Жив на світі Чародій,
Чародій-Лиходій:
Мав він тридцять три лиця
І міняв їх без кінця.

То потворою з'являвся,
То в дорогу обертався,
То у камінь, то у ліс...
А нещастя всюди ніс:
Дихав димом, дихав жаром,
Все палив, немов пожаром!

Звідки він сюди прийшов?
Що згубив і що знайшов?
Де блукав і де ходив?
Для яких з'явився див?

Ні, того ніхто не знав,
З ляку навіть не питав!

Та людина і звірина,
І рибина, і пташина,
І найменша комашина -
Всі бажали, щоб загинув
Той могутній Чародій,
Осоружний Лиходій!

Але як же воювати
З Лиходієм-супостатом?
Він, як тільки де з'являвся,
Раптом в хмару обертався,
То в зміюку, то у шлях,
То в бур'ян, що на полях,
І усюди дихав жаром,
Все палив, немов пожаром.

Обернувшися у змія,
Він напав на город Київ!

Ясне сонце потемніло,
Світле небо похмурніло,
Знявся вітер-буревій.
- Що там сталось? Хто це?
- Змій!

Глянули кияни вгору,
А вгорі летить потвора:
Чорні тридцять три крила,
Вуха, наче у осла,
Очі, ніби ліхтарі,
Ще й колючі пазурі!

Як дихнула димом-жаром,
Узялося все пожаром!

Вдарили кияни в дзвони,
Війська вислали загони;
Стріли свиснули угору,
Уп'ялися у потвору:
Змій підняв страшенний крик
І зник!

Військо кинулось за ним,
Та зустріло... тільки дим!
Перед військом серед нив
Чародій лице змінив!

Не страшна вона, війна,
Але з ким? - Ніхто не зна.

Аж за Львовом чули крик...
Пролунав...
І зник...

Довго в полі військо ждало,
Аж уже й сивіти стало:
Лиходій пропав та й край,
Хоч шукай, хоч не шукай!

Важко ворога здолати,
Як несила упізнати:
Мав він тридцять три лиця
І міняв їх без кінця!
 

ІІ

А за Києвом в той час
(Може й знає хто із вас?),
Там, де хатка й вітрячок,
Жив Івасик-козачок.

Виростав він серед нив,
Мову квітів розумів,
Мову риби і звірини,
І найменшої пташини.

Він почув про Чародія,
Сів на коника - і в Київ!
Став на людному майдані
У блакитному жупані,
Стиснув шабельку свою
Й каже:
- Змія я заб'ю!

Правда, люди здивувались,
Навіть нишком посміялись...
Раптом звідти, де ліси,
Долетіли голоси:
- Ми готуємось в дорогу
Козачкові на підмогу!

Хто ж це мовить? Це з лісів
Хор пташиних голосів!

- Ми також! - із-під землі
Запищали муравлі.

- Гей, ми теж! - що мали сили
Раптом всі вовки завили!

Риба плеснула з Дніпра:
- Змія знищити пора!

З моря весь рибиний рід
Як гукне: - Йдемо в похід!

Чують люди дивний клекіт,
Дивляться: летять лелеки,
І шуліки, і орли -
Дзьоби-списи простягли!

Навіть мирні голуби,
Що на стріхах туркотіли,
Для такої боротьби
Піднялись і полетіли!

Збивши шапку набакир,
Крикнув заєць-командир:
- Хто злякався - на смітник!
Страх - поганий рятівник!

Вже завзяті комарі
Задзижчали угорі!

Тільки жабки унизу
Стерли лапками сльозу:

- Як же, бідним нам, на дні
Помагати у війні?

Так чи сяк воно було,
Але ворогу на зло -
Дикий звір і свійський звір
Довгожданий склали мир!
А на київськім майдані,
Де людей, як сто річок,
У блакитному жупані
Все те чув козачок
І говорить:
- Рідні друзі,
Всюди: в лісі, в полі, в лузі,
І на горах, і у морі,
І в небесному просторі,
Птахи, риби і звірята -
Ми звоюєм супостата!

Тільки ті, що всі встають,
Перемоги зазнають!

Я прохаю, щоб прислало
Кожне військо генерала,
І від наших спільних дій
Згине лютий Лиходій!

Генерали вмить прийшли,
Спільну раду утяли.

Пояснення слів:
Осоружний - противний, ненависний.
Супостат - противник, ворог
 
 

ІІІ

А тим часом за ярами,
За Карпатськими горами
Велет-змій на землю впав,
Закрутився - і пропав!
Та помітила зайчиха,
Що в траві сиділа тихо,
Як зненацька у долині
Чорна виросла хатина,
Навкруг неї - чорний сад,
В саді ж чорний виноград!

Що за чудо-дивина?
Ще такого й світ не зна!

