Ганна ЧЕРІНЬ
КАЗКИ МОЛОДОЇ БАБУСІ

ПОДОРОЖ НА МІСЯЦЬ

Коли дивитися на Місяць уповні, він здається так близько-близько, мало що не
на сусідському даху. На нім видко якісь гори, хмари, дороги. Коли примружити очі, можна побачити якісь постаті, що нібито скакають з гори на долину, як лижварі з довгими палицями. Але коли широко розплющити! очі, то нічого на Місяці не видно. Тільки хмари, що пливуть по небу, вимальовують фантастичні візерунки, пропливаючи повз Місяць. Насправді Місяць дуже далеко: 238854,7 милі від Землі. Проте Місяць кружляє навколо Землі не рівним колом, а за трохи видовженою орбітою. Часом він ближче до нас, а часом - далі. Часом він ближчає аж на 17000 миль. Марко-астроном вирахував, коли настане той час найменшої віддалі, й приготувався в подорож. Разом із своїм приятелем Симоном вони виїхали на космодром, де вже стирчала носом догори потужна ракета. Підйомна машина піднесла їх до останньої плятформи, а звідти вони помаршували сходами до своєї кабіни. Не так іще давно мандрівки ракетою в космос були страшні, небезпечні. Траплялися ріжні перешкоди, злами, а часом і нещасливі випадки. Не дуже безпечно літати й тепер, але не зовсім безпечно й просто їздити автом у місті. І на землі, і в небі треба бути уважним і вміти вберегтися в небезпеці.
Контроль почав рахувати хвилини до старту. "Вісім, сім, шість... два, один... Відліт!" Кабіна стряслася так, що Симон перекинувся на Марка, але той його вхопив за руки і втримав.
- Бачиш, треба було нам прив'язатися! - промовив Марко.
- Не люблю бути на прив'язі, як пес! - відповів Симон. - Нічого, ще через кілька хвилин полетимо, як на м'якій перині. І коли вже винайдуть такі ресори, щоб не трусило?!
- Не говори так багато, - спинив його Марко. - Бачиш - вже відпадає друга стадія. Сподіваюся, що впаде, куди потрібно, і її добре підберуть.
За деякий час ракета вирівнялась і, поборовши земне тяжіння, плавно пішла кружляти навколо Землі. I яка ж гарна була Земля з такої далечини! Тепер було видно, яка це кругла, помережана горами й ріками весела плянета. Аж шкода стало її покидати.
- Ну, що ми побачимо на Місяці? - міркував Марко. - Там же немає життя, нічого не росте, усе мовчить, як мертве...
- А може, і не все там мертве. Більша частина Місяця ще не досліджена, і, може, якраз нам пощастить відкрити на Місяці життя.
- І відшукати людей, місячан? Якихось потвор із рогами й ратицями?
- Не все, що має роги й ратиці, потворне, - заперечив Симон, - От хоч би корови й кози - не потворні, а, на мою думку, навіть дуже гарні.
-- Добре, може, й на Місяці є корови й кози. А поки що звітуй Землі про нашу подорож, ввімкни телекамеру, і, може, трохи заснемо. Через кілька годин проведемо призначені досліди, потім треба буде полагодити сателіт М-56, а тоді можна буде й прямувати на Місяць.
Скинувши свої скафандри, хлопці прив'язалися до ліжечок, щоб не літати в легкім міжплянетнім повітрі, та й зібралися заснути. Але не спалося. Було незвично після зручних матраців у своїх кімнатах на Землі...
- Поснідаємо. Що ми маємо?
- Борщ і голубці, - сказав Марко.
- Чудово, давай їх сюди. Що-о-о? Оце борщ? - зневажливо тицьнув Симон на тубик. - Це ж зубна паста. Я просив борщу.
- Це такий борщ, хіба що ти хочеш сам зварити. Як будемо вертатись, заскочимо на міжплянетну станцію "Карпати", там справжнього борщу скуштуємо. А поки що їж цей.
Хоч як дивно, борщ тільки виглядав, як паста, а смакував, як справжнісінький мамин борщ. Голубці також були в тубику, але смакували відмінно - як і належить голубцям. Попоївши, хлопці взялися проводити досліди. Зміряли температуру, простягли механічну руку й набрали пробу пилу та дрібних уламків, що літали в просторі, як мухи. Далі розгорнули пластичні покривки з вазонів, де були посаджені рослинки цибульки, кропу, огірочків, і полили свій городець. Це також були досліди, і якщо вони вдадуться, ті досліди можна буде їсти. Нарешті, хлопці зміряли свою власну температуру, тиск крови, порахували пульс І все те записали в журнал.
А ось і сателіт М-56. Він перестав працювати й замовк. Марко й Симон кинули жеребок - кому вилазити з .кабіни й мандрувати до сателіта.
- А, тобі завжди щастить! - буркнув Марко.
- А може, тобі? Багато цікавіше вести кабіну, аніж метлятися навколо сателіта.
- Хочеш помінятися?
- Ні. Як випало, так і буде.
Симон натягнув скафандр, добре загвинтив шолом, взяв скриньку з інструментами, як тато, коли йшов на працю до фабрики. Марко перевірив, чи добре прикріплений мотор на Симоновій спині і чи працює лямпка. У вікно заглядала темна зоряна ніч.
- Виходь, друже! Бережись!
Зачинились автоматичні дверцята вихідної камери, і скоро Марко побачив Симона в повітрі. Він досить безпомічно бовтався в безповітрянім просторі, намагаючись знайти балянс. Запрацював ракетний мотор, і Симон помалу, обережно став наближатися до сателіта; довго його оглядав, шукав, де він пошкоджений.
- Начебто все в порядку, - передав він Маркові. - А чого ж не працює?
- Шукай краще, спішити немає куди.
- Еге, тобі нема куди, а я б хотів звідси швидше втекти. Мені все здається, що впаду.
- Не впадеш, бо в безповітрянім просторі немає жодного тяжіння. Хоч би й хотів, то не впадеш.
- О! - скрикнув Симон, - знайшов! Перервався маленький дротик у трансформаторі. Зараз полагоджу.
І справді, за який час сателіт почав працювати. Із Землі передали подяку й дозволили летіти на Місяць.
Наблизившись до того місця, де мали сідати на Місяць, хлопці ввімкнули реактор. Загули мотори. Велика сила сіпнула кабіну й вивела її зі стану плавання в просторі в спрямований рух. Ракета штовхала корабель нижче й нижче до Місяця. Вже почала діяти сила тяжіння Місяця, і за який час капсуля сіла в м'який пил, здійнявши куряву, що не давала нічого бачити. Пил довго не влягався, так що хлопці сиділи в кабіні й не виходили, бо нічого не було видно...
- Еге, Петрусю, та ти вже куняєш! - перервала бабуся Ніна свою казку.
- Ні, я зовсім не сплю, бабусю. Я просто мрію. Мені здавалося, то я сам лечу на Місяць.
- На сьогодні досить. Продовження буде завтра.