Ганна ЧЕРІНЬ
КАЗКИ МОЛОДОЇ БАБУСІ

СЛАВА УКРАЇНІ

Наш молодий астронавт Марко, котрого його друг Симон і досі називає "Мкрух", дістав відрядження - довезти деталі для моторів до космічної станції "Карпати". А що це було якраз перед 22 січня, українським Святом Державности, Мкрух-Марко випросив собі відпустку на один день, щоб відвідати Батьківщину.
- Там же нема космодромів - де ти із своїм кораблем притулишся? - відмовляв його Симон. - Пізніше полетимо удвох!
- Е, ти так із заздрости говориш, - відповів Марко. - Саме на День Державности хочу я прибути в Україну й побачити, як там відзначають це свято.
- Останнього разу, як ми там були, люди й говорити про таке свято боялися, хіба що пошепки.
- Тепер інші часи настали. Навіть американські газети пишуть про наше свято, але небагато. От я полечу й побачу сам.
Марко летів до України звичайним, а не ракетним мотором. Але тепер і звичайні літаки розвивають велику швидкість, отож, за пару годин Марко був у Львові. Приземлився на стадіоні за містом. Був дуже холодний день, стадіон стояв порожній, безлюдний. Марко ввімкнув електричний огрівач у своїм тоненькім комбінезоні, і йому стало досить тепло. Натиснув на ґудзик, підстрибнув і полетів над містом.
Вулицями поспішали люди, вдягнені у теплі кожухи, хутряні капелюхи, теплі шапочки й хустки. Жінки красувалися у вишитих свитах. Всі поспішали до центру. Несли з собою блакитно-жовті великі прапори.
- Дай я понесу, мамо! - просив хлопчик літ, може, десяти. - Тобі тяжко, а я вже великий. Дай мені!
- Ну добре, неси. Але як утомишся, передай мені!
- Ніколи не втомлюся! І в бій за Україну з ним піду!
- Вже і в бій! Поки що твій тато буде за тебе боротися. Дасть Бог, поки ти виростеш, Україна вже буде вільна! - усміхнулася мама.
Ціле місто цвіло прапорами. Люди радісно поздоровляли одне одного із святом, вигукували патріотичні гасла: "Волю і незалежність Україні! Слава Україні!".
- Слава! Слава! - підхоплював увесь навколишній люд. З міст і сіл до княжого міста Львова створився живий ланцюг. Люди подали одне одному руки на знак єдности й рішучости. Чоловіки, жінки, бабусі й дідусі і малі та великі діти - всі взялися за руки, йшли або стояли на морозі, на льоду і не мерзли, бо їм серце гріла любов до рідної землі.
- Звідки набралося стільки прапорів? Ціле море! - питався Марко.
- Наша артіль їх цілий тиждень шила! - гордо відповів юнак.
- Вище, вище прапор підніми! - казала мама синочкові. - Якраз на кінофільм тепер знімають, то покажися як слід.
Хлопчик підняв угору прапор, замахав ним і закричав: "Слава Україні! Волю українському народові!".
Марко підлетів до свого корабля, завів мотор і полетів далі, до Києва.
Вже на передмістях повиходили селяни з хат, винесли свої доморобні прапорці, зустрічали авта з визначними українськими борцями за волю. Ось і Київ. Славна Софіївська площа, де в 1918 і 1919 роках було проголошено самостійність і соборність усіх українських земель. На трибуні промовці читають по черзі 4-й Універсал, що проголосив незалежність України. Люди вітають читання оплесками й вигуками "Слава!". Особливо палко вітають вони Левка Лук'яненка, і по довгі роки страждав у неволі, а тепер став на чолі Руху за визволення. Там і там стоять совєтські міліціонери, але не сміють нападати на людей, бо велика сила прокинулась і вже не спиниться. На прапорі - наш сонцесяйний Тризуб, з хрестом. Море прапорів і море молодих, веселих облич, що радіють і сподіваються Весни.
Марко неохоче покинув святковий Київ, ще деякий час літав над містом, робив фотографії. Скинув великий пакунок цукерок для дітей, а тоді стрімко здійнявся вгору і ввімкнув ракетний мотор.