„Дмитро Чередниченко – відомий письменник. Багатогранність його творчості діяльності вражає: поет і прозаїк, перекладач, літературо- й мистецтвознавець, публіцист, автор букварів і читанок... Поетична душа Дмитра Чередниченка вміє відшукувати в чомусь звичному щось чарівне, казково-небуденне. Відчувається, що в автора вроджений дар помічати у світі природи саме те, що цікаве дитині, що в нього талант олюднювати своїх героїв зі світу природи. Створені люблячим серцем , вони, ті комахи, птахи, квіти та звірята, передають свою енергетику любові й малому читачеві...”

Антоніна МОВЧУН,
кандидат педагогічних наук, заслужений учитель України

Дмитро ЧЕРЕДНИЧЕНКО
СИНІ ЧЕРЕВИЧКИ
Вірші для дітей

СИНІ ЧЕРЕВИЧКИ

Синій ранок
По лісі ходив,
Сині черевички
Погубив.

Я по лісі піду,
Черевичків назбираю –
Коників-стрибунців
Повзуваю.

ХУДОЖНИКИ

Прийшов дощ
Під вікно,
Звісив темне
Полотно,

Прилетіли
Веселики,
Змалювали
Веселку.

РОЗМАЛЮВАЛАСЯ ГУСІНЬ

Розмалювалася гусінь
Усіма кольорами
Та й сидить собі
У травинки на шиї.
А травинка
Шукає очима пташку,
Бо тільки пташка
Знає мову трави.

НЕВИДИМИЙ ХУДОЖНИК

Із вуглинки-невидимки
Олівця собі зробив
І малює угорі
На березовій корі.

Вовка, жабу, черепаху,
Зайця, мавпу,
Диво-птаха,
І лисицю, і слона,
І ведмедя-ревуна.

Все малює
Угорі
На березовій
Корі.

А хто малює?
Га?

ДЕРЕВА САМІ

Дерева самі
собі ноги гріють
листям,
самі себе сіють
і діток своїх
зігрівають
листям
і колискову співають
під акомпонемент
вітру.

БІЛЕ-БІЛЕ ОЗЕРО

Біле-біле озеро,
Як зима.
Ополонка синя –
Чарівне люстерко,
В яке видивляється
Весна
Перед тим,
Як прийти
До нас.

БУВ УЧОРА ДІД-СНІГОВИД

Був учора дід-сніговид,
Було бабище-сніговище,
А ще були тут бабенята –
Сніговиченята...
А що це таке?
В діда бороди не стало,
Шапка на потилицю упала,
А червоний ніс
Геть собі повис...
А що це таке?
А бабище стало нижче,
Скоса зирить на дідище,
Бабенята підупали,
На колінця повклякали,
А що це таке?
А туман, як диман,
Ходить собі стороною
Та й регочеться:
„А їх зовсім не стане,
Як мені захочеться”.

ЛІСОВЕ ОЗЕРО

Воно таке глибоке,
Аж обертом очі йдуть, –
Он сосни які високі,
І то
Вершками дна не дістають.

РАНОК

Вибігли чебрики
Сонце зустрічать,
А в кожного чебрика
Коромисло на плечах.
А в кожного чебрика
Два зелені цебрики,
З неба, мов з криниці,
Назбирають чебрики
Не води – росиці.

ЗОЛОТІ СТРУМКИ

Золоті струмки розлилися,
Червоного золота повні.
Із ланів біжать,
Із ярів гомонять,
Із гір течуть,
Аж до моря чуть...
Течуть по землі
Золоті струмки
І впадають у сонце.

НУ Й РІЧКА!

Ой татку,
річка хлюпочеться!
Так їй погратись
зо мною хочеться.
Ой татку, татку,
ходім на гатку,
станемо з тобою
та й упірнем
з головою...

Буде річка
із нами гратись,
будуть рибки
із нами змагатись,
будуть бризки
летіть над водою
врівень з вербою...
А ходім-но, татку!

ЛЕТЮЧЕ СОНЕЧКО

Мені сонечко
Пальчика ощастило:
Летіло-летіло
І на мізинчика сіло.
А я його й питаю:
Дудень, дудень,
Дудень,
Скажи,
Коли буде
Полудень?
А воно
Сказати не сміло,
Здійнялося
І полетіло.