І подумала зайчиха:
"Чорна хата - чорне лихо! .
Хто ж будується отак?
Це якийсь поганий знак!"
Дивиться, що ж буде далі?
Біля хати люди стали,
Звідусіль, з усіх доріг
Йдуть до хати на поріг.
Тисячі у хату входять -
Але звідти не виходять!
Навіть коні, на біду,
Теж зникають у саду!

Як не кинеться зайчиха -
Ні спинитись, ні спочить! -
Наче вітер, наче вихор,
Уперед зайчиха мчить;
Через ріки і затоки,
Через межі у полях . . .
І дарма, що косоока,
Добре бачить вірний шлях!

Так пробігши із півдня,
В штаб примчалася вона.

Там Івась і генерали
Вже про наступ міркували.
Як почули новину,
Вмить зібрались на війну!

Хто ж попереду іде,
Дивні армії веде?

Міцно стисши кулачок,
Наш Івасик-козачок
Мчить на білому коні,
Як і личить на війні!
Він ці армії зібрав,
Пляна мудрого він склав,
Бо лиш ті, що всі встають,
Перемоги зазнають!

Линуть в небі журавлі
Із дзьобами - із списами,
Ще й комарики малі,
Гострі витягли шаблі,
Поспішають небесами.

А внизу, в густій траві,
Йдуть загони бойові:

Там вовки біжать зубаті
Воювати супостата,
Там зайців на всеньку прить
Кавалерія летить;
В бойову звитяжну путь
Лиси з півниками йдуть;
Скаче вивірок загін -
Для зв'язку придатний він;
Між долин та між ярів
Суне армія бобрів,
Сто ведмедів поспішав
[їхню силу ворог знав!],
Сто лисиць і сто бичків,
І сто тисяч їжачків!
У річках і в синім морі
Риб ідуть полки суворі,
Раки-панцерники йдуть
В бойову звитяжну путь;
Чародієві на страх
Суне безліч черепах!

А на білому коні,
Як і личить на війні,
Міцно стисши кулачок,
Мчить Івасик-козачок!
Шабля блискає на сонці!
Слава волі оборонцям!
 

IV

Чародій відчув тривогу
Й обернувся ... у дорогу!
[Мав же тридцять три лиця
І міняв їх без кінця].
Обходіть усю долину -
Не знайти уже хатини,
А на місці, де був сад,
Пада грізний водоспад ...

Хто дорозі тій повірить,
Піде нею, а тоді
Потрапляв він у вири
І зникає у воді!
Не один отак загинув,
Може б всенька Україна
Вже загинула б отак! . .

Та збагнув це наш козак!

Як це сталося? Нівроку,
Пильне мав і мудре око,
Але бачити без меж
Козачок не міг же теж!
То вовків загін зубатий
Встиг помітити, як хата
Раптом тріснула з порогу
Й обернулась у дорогу,
І на місці, де був сад,
Бризнув лютий водоспад!

Генеральський вовк прибіг
До Івасикових ніг;
І наказ новий прийшов -
У похід рушати знов!

Під землею й по землі
Як метнуться журавлі!
З-за близенької гори
Вже з'явилися бобри,
Мчать ведмеді на підмогу -
Затоптати злу дорогу!
 

V

Та ізнову Лиходій,
Лиходій-Чародій,
Бачачи, що сила йде,
Що під ним земля гуде,
Встав, напружився, як міг,
І... в Дніпро потоком збіг!

Влився швидко у ріку,
Збивши хвилю гомінку;
З люті вдарив чисту воду,
Наробив страшної шкоди:
Сотні сіл, десятки нив
Він навмисне затопив!
І, на дні залігши, думав:

"Тут, під цим Дніпровим шумом,
Де лише цвілинню тхне,
Не шукатимуть мене..."

Штаб - військова команда; на всю прить - з найбільшою швидкістю; звитяжний - переможний.
 

Мчать війська, летять загони,
А куди? - Ніхто не зна.
Та з Дніпрового затону
Раптом щука вирина,
Вирина вона й гука
До Івася-ватажка:
- Тут він, тут він, Чародій,
Чародій-Лиходій
У порогах приховався,
Із камінням побратався!

На своїм швидкім коні
До Дніпра Івась примчався,
І до того, що на дні
Між камінням приховався,
Як гукне:
- Іди на бій,
Хоч ти злющий Лиходій!

Де порогів грізна сила,
В'ється армія страшна,
Гостродзьоба, гострокрила,
Гостроокая вона:
Тисячі жуків і птахів
Кружеляють край води,
Найкомашніші комахи
Теж примчалися сюди.

Всі готові воювати
Лиходія-супостата.
Але як їм досягти?
З них ніхто не вмів пливти -
Для такого ж чудо-бою
Треба бути під водою!

Ось Івасик-козачок
Гостру шабельку виймає
І з морів, озер, річок
Інше військо викликає.
Мить - і в ріках та у морі
Риб ідуть полки суворі,
Раки-панцерники йдуть,
Черепах у бій ведуть!

