Чудо-Юдо – Змій Морський

Липень – середина літа. У цей час особливо спекотно і всі, хто має відпустки, мандрують до моря. От і гноми з Маленькою Феєю вирішили поїхати поплюскатися в теплому морі.
Усі вже зібралися біля великого дуба в очікуванні летючого автобуса. Він приїжджав, тобто прилітав, кожного разу, коли гноми і Маленька Фея кудись збиралися їхати. Лише Простачок чогось забарився в хатці.
– Дивіться, дивіться, хто до нас іде, – голосно загукав Веселун, коли побачив Простачка. Всі гноми і Маленька Фея вибухнули сміхом, адже Простачок натягнув на голову підводну маску, взув ласти і вдягнув плавки. Він був готовий прямо тут пірнути у морську глибочінь.
– Не дивуй усіх довкола! Біжи швиденько одягнися, а то спізнишся на автобус, – повчально сказала Маленька Фея. Проте одягатися не було коли: автобус уже приземлився на галявині. Добре, що в ньому нікого не було, тому з вигляду Простачка ніхто не сміявся.
Гном зручненько вмостився на передньому сидінні, щоб краще було спостерігати з вікна. Ну, а всі розмістилися на інших вільних місцях.
Мандрівка тривала недовго. Автобус приземлився на пляжі, перед плавучим будиночком давнього товариша гномів – Водяника.
Простачок перший вискочив на пекучий пісок і, минаючи будиночок, побіг до моря. Він чекав нагоди пірнути в прохолодну воду від самого початку мандрівки.
– О, я на вас вже зачекався, – зустрів гостей на порозі свого будиночка Водяник. Це був не просто будиночок, а маленький плавучий палац. Він міг плавати як на воді, так і під водою.
Гості зайшли досередини.
– Як гарно, – втомлено потягнувся Сплюх, гепнувся у водяне крісло і тут же заснув.
Гноми і Маленька Фея залишили свої речі і побігли до Простачка, який уже вдосталь накупався і лежав на теплому пісочку.
Нарешті почався довгоочікуваний відпочинок на морі.
Простачку надзвичайно сподобалося плавати, пірнати, а найбільше –гойдатися на хвилях на надувному матраці. Він запливав подалі від берега, лягав на матрац горілиць і насолоджувався гойданням хвиль.
– Ти не запливай так далеко, а то в море може занести, – попреджали його друзі. Проте гном думав, що цього не станеться.

