Чарівна паличка

Одного вихідного дня Чипоренки пішли гуляти. По дорозі вони зайшли до кав’ярні.
Ганнуська скористалася моментом, коли тато, мама і Настя пішли мити руки. Вона швидко видерлася на високий стільчик біля бару. Перед нею стояли у склянці оті штучки у вигляді парасольок, кружалець, фігурок, якими зазвичай прикрашають десерти та молочні коктейлі. Ганнуська витягнула із цього розмаїття чудернацьку паличку незрозумілого кольору.
– Іди негайно сюди, – скомандувала старша сестра Настя. Коли дорослих поряд нема, вона завжди норовить покерувати Ганнуською.
– Іду, іду, – напрочуд швидко погодилася Ганнуська, адже бажана паличка вже була у неї в руці.
Після кав’ярні Ганнуська, Настя, тато й мама рушили на прогулянку у парк. Там якраз відкрили нові атракціони. Тато з мамою пішли на оглядове колесо, Ганнуська вмостилася на літаючих лебедях, а Настуся випробувала себе у ролі водія на електромобілях.
Настуся і Ганнуська рятувалися від спеки газетами, які склали віялом і обвіювали себе, мов справжні принцеси на балу.
– Так хочеться морозива, – замріяно промовила Настуська.
– Будь ласка, – і Ганнуська махнула своєю десертною паличкою, як справжня фея, та ще щось пробуркотіла на зразок:
- Тринди-бинди, тю-лю-лю,
морозива зараз же хочу
Ну звичайно ж, морозиво не виникло з повітря, воно і з неба не впало. Настуська розуміюче покивала головою і усміхнулася. Адже молодша сестра ще зовсім дитя і не розуміє, що чародійства немає, тим паче з десертної палички.
– Агов, дівчатка, ось де ви, – це тато і мама повернулися після оглядового колеса. У кожній руці вони тримали по пачці морозива. Мама простягнула Ганнусьці, а тато – Настусі.
– Ну от тобі і морозиво, – значуще сказала Ганнуська і задерла носа.

– Настю, пограйся зі мною. Пліз, – благально склала ручки і янгольськи закотила очки Ганнуська. У Насті дуже важлива справа – вона складає важкий пазл. Ось уже кілька днів вона не може зібрати цю картину.
– Не переживай, зараз складемо! – Ганнуська витягла свою десертну паличку, що якимось чином щодня міняє своє забарвлення, і махнула нею:
– Хочу, хочу, хочу, аби
пазли зібралися докупи 
Ні, пазли не поповзли всі докупи. Проте Настуся вже за кілька хвилин склала картину.
Може, це збіг. Але вже вдруге виконується її бажання. А що, якщо це правда і Ганнуська володіє чарівною паличкою.
– Ти нарешті будеш гратися? – не витримала Ганнуська і тупнула ніжкою. – Я ж тобі допомогла пазл скласти.

Після обіду Настя сиділа на лавочці у тіні липи зі своєю подругою Олею.
– Така дивина – Ганнуська що не загадає і махне своєю десертною паличкою – все здійснюється, – ділилася своїми спостереженнями Настя.
– Я забула дома взяти виделку, – не вірячи, усміхнулася Оля.
– Для чого вона тобі, – не зрозуміла жарт Настя.
– Макарони з вух знімати, що ти мені їх навішуєш, – вибухнула сміхом Оля.
– Та ну тебе! Не віриш – давай перевіримо, – образилася Настя.
У цей час на горизонті з’явилася Ганнуська зі своїми подружками.
– Ганнусько, Ганнусько, – спробувала перекричати гамірних малюків Настя. На диво, сестричка почула.
– Чого тобі? – захекана від бігу зупинилася Ганнуська.
– А начаклуй-но мені, будь ласка, води. Так пити хочеться, – ніби про щось буденне попросила Настя.
– Та будь ласочка, – Ганнуська витягла свою десертну паличку і махнула нею в повітрі. А також пробубоніла собі під носа:
– Тринди-бинди, тю-лю-лю,
солодкої води зараз же хочу.
Чи то наелектризоване повітря було, чи то просто здалося, але від палички завис зірочковий слід. Кожна зірочка вибухала маленьким феєрверком. Від здивування Оля аж рот відкрила.
