Ніна ДАЦЕНКО
ПРО КНИГИ ДЛЯ ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ

КАЗКИ Світлани ПРУДНИК

Уявіть собі казку про місто Закутаньки і місто Кашлюк, казку про місто, де будинки стрибали, щоб побачити Сонце... Або казку про те, як будильник у Діда Мороза застудився і Дід спізнився на Новий рік аж на півроку!
Ці неймовірні і добрі казки написала Світлана Прудник. Вона багато років працює у журналі "Барвінок" і знає — для кого вона записує казки.
Записує, бо усі вони — справжнісінька правда! Чому? Бо казки приходять до пані Світлани у гості і розповідають кожна свою неймовірну історію!
Ось ця нова книжка, тут можна знайти такі казки:
Стрибаюче місто
Закутаньки
Дві миші у кота на спині
Літня казка про Діда Мороза
Сонячні стрибунці
Як Перший Сніг у гості ходив
Хмаруська
Окуляри, які любили танцювати
Місяць і зорі
Як хом"ячок Сандалик у трамваї катався...
Ну, а мені страшенно подобається "Одиннадцять казок про дванадцять місяців". Розпочинається вона такою передмовою:
"По небесному шляху торохтить віз, запряжений золотими волами. Править ним Сонце:
— Цоб, цабе золотії волики!
Це вдень, а вночі його змінює Місяць. Їдуть на тому возі 12 братів-місяців. І не просто так їдуть, а в гості. По черзі спускаються із воза на землю, прихопивши із собою гостинці. [...]— Цоб цабе, золотії волики! — не спиняється віз ні на хвилину. На ньому 11 братів чекають своєї черги в гості йти. А ще складають казки про свого брата, котрий гостює на землі."
Як вже зрозуміло, казки про місяці року. Ось як вони називаються:
Січень-тріскун, Бокогрій, Заграйярочки, Лелечник, Скільки трав у Травня, Мальовані місяці, Липець, Прибериха-припасиха, Вереско, Листонепад, Стужайло і море.
Кожна з них розповідає про певний місяць, а про якого немає розповіді дізнаєтеся самі. А тепер — найцікавіше.
Інтерв‘ю пані Світлани Прудник: Змалку я зналася з багатьма книжками. Кажу: зналася, бо почала гортати товсті татові книжки тоді, коли ще не могла читати, а просто брала їх і роздивлялася. Найяскравіший спогад з дитинства — це дитяча книжка Грицька Бойка. Уявіть собі сонячний день, ми — троє сестричок, чекаємо  з роботи тата, він приходить і приносить нам тонесеньку книжечку. Але в тій книжечці було дуже багато веселих віршів і яскравих малюнків. Ми ті віршики читали влітку, потім читали взимку, потім знов улітку... А коли книжечка стала трошки не такою гарною і зрештою десь загубилася, ті віршики і ту книжечку ми просто напам‘ять уже читали. Ті вірші я пам‘ятаю ще й досі.
Кіт-рибалка у човні
Мріяв на світанні:
— От, якби зловить мені
Карася в сметані!
 Або:
— Надобраніч! — каже сич.
Бо в сичів  же день — це ніч.
Ця маленька книжечка через багато років подарувала мені зустріч з однією цікавою людиною. Коли я вже почала працювати у дитячому журналі „Барвінок”, то познайомилася із Богданою Бойко — це онучка Грицька Бойка. Богдана Бойко теж пише гарні і добрі веселі вірші, які ми спочатку друкуємо у „Барвінку”, а вже потім вони виходять окремою книжечкою...
Чи пам‘ятаю я першу свою казку?
Ні, не пам‘ятаю. Тобто — я пам‘таю усі свої казки, але котра із них перша — я навмисне забула. Чому — тому, що казки не люблять, коли їх лічать. Зі мною стався такий випадок: я спобувала порахувати усі свої казки, взяла аркуш паперу і написала їх усі гарненько, по-порядку. І раптом задзвонив телефон — як у тому вірші. Я взала слухавку і такий дуже сумний голос сказав мені:
—   Казки не люблять лічитися.
Коли я повернулася за стіл, то побачила, що аркуша із поліченими казками немає. Може його сховала 10 казка чи 45 — я не знаю, але я зрозуміла, що казки не люблять, коли їх лічать.
А найстрашніше було те, що потім цілий місяць жодна казка не приходила до мене у гості. Це було найстрашніше!
Казки, ви знаєте, десь там живуть, де — ніхто не знає, але мабуть, це правильно, бо якби ми знали, де живуть казки, то усі б захотіли туди у гості. А казки гамору не люблять.
Але часом вони приходять у гості і дивляться, якщо у тебе на душі чисто, ти не зла, не сердита, нікого не скривдила цього дня, то їм тоді ти можеш сподобатися і казка залишається з тобою назавжди. Тобі тоді залишається лише встигнути швиденько знайти чистий аркуш паперу, чи якийсь закапелочок у комп‘ютері, де вона могла б поселитися і жити вже з тобою.
Якось я дивилася мультик, мабуть ви всі його бачили — „Льодовиковий період-2”, і подумала: а чому немає Котигорошко-2,  Рукавички-2, де живе тепер Язиката Хвеська, чи є у неї онучка, що сталося з Паном Коцьким? І наступного дня вже до мене прийшла казка „Багатоповерхова рукавичка”, а ще за кілька дні у двері постукала казка „Бублики для Пана Коцького”, а за нею прийшла казка „Котигрошко, Котиквасолька, Котибіб і сімейка зміїв”. Так з‘явилися у мене нові українські казки, які згодом, можливо, теж оселяться у красивому помешканні, яке називається „книжка”. Казки спочатку живуть на папері, або в комп‘ютері, але кожна казка мріє про те, що б мати свій красивий дім — книжку і всім вам читачики-слухачики бажаю, щоб до вас у гості частіше приходили казки і нові книжки!"
От тепер ви знайомі з пані Світланою Прудник і раджу — щойно знайдете книгу з її прізвищем — беріть читати не вагаючись!