***

• Перший нецензурований «Кобзар» Тараса Шевченка побачив світ у Празі в 1876 році.

***

• Ірландський поет Ріанґабар насправді є літературною містифікацією сучасного українського письменника Юрія Винничука. Ріанґабар — ірландський поет, який нібито 1240 року був свідком сплюндрування Києва військами Батия та описав ці події у вірші-ламентації «Плач над градом Кия».
Винничук опублікував свій «переклад» цього вірша спочатку в газеті «Літературна Україна» (1982), а потім — у журналі «Жовтень» (1984, № 9). Містифікація виявилася настільки переконливою, що згадка про Ріанґабара та його текст як правдиву пам’ятку навіть потрапила до статті «Ірландська література» в Українській літературній енциклопедії (1990).

***

• Народжений в Кременчуці композитор у сфері кіномузики Дмитро Тьомкін є чотирикратним лауреатом премії «Оскар».

***

• У Києві та Прилуках існують ідентичні пам’ятники українському акторові Миколі Яковченку — він сидить на лавці, поруч з улюбленим собакою; проте «київський» Яковченко тримає в правій руці газету, а ліву руку — в кишені, а «прилуцький» — у лівій руці держить парасольку, а правою спирається на лавку.

***

• Один із найромантичніших у старому Києві — Ірининський пам’ятник — насправді був стовпом літописного монастиря.

***

• Існує фотографія Якова Гніздовського, на якій відомий художник сидить і дивиться на те місце на Личаківському цвинтарі, де сьогодні знаходиться його могила.

***

• Невід’ємними елементами музичної культури Японії є «кобзи» і ««кобзарі».

***

• Згідно з редакційною політикою україномовного літературного часопису «Всесвіт» вся перекладна іноземна проза, що виходила в ньому, з’являлася на радянському і пострадянському просторі вперше і до того не була перекладена іншими мовами народів СРСР. Цей принцип діяв до 1993 року.

***

• У Гарвардському університеті, найстарішому та найпрестижнішому в США, діє Український науковий інститут.

***

• Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського входить до числа десяти найбільших за величиною фондів книгозбірень — національних бібліотек світу.

***

• Ім’я укладача і видавця однієї з найповніших і найавторитетніших антологій малих жанрів українського фольклору «Українські приказки, прислів’я і таке інше» (1864) — М. Номис є псевдонімом, утвореним від частини (без -ов) справжнього прізвища автора Симонов, прочитаної у зворотньому порядку, і першої літери справжнього імені Матвій.

Ой, як цікаво! Хочу ще!