Ганна ЧЕРІНЬ
КАЗКИ МОЛОДОЇ БАБУСІ

ЧЕРГОВА МАНДРІВКА

- Марку, збирайся! До польоту лишилося дві години.
- Симоне, мені щось гарне сниться. Дай мені ще п ять хвилин! Піди на кухню, мама тобі пиріжка дасть!
- Пиріжка візьму, а спати тобі не дам. Це ж тобі не прогулянка в ліс, а політ у космос! Вставай!
1 Симон стягнув ковдру з ліжка й полоскотав Маркову п'ятку. Хлопець зіскочив із ліжка й пішов умиватися.
Через годину хлопці вже сиділи в космічнім кораблі й чекали на старт.
- Пам'ятаєш, Марку, як ми колись хвилювалися - запалиться чи не запалиться, вибухне чи ні... А тепер це абсолютно певно, безпечніше, ніж із звичайними літаками, бо в нас чудові й точні компутери. Але чому так довго немає сигналу?
- Увага, увага, - почувся голос із радіоприймача. - Невелика затримка. Астронавти, вийти з корабля.
- От і наговорили, - засміявся Симон. - Що ж, ходімо до почекальні. А там стояли мама, тато, молодша сестричка Марка - Тетянка і пес Бровко. Всі кинулися до астронавтів - розпитати, що сталося, а Бровко не пізнав і втік. Мама була рада, що ще трохи поговорить із Марком - вона завжди хвилювалась перед синовим польотом і плакала.
- Все в порядку, - почувся голос керівника. - Астронавти - до корабля!
Хлопці ввійшли до підйомної кабіни й швидко піднеслись на вежу. Ввійшли і знову вмостилися у крісла, лежачи. Перші хвилини польоту найтяжчі, бо людина не може так швидко пристосуватися до змін навколо неї. Замиготіли контрольні світла, почувся вибух, корабель затрусився й вирвався в простір.
Скоро все заспокоїлось, тіло стало нестерпно легеньким і бажало звільнитися з пут.
- Розстібаємось, Симоне, - сказав Марко. - Плавати будемо.
- Еге ж, плавати, а де ж вода?
- Плавати можна й без води. А як там наші риби плавають? Риби з породи "талапі" спокійно плавали у величезній закритій банці.
З рурки булькало повітря, а рибам начебто нічого не шкодило: плавали собі
досить спокійно.
- Здається, їм все одно, чи вгору, чи вниз. Не т,ак, як нам. Хлопці відгвинтили скафандри, зняли теплі костюми й почали плавати-літати по кабіні.
- Дивись, Марку, ми не самі тут літаємо - Бровко з нами також!
- Як він сюди потрапив? І як не загинув без костюма під час вибуху? Бровко! Бровко!
Бровко заскавчав. Він хотів наблизитись до хлопців, але перекинувся й кумедно метлявся попід стелею, безпомічно розкидавши лапки.
- Виходить, собака витриваліший, ніж ми. Ну як же він вскочив у корабель? От тепер матимемо з ним роботу - у нас же немає для нього ні посуду, ні їжі, ні костюма...
- Костюм у нього є свій власний, а їсти буде те, що ми. Зате буде нам новий експеримент - як почувається пес у космосі - а тоді залишимо його на космічній станції "Карпати". Віддамо його туди разом із зерном і талапами.
- Якщо не загине... Ото би мама за ним плакала!
На екрані з'явився керівник Контролю на Землі.
- Як справи, хлопці? Все гаразд?
- Гаразд і навіть більше, - відповів Марко. - Маємо тут песика.
- Висловлюю вам за те догану. Поговоримо на Землі. Хто з вас його взяв?
- Він сам ускочив. Просимо вибачити його і нас. Можна його залишити на "Карпатах"?
- Ні в якім разі. Він не пройшов санітарного контролю й може занести на станцію страшні хвороби. Лишіть його в кораблі й привезіть назад на Землю. Тепер лягайте спати.
- Як же нам лягати спати, коли ми не знаємо, що тут тепер: день чи ніч. У вікні темно, нічого не видно.
- Маєте жити так, як ми на Землі. Я буду вам казати, коли вставати, а коли лягати. Добраніч. Завтра вранці сполучу вас із вашими рідними, вони вже дзвонили кілька разів, питалися про вас.
На щастя, хлопці таки хотіли спати. Навіть не вечеряли, тільки Бровка нагодували з рурки і довго морочились, поки пес зрозумів, що інакше їсти не можна. Правда, порозсипав їжу навколо себе, і все те сміття літало по кабінці, аж поки не потрапило до вентилятора.
Марко прив'язав Бровка до стіни, вмостив його зручно на мотузянім ліжечку й наказав не гавкати.
Вранці їх розбудило радіо - грало веселі танці й кликало на вправи. Хлопці відв'язали Бровка, і всі втрьох стали вивертатись на всі боки та ловити один одного. Це було дуже втішно! Тільки Бровко не міг зрозуміти, що з ним діється, і стривожено гавкав.
Погодували талапі, глянули на кукурудзу й кріп, що проростали в колбах. Колби весь час крутилися, щоб рослини привчилися до невагомости і росли рівно. А вони все ж не тримали ладу: одні проростали добре, а інші - корінням угору... Деякі паростки сумно похилились і просто не знали, куди податися...
- Бачиш, Симоне, рослини також відчувають напрямок і по-своєму думають, - зауважив Марко. - Не тільки Бровко!
- Увага, увага, астронавти! - оголосило радіо. - Тут ваша родина. Даємо п'ять хвилин на розмови.
- Доброго ранку, Марку й Симоне! - промовив тато. - Як спалося?
- Як удома на перині! - вигукнув Марко. - А вам?
- Ми про вас турбувалися, але під ранок заснули. От тільки мама дуже нервується.
- А чого? Та ж із нами все в порядку...
- Ох, Марку, - зітхнула мама. - Не хвилюйся, але мушу тобі сказати, що наш Бровко пропав. Я вже в поліцію дзвонила і в притулок для собак...
Марко розреготався:
- Не тривожся, мамо! Бровко не пропав: він тут! Ось він. І, впіймавши песика за лапу, Марко випхнув його перед екран так, щоб мама могла бачити.
- Скоро зустрінешся із своїм улюбленцем, хіба що він захоче в космосі лишитися!
З дошки приладів стали блискати сигнали, що провіщали наближення до космостанції "Карпати". Контроль подавав інструкції. Симон узяв керму й почав готуватися до посадки. Ввімкнув ракету, що перемагала невагомість і давала силу кораблеві. З "Карпат" посилали вітальні сигнали - приліт астронавтів з рідної Землі був великим святом. Марко збирав майно для висадки.
- Усе, крім тебе, - сказав він до Бровка. - Сиди тут і чекай на нас. Будемо тебе годувати, а через три дні повернешся з нами на Землю.