КОЛИ НЕБО НА ЛУЗІ ЖИВЕ

Плавають гуси по небу
І самі із собою цілуються,
І самі собою милуються.
Котик хотів і собі
По небі синьому походити,
Білі хмарки половити.
Котик на синє небо ступив –
Котик сіру лапку вмочив:
– Тріп, тріп, тріп! –
Закипіло небо, мов окріп.
Не можуть гуси милуватися,
Самі із собою цілуватися.

РОЗБИЛОСЯ ПОКОТЬОЛО

Котилося коло,
Золоте покотьоло,
Котилось не по землі, –
По голубому столі.
Скотилося на край
Та впало
У річку під гай.
Ай, ай, ай, –
На червоні кола,
Кола, кола
Розбилося покотьоло.

В’ЯЗЬ

А ми з дідом удвох
Та й до Росі ходили,
А ми з дідом удвох
В Росі рибу ловили.
А дід в’язя спіймав –
Червоніють перцята –
Мені в’язика дав,
Щоб несла я до хати.
Тут як тріпнуло щось...
А то в’язик схопився
Та із кручі – шубовсть!..
І, сірома, втопився!

ОЙ У БАРВІНКА

Ой у барвінка
не квітка – первінка.
А барвінок
простягає
вусики,
вусики-гарнусики –
кожній дівчинці
та й по квіточці,
кожному хлопчику
та й по млиночку.
Ох і си-и-иньо!..

КОЛИСКОВА ДЛЯ КОТИКА,
ЩО НАРОДИВСЯ НА ВЕРБІ

Ой котику білий,
До нас іди сміло!
Будеш у нас жити,
Будеш мишки ловити.
Будеш люльку колихати,
Їй коточка співати,
А ми купим чобітки –
Срібнодзвінні підківки.
Як надінеш,
Як підеш,
Всіх у танок поведеш,
Будуть квіти танцювати,
Тебе, котку, величати:
– Ох і котик в чобітках –
Себе носить на руках!

ПЕРЕПОЛОХ

Через дорогу
Зайчик промчав
Навскач.
– Світиться –
Ач! –
Невже перстач?
Хотів позбирати
Зірки в траві,
А вони ворушаться,
Мов живі.

Зайчик злякався
І – далі навскач.
Гульк! Аж і там
Зоріє перстач.
Зайчик мерщій
Нашорошив вуха –
Дивиться, слуха...
Ворушиться і трава.
А-а-а, то ж вітрець
Повіва...

ЧОРНИЙ КІТ І СРІБНА КУЛЯ

Питається чорний кіт
У срібної кулі:
– А чого ти куля?
– Бо я баба-куль.
– А чого ти баба-куль?
– Бо я купава.
– А чого ти купава?
– Бо я попава.
– А чого ти попава?
– Бо я молочій.
– А чого ти молочій?
– Бо я жовтушка.
– А чого ти жовтушка?
– Бо я падиволос.
– А чого ти падиволос?
– Бо я пустодуй.
– Фу! Фу! Фу! –
Дмухнув чорний кіт,
І полетіли срібні парасольки
Срібного дощу шукати.

КОЛИСКОВА ДЛЯ ЗАЙЧИКА,
ЩО НАРОДИВСЯ В ЛЮСТЕРКУ

Ти набігався, вухатий,
Коло двору, коло хати,
По травиці, по деревах,
По стежинах янтаревих,
По городі, по баштану,
По широкому майдану,
По шибках сусідки Олі,
По квітках бабусі Полі,
Ще й по стінах у хатині,
Ще й у котика по спині...
То й зболіли твої ніжки,
То й схотілося до ліжка.
Тепер спи.
Навколо тиша –
Я тебе в люстереку
Заколишу.

СТО ПАРАСОЛЬОК

У баби сивої
Сто парасольок.
І всі парасольки
Сиві.
І всі не від дощу...

У баби сивої
Сто парасольок –
Як сто вертольотиків:
Злетять вони у вирій –
І баби не стане.

У ДОЩ

Дощ! Дощ!
Зацвіріньчали горобці
І поховалися під стріху.
А їжак не дивак,
Накрився гарбузовим листом
Та й несе їжачисі
Порічкове намисто.

