З 1941 по 1945 роки на землях України шаленіла війна. Земля здригалася від вибухів бомб і гуркоту гармат, глохла від тріскоту скорострілів, вогненнні язики пожирали все, що було надбано людською працею, дими від пожеж розривали легені. Це змагалися у запеклій боротьбі дві величезні армії - німецька й большевицька. Вони боролися за панування над багатою і прекрасною Україною. Та український народ не чекав, хто переможе у цій боротьбі. Він знав, що від переможця, хто б він не був, добра не жди.

Восени 1942 року серед боліт Полісся, порослих лозами та осокою, і в гущавинах волинських лісів з'явилися якісь озброєні люди. Це не були ані німецькі вояки, ані большевицькі партизани. Одежа у них була всіляка: військова, міська, селянська. То були українські повстанці. Ці перші курені через рік-два виросли у стотисячну Українську Повстанську Армію. Вона сміливо виступила проти жорстоких загарбників і показала, що Україна нікому не дозволить себе безкарно нищити. В Уманщині, Галичині, Бесарабії, на Буковині та Холмщині, серед лісів Лемківщини утворилися з'єднання українських повстанців.
Їх бойовими діями керувала Головна Команда УПА під проводом генерала Романа Шухевича на псевдо Тарас Чупринка.

У нерівний бій з двома ворогами - німцями і большевиками - вступили наші герої. Навіть зброю вони мусили здобувати. Повстанські загони формувалися у лісах, у горах, серед боліт і звідти несподівано наносили удари по ворогові.

Український народ допомагав повстанцям, як міг: селяни давали харчі, жінки, дівчата і навіть діти ставали розвідниками і зв'язковими. Повстанські криївки і шпиталі були не тільки у лісах, а й у селах на господарських обійстях.
На наших землях, захоплених ворогом, повстанці відвойовували села, містечка і навіть цілі регіони й встановлювали там українську владу. У звільнених місцевостях ворожі залоги' залишалися лише у містах, бо окупанти боялися виходити поза міські мури. Німці жорстоко карали населення за допомогу повстанцям, але це їм не допомагало, бо "герой-борець за волю смерті не боїться". Українська Повстанська Армія вела так звану партизанську війну: її відділи пересувалися з одного місця на інше і несподіваними нападами нищили ворогів. Щоб підняти й інші європейські народи до супротиву ворожій окупації, повстанські рейди-походи сягали сусідніх країн: Польщі, Білорусії, тодішньої Чехословаччини, Угорщини, Румунії. Так, у 1948 році майже 300 бійців УПА перейшли рейдом від Карпат аж до Західної Німеччини. Це переконало народи Західної Європи, що Україна зі зброєю в руках бореться проти поневолювачів.
У травні 1945 року закінчилася війна, але ні Україні, ні її західним сусідам це не принесло миру і волі. Усі вони опинилися у ярмі комуністичної Москви. І лише українські повстанці не склали зброї, вони ще впродовж кількох років боролися з окупантами.

* залога - військова частина.