Проте, як і в попередні рази, вода сама собою не з’явилася. Але вже за мить біля їхньої лавочки різко загальмував велосипед. Це Влодька з Тарасом на рамі приїхали.
– Чого сумуєте дівчата? – хвацько відкинув довгого чуба Тарас.
– Водички хочете? – запропонував Влодько, дістаючи із сумки за сидінням пляшечки з “Живчиком”.
– Тепер віриш? – багатозначно подивилася на Олю Настя.
Оля тільки спромоглася кивнути головою. Слова десь усі розлетілися. Лише освіжальний смак “Живчика” повернув дар мови, і вона безупинно затараторила:
– То ти знаєш, який це скарб? Ти знаєш, що можна собі набажати? Та це просто подарунок долі!
Хлопці тільки стенули плечима, сіли на свій велосипед та й поїхали собі.
Настя з Олею домовилися підготувати список найзаповітніших бажань і завтра за допомогою Ганнусьчиної палички здійснити їх. На тому і розійшлися.
Зранку Настя зайшла до Ганнусьчиної кімнати. Сестричка додивлялася останні сни. Дівчинка сіла на краєчок ліжка, в очікуванні, коли проснеться сестра. Ганнуська відкрила очки майже відразу. Вона солодко потягнулася і протерла кулачками оченята.
– А звідки ти знаєш ті чародійні слова? – запитала Настя.
– Та вони якось самі вимовляються, – безтурботно відповіла Ганнуська.
У двері хтось подзвонив. Настя подалася подивитися, хто там прийшов. На порозі квартири стояла невиспана Оля.
– Мені всю ніч снилася чарівна паличка. Я весь час прокидалася, – затараторила Оля. Вона тримала у руках цілий стос паперів. – Це я тут записала кілька своїх бажань, – відповіла на Настин запитальний погляд.
Дівчатка пішли у Настину кімнату.
– Мам, я – надвір бавитися, – почули біля вхідних дверей Ганнусьчин голос. Настя і Оля кинулися у коридор.
– Зачекай хвилинку, – загукали дівчата. – Ми ось тут підготували списочок бажань. Чи не могла б ти їх начаклувати? – благально зазирнули в очі. Треба сказати, що у Насті було кілька бажань і вони вміщалися на одному аркуші. А от у Олі було списано чимало аркушів, та ще й з обох боків. Тому це могло забрати чимало часу, а Ганнусьці зовсім не хотілося провести цілий день, вимахуючи паличкою. Тому вона сказала дівчатам:
– Я вам виконаю по одному бажанню. А всі інші – потім.
Настя з Олею не стали сперечатися, інакше би Ганнуська зовсім відмовилася чаклувати. Дівчинка взяла Настин папірець і прочитала перше бажання: «Хочу велосипед». Тоді вона махнула паличкою і промовила:
– Мирин, пилин, ашу
велосипеда бажаю.
Потім вона взяла стосик Олиних бажань і витягнула навмання звідти одного аркушика. Ганнуська довго намагалася прочитати бажання, проте ніяк не могла розібрати дрібоньки закарлючки.
– Прочитай своє бажання, – нарешті попросила вона. Оля теж не зразу змогла прочитати, що там написала. Але нарешті виголосила: «Хочу рожевенькі туфельки».
Ганнуська знову махнула паличкою і промовила:
–  Кутен, мутен, ай-лю-лю
рожевенькі туфельки бажаю.
– Ну все, я пішла, – з почуттям виконаного обов’язку Ганнуська зникла за дверима.Тим часом Оля і Настя зачинилися у кімнаті слухати музику в сподіванні, що Ганнуська, коли прийде, ще начаклує бажань. А також з нетерпінням чекали здійснення першого бажання.
У цей час тато дивився розіграш своєї лотереї по телевізору. Насправді він ніколи не купує лотерей, бо не вірить у фантазії ледарів, які хочуть виграти за одну мить. Проте цього разу тато просто був змушений купити лотерейний квиток – у операторки на пошті не було здачі. І хоча ціна і справді була невисокою за паперовий аркушик лотереї, проте тато завжди говорив, що грошей на вітер не слід викидати.