ЗОЗУЛЯ НА КАЛИНІ

Я калиноньку ламала,
Там зозулиця кувала:
Ку-ку, ку-ку,
Ку-ку, ку-ку....
Ой, калина, ой, червона,
Полічи, зозулько, грона:
Ку-ку, ку-ку,
Ку-ку, ку-ку....
А зозуля прилетіла,
Мені років налічила:
Ку-ку, ку-ку,
Ку-ку, ку-ку...

РАНКОВИЙ КОНЦЕРТ

Цар-борода,
Цар-борода
В ріг затрубила.
А кручені паничі
В криві сурми засурмили.
Незабудки в сині дудки –
Ду-ду-ду,
А красолі на басолі –
Гу-гу-гу,
Перепілки на сопілки –
Пить-пить-пить,
Чорнобривці на кувиці –
Фіть-фіть-фіть,
А цибуля на затулі –
Гуп-гуп-гуп,
Помідори на підборах –
Туп-туп-туп.

СИНЄ ОЗЕРО

Над синім люстерком –
Ромашки.
В люстерка
Жовті сонечка поховали...
Тільки білі хустини
На вітрі мають.
– Пізнали?
– Чого доброго,
Можна й обізнатися.
Незручно ж питатися:
„Чи ви ромашки,
Чи ви патлашки,
Поверніться личком...”
– А хіба не можна
В люстерко заглянути,
Як ластівка
Або синичка?

ПАРА БІЛИХ МЕТЕЛИКІВ

Пара білих метеликів –
Граються,
Перемовляються
Попід житом,
Дратуючи голубих,
Що навіть
Не поворухнуться
На ніжці шавлії...
А над самісінькою трасою
Вітер
Ганяється за машинами,
По споришу біжить –
Спориш кучерявиться.

ЗАЙЧИКИ-МОРГАЙЧИКИ

Зайчики-моргайчики
на воді, на воді,
не дають дивитися
в озеро мені.
Я заплющив очі...
Гульк! –
А вони вже в білолиста,
Шумолиста,
На вершині...
Ох і невловимі!

НА ЯБЛУЦІ

На яблуці
Пташка –
Вітряк
На горі.
Крила
Черкають
Зорі.
А тополі
Стоять собі
Долі –
Зорю
По голівці
Гладять.

У ТРАКТОРА НІЖКИ БОЛЯТЬ

У трактора ніжки болять,
натомилась йому земля,
став собі відпочить,
а коник зелений
до нього: – Цить!
не гурчи!
Відпочинь уночі,
послухай,
як друзі мої співають
в траві.
Чи не боляче
твоїй голові?

А тиша така дзвінка –
у серце тобі дотика....
Стань... Відпочинь...
Бачиш, он місяць...
Тінь...

ЗОЛОТАР

Походив золотар
По зеленому гаю,
В тихе золото вбрав
Всі дерева до краю.

Золотарю, золотарю,
Прижену тобі отару,
Мої вівці не прості –
Поший свитки золоті.

Зажуривсь золотар,
Що робити не знає:
Скільки золота є,
А чим шити – немає.
Золотарю, золотарю,
Прижену тобі отару,
Мої вівці не прості,
Поший свитки золоті.

БІЛІ ЛИСИЦІ

Білі лисиці
Із лісу прибігли,
Із лісу прибігли,
На шибку сіли,
Заглядають у хату,
Зазирають, пухнасті,
Чи немає курочки,
Щоб украсти.

ЯГОДИ НА СНІГУ

Ягоди доспіли
На городі білім
У дворі, у дворі.
Я зірвать хотіла,
А вони злетіли –
Снігурі, снігурі.
Яблука доспіли
На деревах білих
Угорі, угорі.
Я зірвать хотіла,
А вони злетіли –
Снігурі, снігурі.

ДО ЛІСУ

До лісу
Пралісу
Ні стежки,
Ні сліду,
Не втрапить
Рушниця
У зайчиків сон.
Я їду,
Я їду,
На лижах я їду
До зайчика в гості –
Морквинку
Йому на ялинку
Везу.

ЗИМОВИЙ УРОК

– А якого кольору сніг?
– Малинового, – сказала малина.
– Вишневого, – сказала вишня.
– Бузкового, – сказав бузок.
– Небесного, – сказало небо.

І кожен правду сказав,
Бо кожен згадав своє літо.

