“КОЗАК – ДУША ПРАВДИВАЯ”
Урок-екскурс у мистецтво

Тема. Розвиток зв’язного мовлення /усний/. Бесiда за картиною невiдомого художника “Козак Мамай”.

Мета. Ознайомити учнiв iз зразками народного живопису. Формувати національну свідомість, естетичні смаки та уподобання, культуру мови школярів, поповнювати словниковий запас.

Обладнання. Репродукція картини “Козак Мамай”. Альбоми: ”Запорожці”, “З української старовини”.

МПЗ. Історія. Запорозька Січ. Українська література. Українські народні думи та пісні. Образотворче мистецтво. Відображення козацтва на картинах С. Васильківського, М. Самокиша, І. Рєпіна. Символіка у творах образотворчого мистецтва. Музика. Українські народні думи та пісні. “Козацький марш”.

План уроку

1. Найдорожчий і священний заповіт.
2. Історія козацтва у живопису.
3. Легендарна постать Мамая.
4. “Козак — душа правдивая...”

Під час уроку звучать українські народні думи та пісні, підібрані вчителем відповідно до змісту розповіді.
Споконвіку воюючи з ворогами, то нападаючи на них, то відбиваючись, напружуючи всі свої фізичні, розумові і моральні сили, показуючи справжні чудеса хоробрості, козаки викликали в сучасників почуття подиву і несамохіть змушували інших прославляти козацьку відвагу. Тому в добу розквіту козацтва під завивання степового вітру, ревіння Чорного моря та брязкіт зброї народилося безліч козацьких дум, пісень, що вражають нас і незрівнянною красою, і гармонійними мелодіями, і трагізмом, що викликає мимовільні сльози. Твори фольклору — наше неоціненне багатство, яке передається як найдорожчий і священний заповіт із покоління в покоління.

Діяння славних лицарів Запорожжя гідні представлення в живій і художній історії. За цю важливу і нелегку роботу бралися (учитель звертається до виставки репродукцій на дошці чи демонструє їх із книги) Сергій Васильківський, Микола Самокиш, Федір Красицький, Ілля Рєпін, Тимофій Калинський, Олександр Рігельман, Григорій Левицький, Опанас Сластьон, Олександр Мурашко та ін. Але були серед митців такі, чиї імена загубилися, проте лишилися чудові портрети славних гетьманів, козаків, мальовничі й реалістичні зображення батальних сцен. Народні українські художники надбали для нащадків багато картин на історичні теми, та, на жаль, татарські наскоки на Україну та Велика Руїна, “Згін” 1768 року майже нічого не лишили нам із того скарбу. Малюнки на теми козацького та гайдамацького життя маємо лише часів 18—20 ст., коли через обставини життя образ козака-лицаря вже перетворився на образ гайдамаки. Запорозький козак на таких малюнках, у всіх майже без винятку варіантах, малюється з бандурою в руках, а коли на картині декілька козаків, то хоч один із них буде з бандурою. Здається, що, за народною пам'яттю, вільне козацьке життя в степах та дібровах поєднане з піснею під жалісні звуки бандури.

Чи схожа народна картина на народну пісню? Звичайно, так само, як і пісня, вона розповідає про думи, мрії, радощі і страждання народу, втілює його ідеали. Український народ одночасно відшліфовував свій символічний образ засобами слова і фарб. Майстер 19 ст. хоч і не застав доби козацької звитяги, але чув про неї від дідів-запорожців, співав пісень, які хвилювали його пращурів.

Козак у думах і помислах народу уособлював народну велич, силу і міць духу, незламність у святій борні з поневолювачами. Зображення козака в час, коли запорозького війська вже не існувало, сприймалося як своєрідний пам’ятник героїчному минулому нашого народу.

Самобутнім явищем в українському мистецтві 17—19 ст. були картини “Козак Мамай” (можна продемонструвати варіанти робіт). Їхній сюжет тісно пов’язаний із історією Запорозької Січі та гайдамацьким рухом.
Дослідник-мистецтвознавець П.О.Білецький навіть припускає, що “мамай у даному випадку не ім’я, а синонім слова гайдамака” (Білецький П.О. Українське мистецтво другої половини ХVII—ХVIII ст. — К.: Мистецтво, 1981. — С.156). Можливо, але згодом це ім’я стало настільки поширеним, що перетворилося у власне.

