УКРАЇНСЬКІ КОЗАКИ В АМЕРИЦІ

Одна з цікавих історичних загадок - українські козаки в Америці XVII ст. Їхня поява там пов'язана з ім'ям капітана Джана Сміта, людини авантюрної і дуже завзятої. Він воював 1596 року у так званій католицькій лізі проти татар і турків. Ця ліга була фінансована іспанцями та Папою Римським. У її складі перебували й українські козаки. І Наливайко, і Лобода у 1594-1595 рр. воювали на стороні цієї ліги.
Капітан Джан Сміт під час одного з боїв потрапив у полон до турків, а потім - на турецькі галери і веслував там кілька років, аж поки на галеру не напали запорозькі козаки, які визволили його та інших невільників. Років через два він опинився у Запорозькій Січі, про що, між іншим, написав у своїх спогадах. Аж звідти за якийсь час повертається до Англії. Його супроводжують кілька козаків, серед яких і Лаврін Богун, котрий був водночас цируликом і хірургом.
Саме тоді англійська компанія купців "Вірджінія" вирішила заснувати англійські поселення у Північній Америці.
І 1607 року група поселенців під командуванням Джана Сміта відбула до Нового Світу, взявши з собою і козаків, які виявили таке бахання. Вони поїхали до Північної Америки, у штат Вірджінія, і заснували місто на честь короля Якова І. Джан Сміт за дорученням англійських купців мав займатися не тільки розподілом землі, її колонізацією, але й пошуком корисних копалин, золота або коштовного каміння.
Два роки життя переселенців серед індіян не принесли їм ні успіху, ні багатства. Їхні англійські партнери вимагали, щоб вони не тільки налагодили видобуток дорогоцінних металів, самі заробляли гроші на утримання колонії, а ще й пересилали їм прибутки. Але ні покладів металів, ні руди не траплялося, хоч вони знайшли дещо справді дуже цінне - пурпурову фарбу, якої в той час у Європі не було, а індіяни робили її з мушельок. Також від індіян вони навчилися культивації різних незнаних у Європі рослин, зразки яких пересилали до Англії (картопля, помідори, кукурудза). Та крім цукрової тростини, яку іспанці посадили на Канарських островах, у ті часи цим ніхто не зацікавився.
Лаврентій Богун мав багато різних обов'язків і як цирулик, і як лікар. Йому доводилось лікувати колоністів не тільки від традиційних хвороб, а й від нових. Живучи тут, переселенці часто зустрічалися з різними трійливими гадюками і навчилися від індіян, як нейтралізувати трійлину - отруту. Вони робили надріз у вигляді хреста, відсмоктували кров і тоді клали на рану гарячого вуглика; цей вуглик вбирав рештки отрути. Серед дикої природи люди також зазнавали різних травм та ран. Якось під час традиційних ловів на індиків та на американських оленів випадковою кулею було поранено капітана Сміта у стегно. Рана була в незручному місці, погано гоїлась, схоже було, що доведеться ампутувати ногу. Отже, його цирулик, себто лікар, Лаврентій Богун сказав: якщо він хоче стати на ногу, то мусить їхати до Англії, бо там ліпше знають це ремесло, ніж тут, у цім примітивнім світі. І тоді разом з Джаном Смітом вирушили до Англії посланці від колоністів. Вони взяли з собою зразки нових рослин і продуктів, які відкрили для себе в Новому Світі, щоб показати співвітчизникам.
Особливо припав до душі переселенцям звичай індіян курити люльку миру. Тож вони вирішили послати до королівського двору папуші тютюну. Були переконані, що це сподобається англійцям і до колоністів нарешті прийде комерційний успіх, вони матимуть, чим торгувати. Між іншим, тих папуш було небагато, бо індіяни багато тютюну не збирали, вони не вирощували його на експорт, а тільки для свого особистого вжитку. Але все ж папуші потрапили до англійського двору разом з люльками, і цей час, 1609-1610 рр., вважається початком вживання європейцями тютюну.