КОЛО БРАМИ

Одвеселились квіти,
Одмолоділи дерева,
Наліталися птахи,
Наврожаїлась осінь.
Тепер сивий дід
Підмітає стежку,
Зачиняє браму –
Замикає Рік.
А коло брами
Уже Новорічень стоїть.

НІЧ, НІЧ, НІЧ

– Ніч, ніч, ніч,
Іди спати на піч.
– А я спати не хочу,
Піду Дива залоскочу.
А Див лоскоту
Не боїться –
Розставив крила
Та й сміється.

БІЛИЙ ДІД І ХЛОПЕЦЬ

Білий дід
Білою мітлою
Білу стежку мете.
Мете, мете –
Не вимете.
Прийшов собі
Хлопець,
Ясний Березень –
Біла стежка втекла,
Зелену казку
Згубила,
По всьому світу
Розтрусила.

ПРИЛІТАЛА СИНИЧКА

Прилітала синичка
До баби в гості.
А баба біла-біла
Білим морозом її поїла,
Морквинкою годувала,
Мітлою горобців одганяла.
От раз прилетіла синичка
До баби уранці –
Від баби самі сап’янці.
Сумно-сумно їй стало,
Упала сльоза на сніжок –
І почався весняний струмок,

ДО ЯСНОГО СВІТУ

Сиділа Ніч Темна
Під Золотою Брамою,
Не хотіла Сонця
До ясного світу
Пускати.
Сиділа, сиділа,
Поки й задрімала,
У тиху траву упала.
А сонце-золотодонце
На гору втекло –
Маком зацвіло, –
Навкруг нього
Дівчата у коло стали,
Весняночки заспівали.

БДЖОЛЕНЯ

На велику квітку –
велика бджілка,
на мале квітеня –
бджоленя:
оска така,
ледве мріє,
тонко-тонко
дзуміє.

ФІОЛЕТОВИЙ ЗАЄЦЬ

Фіолетовий заєць сидить
сторожує жито,
а сонце зійшло
й похвалило його,
по голівці погладило,
довгі вуха поголубило.

МАЛЮНОК

Котик
Згорнувся
Калачиком –
На-
       ма-
             лю-
                    ва-
                         ла
Я 
Квачиком.
Ще
До-
     ма-
          лю-
                 ю
Олівчиком –
І буде вже
Котик 
На стільчику.

ПИТАЛО ПИТАЙЛО

Казало Казайло,
Слухало Слухайло,
Дивилося Дивило.
Питало Питайло.
Казайло не казало.
Слухайло не чуло.
Дивило не бачило.

ХВАЛИЛАСЯ ВОРОНА

Хвалилася ворона
Синичку набити,
Сіла на сніг –
Не може злетіти.
Вже й крильми махала,
І лапками терла:
Поки нахвалялась,
До снігу примерзла.

РАВЛИКУ, РАВЛИКУ

– Равлику, равлику,
Де твої ріжки?
– Рибка украла.
– А де тая рибка?
– Попливла за водою.
– А де тая вода?
– До хмарки полетіла.
– А де тая хмарка?
– Дощ забрав.
– А де той дощ?
– Уже над тобою.
– А я дощу не злякаюся,
Плигну у річку
Та й заховаюся.

ХИТРИЙ НЯВ

– Ходи, коте, грядку копати.
– Няв.
– Ходи, коте, дрова рубати.
– Няв.
– Ходи, коте, воду носити.
– Няв.
– Ходи, коте, кашу варити.
– Няв.
– Ходи, коте, сало їсти.
– Ня-а-а-авввв...
А де мені сісти?

ВЕЧІР

Котиться, котиться
Спілим яблуком
Ліхтарик по землі,
Шукає стежку.
Направо ходив –
не знайшов,
Наліво ходив –
не знайшов,
І прямо ходив
– не знайшов.
Котиться, котиться
Переспілим яблуком
Ліхтарик по землі.

ВИЙШОВ ДЕНЬ

Вийшов день
Із ясного кола,
Не хоче гратись
У піжмурки.
Прийшов вечір,
Схилився
До синього дерева
Та й жмуриться.

Дмитро Семенович Чередниченко народився 30 листопада 1935, с. Межиріч, Канівський район, Черкаська область, український письменник, поет, літературний редактор, педагог, мистецтвознавець. Член Національної спілки письменників України (1979). Перекладач литовської літератури.

Більше про автора тут