку відьму? Де ти її бачиш? - досить спокійно запитав Симон.
- А онде у вікні! Хіба не бачиш?
- Не бачу. То ж тобі приснилося! Ось поглянь тепер! Марко подивився на вікно - нічого нема.
- Але ж я бачив, бачив! - запевняв Марко.
- Ти бачив сон. Нікого тут нема.
- То був не сон. То була справжня потвора, що тепер кудись відлетіла,,
- запевняв Марко.
- Бабусю, - обізвався Петрусь, що також перелякався, не менше від Марка, - чи то був тільки сон?
- Думай, як хочеш. Може, й не сон, - усміхнулась бабуся Ніна.
- Ну що, казати далі?
- Так, так, - просив Петрусь. - І коли вже вони вилетять з цієї станції?
- Через два дні, - продовжувала бабуся Ніна, - хлопці дістали дозвіл летіти далі, на станцію "Карпати".
- А хіба їм треба дозвіл? Вони ж уміють вести корабель.
- В космосі також потрібен порядок, як і в кожнім місці. Контроль мусить знати точно, де вони є, бо в космосі рятувати людей багато тяжче, ніж на Землі або навіть у нашім небі. Отож, упевнившись, що хлопці здорові. Контроль дав їм напрям подорожі на станцію "Карпати" й дозволив політ. Про це я тобі розповім завтра.