На Дніпрових берегах
Сто полків звіриних діє.
Не даремно чорний страх
Огортає Лиходія!
Тут поплатиться за все він,
Досить мали всі біди!
Тут безславному кінцеві
Бути раз і назавжди!
Закрутився у Дніпрі він,
Аж пороги заревли,
Тільки хвилі білогриві
Ген у море попливли!
А з Дніпра пливуть загони
Гострозубих мужніх риб!
Чародій шука затону,
Упірнути хоче в глиб,
Звідки раки-небораки,
Довговусі вояки,
Підпливли до розбишаки
І вп'ялися у боки!

Глянула потвора вгору,
Понад хвилі - а вгорі
Сто один кружляє ворон
І з шаблями комарі!

Лиходій на берег кинувсь -
Не податися й туди:
Ощетинившись, звірина
Жде на нього край води!

І гукнув Івась до нього:
- Йди на бій! Я тут стою!
Не обернешся в дорогу,
У хатину чи змію!
Проти всіх і ти не вдієш,
Нас - мільйони бойові!
Ти загинеш. Лиходію,
Ми ж залишимось живі
У добрі, у дружбі й мирі -
Люди, риби, птахи, звірі!

Заревів тут Чародій,
Чародій-Лиходій!
Як йому лице змінить?
Все одно впізнають вмить:
З неба, суші і з води
Дочекавсь собі біди!

І посунувсь Чародій
Аж по дні в мутній воді,
І почав він відступати,
Ген до моря утікати,
І що далі, то хутчій
Утікає Лиходій!

А за ним летять стрілою
Риб полки попід водою,
Раки-панцерники йдуть,
Черепах у бій ведуть...

Воювати проти горя
Треба навіть на дні моря!
 

VII.

В'ються іскри над Дніпром,
Кінь цокоче копитом -
То Івась летить хутчій
З військом - на останній бій,
Щоб загинув Чародій,
України Лиходій!

Гей, ти, море, славне море,
Хто ж кого тут переборе?

Поспішає вниз потвора,
Утікаючи від риб.
Допливла вона до моря
І з Дніпра у море - стриб!

Гей, ти, море, славне море,
Хто ж кого тут переборе?

Став Івась на Кримських горах,
Звівсь на срібнім стремені
І гукнув:
- Чудове море,
Чи поможеш ти мені?

Гей ти, море, славне море,
Хто ж кого тут переборе?

- Так, - озвалось море синє,
Що гойдало кораблі. -

Все зроблю для України,
Найріднішої землі!

А із моря риби хором:
- Друзі, ми йдемо у бій,
Навіть за Кавказькі гори
Не втече вже Лиходій!

Бій зчинивсь!
Вода скипіла,
Загуло на сотні миль;
Синє море почорніло -
Не впізнати синіх хвиль!
Риби вдарили управо,
Раки вліво потягли,
Сто акул - собі на славу -
Лиходія протяли!
Лиходій завив з розпуки
І, щоб далі сіять зло,
Хтів зробитися сторуким -
Рук неначе й не було!
Виткнув голову угору -
З неба круки та орли,
Упірнув ізнов у море -
Черепахи в бій пішли!
З Кримських гір Івась завзятий,
Переможець у бою,
У лихого супостата
Кинув шабельку свою!
Просвистіла шабля, вміло
Мужнім кинута бійцем,
І останнє Лиходію
Відтяла вона лице!
Аж завив той із розпуки
(Заслужив кінця давно!)
І безликий, і безрукий
Назавжди пішов на дно!
 

VШ.

З тих часів живе донині
Слава арміям усім:
Рибам, птахам і звірині,
І людині - слава їм!

Тільки ті, що всі встають,
Перемоги зазнають!

IX.

Про події в Україні
Слух пішов у всі країни;
Всі раділи на землі,
І дорослі, і малі:
Люди, звірі, черепахи,
Риби, птахи і комахи,
Бо ж загинув Чародій,
України Лиходій,
Хоч його пекельний гнів
Сине море й почорнив!

Всі додому повертались,
Вили, крякали, співали,
І свистали, і дзижчали,
І кували, і пищали:
Кожен, хто лиш як умів,
Про подію говорив.

І на білому коні,
Як і личить на війні,
Перемітиш Лиходія,
Козачок прибув у Київ:
Хліб і сіль прийнявши, він
Всім військам віддав поклін,
Морю й рибам за підмогу
Уклонився аж у ноги!
 

X.

Це давно було, минулось,
Тільки назва не забулась -
Чорне море, - з тих часів
Дожила до наших днів.
А насправді Чорне море
І не чорне й не суворе,
Це найкращий друг землі,
Що гойдає кораблі.

Сяє, наче та перлина,
Рідне море України
І багате, як земля,
Всіх красою звеселя.

Як же нам, кохані діти,
Чорне море не любити,
Наше славне Чорне море,
Що шумить, як і Дніпро,
Лиходіям всім - на горе,
Україні - на добро?

Як же нам, кохані діти,
Наше море не любити?

(Кінець)

Безликий - без лиця.