– Настю, Настю, – радісно загукав тато, – невже мені пощастило?! Біжи швидше сюди!
Настя, а за нею і Оля влетіли до кімнати, де тато дивився телевізор. Він сидів і раз за разом переводив погляд з квитка лотереї на телевізор. Настя підсіла ближче і поглянула через плече.
– Ти й справді виграв велосипед, – а потім аж підскочила, – підлітковий! Тепер у мене буде власний велосипед! – застрибала на одній нозі по кімнаті від радості Настя.
Отож Настине бажання здійснилося.
Ганнуська прибігла додому аж тільки на обід. Вона прожогом влетіла на кухню:
– Хочу їсти, хочу їсти, – гукала вона мамі і весело тарабанила ложкою по столі.
– Спочатку руки помий, – вигнала мама до ванної кімнати Ганнуську. Настя з Олею вже тут як тут: вмостилися за обіднім столом в очікуванні маленької чарівниці. Ганнуська вже за мить сиділа за столом з помитими руками. Вона і справді зголодніла, бо накинулася на борщ, мов голодний вовк. А от дівчата кволо бовтали ложками в своїх тарілках, чекаючи, коли ж Ганнуська нарешті наїсться. І ось цей момент настав. Маленька дівчинка, повністю вгамувавши голод, втомлено відкинулася на спинку стільчика.
– А де твоя чарівна паличка? – солоденьким голосочком промовила Оля.
– Я її Даринці позичила, – байдуже махнула рукою Ганнуська.
– Як “позичила”?! – хором запитали дівчата і аж підскочили на своїх стільцях.
– Ну так. А вона мені за це своєю лялькою дала погратися, – і Ганнуська показала розцяцьковану ляльку у бальній сукні.
– Та ти могла собі начарувати мільйон таких ляльок, – обурено вигукнула Оля.
– Негайно йдемо надвір! Заберемо у Даринки твою паличку, – скомандувала Настя і, схопивши Ганнуську за руку, потягла її за двері. Оля дріботіла позаду.
Проте на майданчику самотньо грався лише Славко. Ганнуська покинула дівчат і побігла бавитися із Славком. А Оля і Настя вмостилися у тіні і стали чекати, поки прийде Даринка. На майданчик висипало чимало малюків, але серед них не було Даринки. Напевно, вона мала інші плани на післяобіддя.
Оля захотіла покататися на гімнастичних кільцях, а щоб туфельки не позлітали, зняла їх і поставила під лавочкою. Поки вони з Настею розважалися, Ярко, який взяв у старшого брата балончик з фарбою і вимальовував перед захопленими малюками дивні візерунки, дійшов до лавочки, де Оля залишила свої туфельки. Маленька цівка рожевої фарби заляпала Олині туфельки.
– Ой, що зараз буде, – злякано затулила ручками обличчя малесенька дівчинка.
– Та нічого не буде, вона і не помітить, – бадьоро відповів Ярко і заходився розфарбовувати туфельки повністю. Він так по-мистецьки це зробив, що здавалося ніби вони такі і були. Фарба швидко сохла і вже за кілька хвилин зовсім не мазалася.
Оля з Настею нагойдалися досхочу і втомлені попадали на лавочку. Відпочивши трохи, Оля дістала свої туфельки і від радості застрибала.
– Дивись, і моє бажання здійснилося, – щебетала вона.
Увечері всі порозходилися по домівках. Настя з Олею домовилися зранку зустрітися у дворі, щоб виміняти назад у Даринки паличку. Проте, коли наступного дня, вони побачили дівчинку і запитали у неї про паличку, Даринка відповіла:
– А я з Мар’яною помінялася на коника, – і похвалилася малесеньким коником із золотою вуздечкою.
Дівчата кинулися розшуковувати Мар’яну. А Мар’яна помінялася ще з кимось, а та дівчинка ще з кимось, а наступна забула, кому виміняла паличку.
Цікаво, а може саме твоя сестричка чи братик зараз володіють цією чарівною паличкою. Ти уважніше придивися до своїх молодшеньких – і може, вони зроблять тебе найщасливішою людиною. 

“Велика дитяча газета” № 14, 2007