Картини “Козак Мамай” — своєрідний витвір українського народного генія. Чогось подібного нема ні в слов’янських, ні в інших народів.Композиція картини традиційна й походить, ймовірно, від образу степовика-кочівника. Якщо нащадки козацької старшини вішали на стінах своїх будинків предківські портрети, то покріпачені селяни — нащадки вільних запорожців — прикрашали свої вбогі оселі зображенням козака Мамая. Це був збірний образ, що уособлював усе козацтво. Цього козарлюгу ні куля, ні шабля не брали, бо він був заворожений, тобто — безсмертний. І в огні не горів, і в воді не тонув, бо виходив із вогню мокрим, а з води — сухим. Ім’я його знане було по всій Україні. Мабуть, саме цього козака на Запорожжі ніколи не було. Але були тисячі до нього схожих. Саме тому Мамай у народних піснях, легендах, переказах згадується набагато частіше, аніж будь-який гетьман, кошовий чи полковник. Бо Мамай — то вся козацька Україна. Це незвичайний характерник (добрий чарівник), помічник і захисник усіх чесних людей. Не випадково на одній із давніх картин невідомого автора такий підпис: “Козак — душа правдивая”.

Козак Мамай — один із найпопулярніших в Україні фольклорних героїв, що уособлює любов народу до свого захисника — запорозького козацтва. Картину про нього намальовано понад триста років тому, мабуть, мандрівними малярами, вихованцями Київської Духовної Академії. У ній поєднуються український словесний фольклор (козацькі пісні, вертепний вірш) з народним малярством та деякими традиціями іконопису. Багато невідомих митців із народу створили численні картини подібного змісту. Чимало їх із різними зображеннями Мамая зберігається нині в художніх музеях України (75 видів). В давні часи вони, як ікони, жили чи не в кожній українській хаті, під ними народжувалися і виростали хлоп’ята, які вже з юних літ мріяли про Січ, героїчні походи і козацьку славу.
— Як ви гадаєте, намальовано якогось конкретного козака? (Ні, це був узагальнений образ).

Скрізь Мамай сам на себе схожий. Могло тільки здаватися, що він змінює обличчя, як маски. Тому на деяких ставав трохи схожим на Івана Сірка чи Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького чи ще когось із народних героїв. Його наділяли рисами, які прекрасно передав письменник Олександр Ільченко в романі “Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і чужа молодиця”: “...Козак Мамай — своєрідне втілення українського характеру, образ волелюбності, стійкості та невмирущості народу. Козак Мамай, котрий протягом століть, од нападників усяких одбиваючись, плекав одвічну мрію: не воювати, не гарбати, не ярмити нікого, а в себе вдома риштувати, мурувати, будувати. Козак Мамай — мандрівний запорожець, вояка і гультяй, жартун і філософ, бандурист і співак...”

Нечисленні образи Мамая малювали на полотні, на стінах будівель, хат, на скринях, дверах, кахлях, посуді яскравими соковитими фарбами. Навіть на липових вуликах інколи з’являлося простодушне обличчя цього козарлюги. Ймовірно, в таких випадках воно набувало значення оберега, охоронця житла, господи. У народі козака вважали за чаклуна, характерника, який з’являвся до простого люду в найскрутніші хвилини життя, щоб допомогти. Часто під малюнками були написи: “Я козак Мамай, мене не займай”, “Козак — душа правдивая — сорочки не має, коли не п’є, так воші б’є, таки не гуляє”, “Хоч ти на мене дивишся, та ба — не вгадаєш, відкіль родом я і як зовуть, нічичирк не знаєш”. Іноді це були вірші, в яких звучала похвальба, що ховала журбу Мамая, гайдамацького отамана 1750-х років, іронічні зауваження героя на власну адресу, подеколи — дотепи. Козак згадував свої колишні подвиги, жалів, що знесилів і, як умре в степу, ніхто за ним не заплаче.