Лаврентій Богун був запорозьким козаком, можливо, він навіть був дядьком славного полковника Івана Богуна, який воював за Богдана Хмельницького і був полковником Винницьким, а пізніше Паволоцьким. А можливо, що це був споріднений рід, адже шляхтичі Богуни походять з Брацлава. Правдоподібно, що саме Богун послав таку папушу разом з люлькою для свого шефа, гетьмана запорозьких козаків, яким у цей час був Петро Конашевич-Сагайдачний. І тут ми маємо цікавий факт. Згадайте відому пісню "Ой, на горі та й женці жнуть", де говориться, що козацький гетьман Сагайдачний закурив люльку, а потім, що проміняв жінку на тютюн та люльку. Мимоволі хочеться запитати, навіщо згадувати у пісні про те, що козаки курили люльки. Це ж саме по собі зрозуміле. Ми знаємо безліч народних картин з образом козака Мамая з люлькою, багато легенд і казок про козацьку люльку. Так, усе це правда, але ми це знаємо з пізніших часів, з кінця XVII ст. або з початку XVIII. Ми дуже мало знаємо, коли саме цей звичай з'явився в Україні. І цілком можливо, що якраз Лаврентій Богун послав папушу тютюну з файкою для свого шефа і Сагайдачний одержав тютюн і люльку. Роки збігаються - 1609- 1610-й, у цей час Сагайдачний був гетьманом запорозьких козаків. Отже, коли Сагайдачний вперше закурив люльку, це було для всіх щось таке незвичайне, що цій події присвятили пісню.
Лаврентій Богун ще кілька разів згадується у документах колоніального штату Вірджінія. Відомо, зокрема, що він мав там свою лікарську практику, одержав у цьому штаті наділ землі, на якому почав вирощувати тютюн.
Цей та інші приклади свідчать, що козаки не сиділи за укріпленнями Січі. Вони були знані і в Західній Європі, і в Америці, і в Азії, зокрема, у Персії. І якщо ретельно простудіювати архіви, то можна буде напевно побачити, що були козаки і в Перу з Пісарро, і, може, в Мексиці з Кортесом, або у таких пізніших експедиціях, як Магелланова довкола світу. Як вони туди потрапляли? Через ті-таки турецькі галери, звідки їх визволяли не тільки побратими-козаки. Їх визволяли й італійці, й іспанці, й французи. Або вони самі здіймали бунт, вибивали турецьку залогу і тоді причалювали до найближчої християнської землі, дарували чи продавали цю галеру місцевому князеві чи королеві, одержували гроші і верталися додому на Січ. Бодай три такі випадки ми знаємо у XVII ст. Один з них трапився у Сицилії в 1620-х роках; другий - у Неаполі, де ватаг цієї експедиції Роман Каторжний передає цілу галеру в папську опіку, після чого з благословенням та подарунками повертається на Україну. Також варто було б проникнути в архів перського шаха Аббаса та архіви Єгипту і перевірити, може, українські .козаки брали участь у різних акціях тої Персії чи того Єгипту. Ми знаємо з документів, що у 1618-1620-х роках італієць Де Лаваль був особистим секретарем шаха Аббаса, володаря Персії-і великого ворога Туреччини. І він домовлявся з козаками, але це вже після Сагайдачного (Олефір Голуб був гетьманом), про спільні походи проти турків. Ми знаємо, що у 1640-х роках, коли козаки потерпіли невдачу і багато з козаків перейшли на Дон, дехто з козаків з ватажком Півторакожухом пішли на поміч Персії в одній з тих воєн.
Мусимо бачити козаків не тільки як людей, які були в Україні, Польщі та Росії. Їхня слава була знана по цілім світі, їхнє ратне мистецтво, послідовна боротьба з мусульманським світом здобули їм велику повагу серед багатьох християнських народів.

Юрій ГАЄЦЬКИЙ, історик, США.