Ганна ЧЕРІНЬ
КАЗКИ МОЛОДОЇ БАБУСІ

"Карпати"

Марко записав у щоденник звіт про свої відвідини - може ж, іще хто залетить до цієї покинутої домівки - і закінчив своє звідомлення так: "В кухні ще є заморожений горох і картопля, а всі яблука й полуниці ми поїли. Смачного!".
- Відлетіли без жодних труднощів, тільки Марко кілька разів спокушав Симона, щоб замість "Карпат" полетіти назад, на Місяць, і ще раз відвідати Мкруха і його нарід.
- Перестань, Марку, ми без помочі від Контролю не можемо навіть знайти шлях до Місяця; і хтозна-як, чи то буде назад, чи навпаки - вперед. В Контролі й так на нас сердиті, та ще й не вірять, що ми справді бачили місячан. Крім того, кінчається наш радіяційний дозвіл. Довше лишатися в космосі небезпечно. Ти ж не хочеш захворіти, і то досить поважно?!
Це переконало Марка. Він вже більше не говорив про Місяць. Симон зв'язався з Контролем.
- Прошу дати мені координати "Карпат". Як далеко ми від них?
- Близько. Готуйтесь до з'єднання. Викличте "Карпати" на хвилі КН-800 і не баріться, бо пролетите їхнє місце.
"Карпати" відгукнулися негайно.
- Знаємо й чекаємо. Влітайте в браму число 5.
"Карпати" виявилися величезною міжплянетною станцією, справжнім містом. Коли Марко й Симон, пройшовши санітарно-медичну перевірку, ввійшли в першу залю, їм здалося, що вони повернулися на Землю. Вимощені з плястичних плит дороги вели до просторих кімнат, що радше нагадували невеликі будиночки; скрізь росли невисокі, але міцні дерева, і то не штучні, як під Місяцем, а справжні, з пахучим листям, квітами й плодами. Крізь скляні стіни й стелю сяяло потужне проміння сонця, і під тим джерелом життя рослини розкошували. Одні дерева цвіли, на інших уже стигли вишні, сливи й грушки. Не так, як на Землі, де все має свій час: квітіння навесні, вишні достигають у кінці червня, сливки в липні, а яблука і груші - восени; а взимку зовсім нічого. Ні, тут усе росло й родило так, як хотіли вчені-ботаніки, що і наукові досліди робили, і всіх мешканців "Карпат" щедро годували найкращою городиною і садовиною.
Відвідавши головного керівника цього міста, Марко і Симон з задоволенням пообідали в "Карпатськім" ресторані. Коли до них підійшла дівчина фартушку й запитала, що вони хотіли б їсти, Марко спитав:
- А що у вас є?
- Борщ, вареники, струдель, кисіль...
- У тубиках, консервоване?
- Зовсім ні. Справжнє, як на Землі, тільки свіжіше. Це була насолода!
- Навіть смачніше від "омту", що ми їли на Місяці...
- Не на Місяці, а під Місяцем... От тільки шкода, що ніхто нам не вірить, - зітхнув Симон.
- Не журись, скоро повірять. Ми маємо знімки, що робив автоматично наш апарат на всюдиході, то, може, він і Мкруха сфотографував; а може, навіть і першу підмісячну залю, де ми запаркували нашого возика. Як тільки повернемось на Землю, виявимо всі знімки, - а може, це зроблять і тут, на "Карпатах".
- Ні, - заперечив Симон. - Хоч і дуже кортить, мусимо почекати. Нас послав Командир відділу Астронавтики, і йому одному ми маємо дати звіт.
Кілька днів хлопці відпочивали і оглядали станцію "Карпати".
- Це справжнє місто, а може, й маленька країна, як Люксембург чи Монако! Як же могли таке вистрілити з Землі?
- Це було б неможливо, - усміхнувся старший інженер, що показував хлопцям станцію. - Спершу поклали невелику основу, а потім модулю за модулею до неї прибудовували. Тут, в космосі, будувати багато легше, ніж на Землі, все легке і добре одне до одного припасовується.
- А дерева, а квіти?
- Ростуть, як у теплицях, тільки краще. Сонце тут гарячіше, нема комах-шкідників, немає хвороб, що так нищать рослинний світ на Землі. Ми виводимо нові сорти квітів і дерев і посилаємо їх на Землю. І завжди маємо гарну, свіжу, здорову їжу. "Карпати" - рослинна станція, а є ще інші, що досліджують ріжні галузі науки і техніки.
- А м'ясо? Маєте тут ферми?
- Ще ні, хоч уже почали розводити курей. Маємо котиків, мавпочок, песиків і мишок. Вони нам потрібні не тільки для товариства і розваг, а й для того, щоб вони жили в садочках і своїм диханням постачали вуглекислий газ для рослин. А рослини дають кисень, що так потрібний людям і звірятам для дихання.
- Я почуваюсь, як дитина в школі, - сказав Марко. - Про все це я читав у журналах і книжках; але одне діло читати, а друге - бачити.
- Тут, як у казці, - підсумував Симон.
- Як у казці, - підтвердив Марко. - Як у казці, що мені розповідала моя бабуся.
- Бабусю, - перервав Петрусь казку бабусі Ніни. - Ти була також бабусею Марка і Симона?
- Ні, Петрусю, я - тільки твоя бабуся. А Марка і Симона я вигадала. Але я певна, що і в них була своя бабуся, що розповідала їм казки, коли вони були маленькі.
- Ну, а що було далі? - запитав Петрусь.
- Далі вже менш цікаво. Марко і Симон хотіли б побути на "Карпатах" довго, але лікар не дозволив. У космосі сильна радіяція, і, не дивлячись на всі заходи, там не дозволено лишатися задовго. Залога станції також міняється кожні три місяці; та люди й раді вернутися до рідних на Землю. Отож, Марко й Симон повернулись на Землю, склали звіт, а тепер вони працюють у Контролі - наглядають за мандрівками інших астронавтів і... готуються до майбутніх подорожей.