Зображення козака Мамая не лише вдало прикрашали домівки, а й розповідали про смаки й світогляд козаків, викликали щиру посмішку й підносили настрій. Послухайте уривок із дитячої повісті. Можливо, вам відома вона та її автор? (“Тамничий голос за спиною” В.Нестайка): “На стіні проти тахти висіла картина. На картині, схрестивши ноги, сидів і грав на бандурі козак з оселедцем у червоних шароварах. Поряд з ним стояв гривастий красень-кінь. На небі висіла крива шаблюка, гранчаста пляшка, пістоль і капшук з порохом чи табакою. То був козак Мамай, славнозвісний герой мальованого українського фольклору. Тато купив цю картину у художньому салоні після того, як прочитав химерний роман Олександра Ільченка “Козацькому роду нема переводу, або Козак Мамай і чужа молодиця”. Читаючи роман, тато дуже сміявся, захоплено вигукував і хвалив автора. У романі невидимий козак Мамай скакав на невидимому коні і творив різні дива.

...Зараз, лежачи в ліжку, Женя, як завжди перед сном, дивився на картину. Вечір був місячний, і сріблясте сяйво осявало козака з бандурою. Мамай дивився прямо на Женю... І раптом... Раптом козак Мамай на картині усміхнувся й підморгнув Жені” (с.25).

Згадує картину як традиційний атрибут народного побуту і В.Малик у романі “Чумацький шлях”:

“На протилежній від низеньких вікон стіні раптом привернула увагу всіх велика картина, написана олійними фарбами. На ній був зображений козак, що сидів під деревом, просто на траві, і, склавши під собою ноги по-турецьки, грав на кобзі. Він мав голену голову. Лише вузький жмут чорного волосся спадав йому на лоба. Збоку пасся осідланий кінь, прив’язаний до списа, ввігнаного вістрям у землю, а на дереві висіли рушниця та шабля” (с.72).

Ніякий ворог не зміг здужати Мамая, бо він був, як розповідають легенди, незборимим. Тільки свисне його шаблюка, так і сипонуться навсібіч голови нападників. І лише небагатьом, на смерть перестраханим, щастило утекти, щоб рознести по своїх краях звістку про нездоланного характерника, який сидить під крислатим молодим дубом посеред степу широкого, на бандурі грає, люлечку посмоктує і веселі слова промовляє.
— З героями яких творів фольклору схожий образ Мамая?
— Чому ж стільки різноманітних зображень цього завзятого запорожця?
— Що у них спільного? (Він сидить, підібгавши ноги “по-турецьки”, грає на бандурі, курить люльку чи займається чимось іншим).
Погляньмо на постать козака, його обличчя, одяг. Адже на різних полотнах вони передають різний стан його душі: від задумливого, зосередженого до лукавого з ледь помітною посмішкою.
— Що нагадує поза козака? (Турка чи татарина).

Постать, поза вельми нагадують образ східного, зокрема іранського, а також буддійського мистецтва. Деякі вчені називають такий тип зображення іконографічним (П. Білецький), що міг виникнути ще до середини 17 ст. У цей час на Сході були дуже поширені подібні зображення людей у позі кочівника. Це міг бути кінець 17 — початок 18 ст., коли спала напруга соціальної боротьби, проводилась політика знищення незалежності України, козацтва, пам’яті про нього. Можливо, тому образ спокійного зажуреного козака став своєрідним пам’ятником козацькому степові. А гайдамаччина та ліквідація Січі сприяли поширенню цього сюжету, бо люди хотіли мати пам’ятку про ті славні часи.

— Який вираз обличчя в Мамая на оцій репродукції? (Меланхолійний, замріяний).
— Що тримає козак у руках? (Бандуру чи кобзу).

Козака Мамая найчастіше малювали з кобзою чи бандурою в руках. Цікаво, що кобза мала три струни вздовж довгої ручки і була трохи схожа на гітару. Згодом збільшено кількість струн, округлено корпус, прикрашено ручку завитком та голосник розеткою (на отворі у корпусі).
— Як ви гадаєте, яку пісню співає козак? (Сумну, ліричну).
— Чому ж зображено козака не в запеклій сутичці з ворогом, а під час перепочинку, таким спокійним, замріяним?