І от одного такого разу він відплив подалі в море. На буйках було написано величезними літерами: «Увага! Запливати заборонено!» Гном не надав цьому великої ваги, а преспокійнісінько виліз на матрац і віддався блаженній насолоді – гойданні на хвилях.  Вітер поволі відносив його все далі і далі у море. Але ось Простачок відчув, що зовсім не гойдається, а пливе, мов на моторному човні, розсікаючи хвилі. Його разом з матрацом несли все далі й далі від берега на своїх спинах дві величезні диво-риби.
– Рятуйте, допоможіть, – закричав Простачок склавши руки рупором. Проте його ніхто не почув.
Уже й берег зник за небокраєм.  А диво-риби все несли і несли його. Ось вони нарешті спинились. Простачок, зморений сонцем, розплющив очі. Перед ним височіла кам’яна скеля. Раптом щось заскрипіло і заскреготало, скеля почала рухатися. У скелі відчинилися великі ворота. З них не то вийшов, не то виповз Чудо-Юдо – Змій Морський. Він мав шию і голову змія, проте чалапав крокодилячими лапками, а виляв хвостом риби.
– Мої паганючі, сьогодні ви зуміли потішити мене, – промовив він до диво-риб і кинув як винагороду шматочки печива. Риби вистрибнули з моря і клацнули зубатими пащеками. Печиво зникло.
– Напевно, ти далеко в море відплив, – прошипів Чудо-Юдо – Змій Морський до зляканого Простачка.
– Та ні, я майже коло берега плавав, – збрехав гном, і його лице залилося червоною барвою.
– Еге ж, так я й тобі повірив, – реготнув Чудо-Юдо – Змій Морський. – Мої диво-риби близько до берега не підпливають. Якийсь добрий чародій на них закляття наклав. От коли хто подалі відпливає, тоді диво-риби хапають неслухів і несуть їх сюди. А я їх тут на своїх диво-риб перетворюю.
Простачок озирнувся довкола, і його серце похололо. Острів омивало море з усіх сторін. На скелястій поверхні лише подекуди росли скупі кущі. Від проміння спекотного сонця можна було сховатися тільки в середині печери.
– Невже немає способу звідси втекти, – задумався Простачок.
– Є один спосіб повернутися додому, – гигикнув змій. – Якщо ти відгадаєш три загадки, то так і бути – відпущу тебе.
Чудо-Юдо – Змій Морський повернувся і пішов углиб печери. Простачок поплентався за ним. По слизьких стінах печери стікали крапельки води. Тут було вогко і прохолодно. Посередині печери стояв великий трон. Ось на нього і всівся Змій. Простачок скромно розташувався неподалік.
– Отже, перша загадка: на яке питання не можна відповісти «ТАК»? – Змій лукаво примружив око. Він був впевнений, що Простачок не відповість на це питання.
– Той хто спить, ніколи не скаже «ТАК» на питання: чи ти спиш? – відразу ж випалив гном, пригадавши свого друга Сплюха і ті невдалі спроби, коли його намагалися розбудити.
– Кахи, кахи, – аж закашлявся від несподіванки Чудо-Юдо – Змій Морський. Він пововтузився на своєму троні і оголосив друге питання: – На яке питання не можна відповісти «Ні»?
Простачок задумався. У його голові промайнуло мільйон відповідей, проте жодна не була правильною. І тут він згадав, як колись Маленька Фея гукала Веселуну: «Ти чуєш мене чи ні?» А той у відповідь гукнув: «Так, чую». А як же він міг ще відповісти? От якщо б він не чув питання, то й не відповів.
Чудо-Юдо – Змій Морський здивовано зиркнув на гнома. Вперше за його життя бранець пройшов друге завдання. Чудо-Юдо – Змій Морський звів докупи брови в роздумах над третім завданням.
– Ось тобі третя загадка, – заусміхався сам до себе Змій. – Хто може розмовляти на всіх мовах?
Простачок замислено всівся на найближчий камінь. Він схилив у роздумах свою голову. Так він просидів дуже довго. Проте відповіді так і не знайшов. З прикрістю він жбурнув камінчик об землю. Голосною луною полетів звук у глибину печери.
– Луна! Якою б мовою не гукнув, такою ж вона і відгукнеться, – радісно вигукнув Простачок.
Чудо-Юдо – Змій Морський схопився за голову.
– Що зараз буде, що зараз буде? – безперервно затараторив він. У цю мить усе довкола почало ламатися, валитися, нищитися. Гном кинувся геть з печери. І як тільки він вискочив і стрибнув на свій матрац, який мирно коливався неподалік на хвилях, острів пішов на дно моря. І тільки бранці, які знову перетворилися з диво-риб на людей, сиділи хто на надувному матраці, хто на колі, а дехто на малесеньких гумових човниках.

 Друзі-гноми і Маленька Фея вже геть збилися у пошуках Простачка. Вони навіть рятувальну команду викликали на допомогу. Саме рятувальники на гелікоптері і знайшли гнома й усіх інших невдах, які не знали навіть куди плисти.
Яка ж була радість друзів, коли вони знову побачили Простачка. Гном розповів про халепу, у яку потрапив, і про те, як з неї вийшов. Мудрун від гордості за свого товариша аж носа задер. Навіть він краще б не відповів на складні питання.

Наступні дні були сонячні. Друзі-гноми і Маленька Фея купалися в лагідному морі. Але за буйки вже ніхто не запливав.

“Маленька Фея та сім гномів” № 7, 2007