Саме в цьому зовнішньому спокої і криються глибокі душевні переживання воїна, його внутрішня сила та міць. Мабуть, вже чимало років він не розлучається із шаблею, боронячи батьківський край од ворогів. А зараз, коли випала вільна хвилина, він сів під дубом, поклав осторонь зброю і одній лише бандурі, “подрузі вірній”, виспівує свої тужливі думи:

Козак сердега люлечку потягає,
В кобзу грає-виграває,
Жалібно співає.

— Про що ж співає козак? Може, про вимріяне побачення з коханою дівчиною чи з милою дружинонькою, з котрими його розлучила війна. Чи задумався над тяжкою долею свого народу, який слізьми і кров'ю розплачувався за своє горде і незламне свободолюбство:

Коню, мій коню, товаришу мій вірний!
Руйнують нашу Січ-матір,
Забирають наше добро,
А нас, мабуть, в панщину
Або в солдати завернуть.

Не викликає сумніву, що образ козака на наших картинах — то велична, викристалізована віками дума народу про свою сутність. Народ стомився від постійних воєн, розорень і спустошень, які перетворювали квітучий край у пустку. Зазнавши стільки горя й лиха, він прагнув миру, вільної праці. Миролюбний характер народу й персоніфікує образ козака-бандуриста. Але народні маси завжди були готові освятити ножі, щоб захистити могили своїх прадідів, рідну землю. Символом цього є розкладена навколо зброя. Відоме козацьке правило: навіть при тимчасових зупинках ніколи не відкладати подалі зброю, не розсідлувати коня, щоб вороги не змогли застати зненацька. Картина красномовно свідчить про постійну готовність козацтва піднятися на захист краю. Шабля символізує військову доблесть, відвагу.

Отже, фігура козака втілює в собі не тільки запорозьке козацтво, а й весь народ, що піднявся на жорстоку січ.

— Символом чого є кобза-бандура в руках героя? (Вона символізує надзвичайну пісенність і добру, лагідну вдачу народу, його мрійливість, непереборну віру в перемогу).

Пісня супроводжувала козака все його життя. Через неї він виливав думи народні, свої мрії, ідеали, прагнення, давав оцінку тогочасним подіям. Бандуристів боялися й ненавиділи вороги народу. Відомо, наприклад, що шляхетський суд у Кодні 1770 р. скарав на смерть трьох бандуристів. Саме до бандури звернені й останні слова козака перед смертю:

Кобзо ж моя, дружино вірная,
Бандуро моя мальованая!..
Де ж мені тебе діти?
А чи в чистому степу спалити
І попілець по вітру пустити?
А чи на могилі положити?
Нехай буйний вітер по степах пролітає,
Струни твої зачіпає,
Смутнесенько-жалібнесенько грає-виграває,
То, може, подорожні козаки бігтимуть близенько,
Почують, що ти граєш жалібненько,
Привернуть до могили...

Бандура символізує і мудрість українців, поміркованість, розважливість.
— Опишіть риси обличчя козака. (Кругла поголена голова з хвацько закрученим за вухо “оселедцем”, довгі вуса, чорні брови, карі очі, тонкий ніс, рум’яні щоки. Це красень-молодець).

— Про що говорять очі героя? Чому вони сумні? У що зодягнений козак? (В оксамитовий візерунчастий жупан із хутряною оторочкою, сап’янові червоні чоботи, темну сорочку із шворкою та сині шаровари).

Козаки носили полотняні сорочки зі стоячим коміром. Колір — рудий, бо полотно змащували дьогтем — ефективним побутовим антисептиком. На сорочці мало прикрас: стрічка-зав’язка і трохи вишивки по коміру та грудях. Комір розстебнутий, бо козак спочиває. Стрічка — це мотузочок, сплетений із кольорових ниток, які мали певне значення: червоні та сині носили молоді чоловіки та парубки, а зелені та чорні — люди похилого віку. На полотні цей звичай трохи порушено, бо стрічка чорна.

Штани у козака широкі, східного крою, зовні схожі на великий мішок. Називалися вони шароварами. Шили їх із зеленого чи синього атласу чи тафти.

Із верхнього одягу на героєві довгий жупан із дорогої штофної тканини коричневого кольору з жовтим орнаментом (рослинним) — швидше всього східного походження. Колір, рукави та поли обшиті червоним смушком, що надає одягові більшої пишності та привабливості.

На ногах Мамай має постоли (“ходаки”): шматок шкіри, по краю якого протягувався мотузок, що обплітав онучу на нозі до середини литки. Ходаки — червоні, а онучі — як сорочка, полотняні.

— Погляньмо, що зображено поруч із козаком справа? (Осідланий гнідий кінь — вірний товариш козака).

— Символом чого виступав кінь у фольклорі? (Символом волі).
Кінь прив’язаний за вуздечку, накритий червоним чепраком. Без цього вірного товариша не можна уявити козака ні в мирний, ні у воєнний часи. Це символ волі, вірної дружби, відданості, готовності до самопожертви. Певне, саме тому його зображення часто потрапляє на герб, що висить на дубі.

Біля козака встромлений у землю спис (часто з прапорцем). Він пов’язаний із поховальним обрядом: його ставили на могилі як символ глибокої шани і скорботи славних побратимів за померлим, як символ слави козацької. Спис (ратище) — це і зброя козака. Мав він також на озброєнні ножі, кинжали, келепи, списи, “рогатини”. На малюнку — спис, бо народне прислів’я говорить: “Козакові без ратища, як дівчині без намиста”. Списи виготовляли з тонкого і легкого древка з наконечником на верхньому кінці і на нижньому з двома невеличкими, одна під одною, дірочками для пасткової петлі, що надівалась на ногу.

— Зверніть увагу, яке дерево росте позаду козака? (Це дуб, що символізував споконвіків могутність народу).

Майже на всіх картинах “Козак Мамай” є зображення дерева, здебільшого — дуба, який, як і у фольклорі, символізує стійкість, міцність. Він також уособлює богатирську силу, міцне здоров’я (“здоровий як дуб”), довговічність, невмирущість, безсмертя. Часто цей символ пов’язували на картині з переказами про реальне існування “дуба Мамая” в Чигиринському повіті, під цим дубом цей гайдамака буцімто ховав свої скарби. Про це писав історик А.Скальковський.

Дерево змальоване частково, щоб головну увагу зосередити на постаті козака. Але символ Світового Дерева Життя посилюється іншими зображеннями. Ряд засобів художнього вираження допомагає виявити благородні риси характеру козака. Взяти хоча б герб, що звисає з дерева. Він був обов’язковим елементом шляхетських портретів. Присутність його на картині вказує на те, що козак — вільна особа, рівна в правах із шляхетським станом. Особливого поширення герби набули в 17—18 ст., були обов’язковою належністю дворянського роду. На Україні свої герби мала козацька старшина. Найчастіше це було чисте поле, а на ньому — кінь. Герб оздоблювали золотом. Поруч із ним на дереві часто висіла сумка (лядунка, саква, мішечок, кошель, гаман, торбинка). Вона мала прямокутну форму, червоний колір та оздоблювалася золотим кантом. Зберігали в ній козаки огниво, ріжок із тютюном, іноді — кулі.

— Які речі зобразив художник на землі коло козака? (Оксамитову шапку якогось турецького чи татарського крою, штоф (сулію), чарку (келих), пістоль, капшук із порохом чи тютюном, лук, стрілу. На дубі висить шабля гостра).
— Під шапкою часто можна було побачити окремий напис:

Шапка моя сибірка, по тобі по всій дірка:
Коли б мені ляха обідрати, щоб цю шапку полатати.

У народі казали: “Одяг шапку — то вже й козак!” Тому шапки здебільшого були яскраво-червоні або рожеві. Як іде військо козацьке у червоних шапках, то ще здалеку видно, що це “запорожці поле вкрили, ...шапочками закрасили”. У даному випадку вона оксамитова, червона, з нашитим золотистим кантом. Верх шапки дещо приплюснутий, а на ньому золотиста квітка, гудзик золотий. Має форму митри (як у попів).

Зброя потрібна була козакові не лише для боротьби та самооборони. Вона вважалась ознакою чепурності та багатства.

Найбільш шанованим видом зброї була шабля. У піснях називали її “шаблею-сестрицею”, “ненькою рідненькою”, “панночкою молоденькою”. Козацька старшина мала не лише бойові шаблі, а й дорогоцінні, з коштовним оздобленням для урочистих випадків. Саме таку зображено на нашій репродукції. Невеличка, з вигнутим і гострим на кінці клинком, перехрестям у вигляді літери “S”. Захована шабля в піхви, виготовлені з чорного “хозу” (сап’яну). Ручка має вигляд закрученого золотого шнура, оздоблена золотом. Поруч лежить пістоль (півгак, мушкет) — коротка легка рушниця, прикрашена золотом.

Ріжок-порохівниця часто виготовлявся з буйволового рогу, рідше — зі шкіри, дерева, металу. У ньому зберігали порох і носили на поясі, тому він мав покришку і ланцюжок, за допомогою якого його чіпляли козаки. Ріжок прикрашений орнаментом.

Частіше козаки використовували вогнепальну зброю, але не забували про лук та стріли. Лук носили у спеціальних чохлах — налучах, а стріли — в сагайдаку, що прикривався чохлом-накидкою. Налучі та сагайдаки виготовляли зі шкіри сап’яну, оздоблювали золотом і сріблом. У підписах до картин можна було прочитати:

Як натягну лук я, брязну тятивою,
То мусить утікати хан кримський з ордою...

Неодмінним елементом козацької зброї вважалася люлька. В народі куріння називали ділом гріховним, проте козак не міг розлучитись зі своєю розвагою серед степової самотності. Люлька була ознакою молодості, молодечості, що особливо шанувалося козаками. Нею хизувалися, за неї й голови клали. Тому козак не уявляв себе без люльки.

Мені з жінкою не возиться,
А тютюн та люлька
Козаку в дорозі знадобиться.

Виготовляли люльки з пенька кленового дерева та з глини. Прикрашали візерунками та орнаментом.

У козацькому побуті з його постійними походами всі дорожні речі відігравали важливу роль, в т.ч. і посуд: пляшка, чарка, кухоль, прикрашені геометричним орнаментом. Пляшка звужена до верху, зелена, без прикрас. Кухоль срібний, фігурний, з ручкою, на низькій ніжці.

Беручи до уваги одяг, зброю, речі, можна припустити, що належав Мамай до козацької верхівки. Щоправда, в умовах військового життя навіть найбідніші представники козацтва на певний час могли стати володарями найрозкішніших предметів побуту шляхти. Тому можна вважати, що на картинах відображено типові обставини, в яких перебувало тогочасне козацтво, а зображення головного героя — узагальненим образом козака-запорожця.

Іноді на полотнах малювали ще й дві карти: туза і шістку (Львівський національний музей, 18 ст.). Чи не натяк це на суєтність, фатальність, скороминущість земного буття: від великого, мовляв, до малого один крок (Іващенко Г. Герць паперових лицарів / Добромисл. — Полтава. — 1994. — № 3-4. — С.132).

Спис, козацький штоф та чарка були пов’язані зі смертю козака. Спис ставився на місці поховання, штоф та чарка клалися у могилу.

— Як ви гадаєте, чому вони зображені на полотні? (Нагадують про скороминучість життя та козацьку долю, в якій загроза смерті в бою була реальністю). Ось який підпис під однією з картин:

Гей, шкода ж мені великая молодому,
Що як доведеться в степу помирати,
То нікому буде козацькі кості мої поховати:
Татарин боїться, а лях не приступе,
Хіба прийде лютий звір та в байрак поцупе.
А я того боюся — горілки нап’юся,
В бандуру заграю, з товаришем погуляю.

— На якому тлі зображено постать козака Мамая? А що ж то за дивне ім’я — Мамай? На перший погляд, дивно, що козака звуть іменем татарського хана Мамая, який стільки лиха заподіяв Україні. Можливо, що пам’ять про Мамая — славного степового лицаря — збереглася в народі, тоді як його кровожерство з плином віків забулося. Можливо і те, що мамаями називали в народі гайдамаків (“піти на мамая” — замислити якесь ризиковане діло).
Останнє найвірогідніше, бо існують картини, на яких зображено шинкарів, приведених на розправу до Мамая. Чимало дослідників сходяться на тому, що “Мамай” нерозривно пов’язаний зі словом “мама”, яке індійською мовою означає “дядько”. Це не просто рідний дядько, а чоловік, який виховував дитину, навчав її різних мистецтв, ремесел і взагалі науки життя. У татарській мові “мамай” означає страшну потвору, що лякає малих дітей.
Залишається загадкою, що картини названі “Мамаями”, а у підписах козак називає себе то Іваном, то Хомою тощо. Можливо, назва ця пішла від невеличкої річки Мамай-Сурки, що протікала на околиці Січі? Та ще й кам’яних бабів на курганах називали мамаями.

За архівними даними, справді існував гайдамака Мамай. Історик А.Скальковський гадає, що, можливо, це спочатку було зображення цього чоловіка, яке згодом стало узагальненим образом. А от П.Куліш у листі до О.Бодянського писав: “Ляхи зовут его (козака) в своих книжках Козаком Мамаем”. Існує версія, що таку назву дали козакові саме поляки, асоціюючи його з татарським воїном.

У Б. Грінченка є цікавий фольклорний запис “Про Хмельницьких. Про Мамая” (с. Суботів Чигиринського пов.): “А се вже чи не після Хмельницького було, як приїхав у Суботово Мамай із запорожцями і ляхам багато шкоди наробив. Тут у лісі неподалечку є дуб невисокий да рясний, Мамаєм зветься. Кажуть, що буцімто Мамай на йому казан вішав, да як задзвонить, то його хлопці і біжать. А інші кажуть, що через те, що і Мамай був низький та дужий, як той дуб” (Гринченко Б. Из уст народа. — Чернигов, 1901. — С.287—288).

Отже, ми розглянули полотно невідомого художника “Козак Мамай”, спробували зрозуміти його символіку, головну думку. Складімо ж орієнтовний план опису козака Мамая.

П л а н
1. Центральна постать картини.
2. Риси козацького обличчя.
3. Одяг Мамая.
4. Інші елементи полотна.
5. Враження від картини.

Декілька учнів усно описують козака за планом, інші можуть доповнювати, висловлювати власну думку.

Підсумки уроку.

— Що ж, на вашу думку, втілено в образі козака Мамая? Чому аж до початку 20 ст. ці картини, позначені високим декоративним чуттям, дзвінким колоритом, прикрашали оселі українців?
Так, у цьому образі втілено сутність українського характеру: відкритість душі, щирість, доброта, кмітливість, мудрість, почуття гумору, мужність. Козак Мамай уособлював ідеал волі й незалежності, став своєрідним символом нашого народу.

Домашнє завдання:

1. Підготувати розповідь про картину та легендарну постать козака Мамая.
2. Ознайомити батьків із цим полотном, розповісти їм виконане перше завдання. Попросити маму чи тата написати невеличкий відгук на вашу розповідь.

Використана література:

Аркас М. Історія України-Русі. — К., 1990.
Білецький П.О. Українське мистецтво другої половини ХУ11-ХУ111 ст. — К.,1991.
Дванадцять місяців: 1993. Настільна книга-календар. — К., 1992.
Енциклопедія українознавства. — Т.4. — Львів, 1994.
Запорожці /Автор-упорядник Ю.Іванченко. — К., 1991.
З української старовини: Альбом . — К., 1991.
Іващенко Г. Герць паперових лицарів. — Добромисл. — Полтава, 1994. — № 3-4.
Новицкий Я.П. Народная память о Запорожье. — 1990.
Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: У 3-х томах. — Львів, 1990 та ін.

Тетяна БАЛАГУРА,
викладач української мови та літератури школи-гімназії № 32 м. Полтави.

"НАРОДОЗНАВСТВО" – всеукраїнський фольклорно-етнографічний часопис.