Ніна ДАЦЕНКО
ПРО КНИГИ ДЛЯ ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ

Володимир РУТКІВСЬКИЙ

У моєму дитинстві було чимало улюблених книжок. Про деякі з них я вже написала, а ще про якісь — ще ні. От нарешті дійшли руки відсканувати і підібрати матеріали, щоб розповісти про Володимира Рутківського — одеського письменника, який мені маленькій сподобався тим, що розповів про Бабу Ягу як про людину — Ядвігу Олізарівну. Книжка про неї називалася «Гості на мітлі».
Коли я виросла й стала поважною тіткою, то доля підкинула мені подарунок — знайомство з письменником. Я навіть записала Інтерв‘ю про його дитинство і про творчий шлях. Ось воно:
Рутківський: "До віршування я був прилучений років у 4, це було наприкінці літа 41 року. Якраз жили ми тоді в Глиняному Лубенського р-ну на Полтавщині. Підступали німці, перед цим батько — директор школи, зібрав старшокласників і вивіз на “Пункти молодого бійця ” — чи як воно там називалося. А коли німці підходили, ми з матір‘ю (мені було 4 роки, братові — 4 місяці) почали втікати. Нас десь спіймали по дорозі, назад погнали. Коли приїхали — все розграбоване, нічого не було. Замки залишились, але все з середини було взяте. У мене багато іграшок було, все-таки син директора школи, вчительки; мені сказали, що мої іграшки забрав небіж поліцейського. Ну, я зібрав таких, як я зірвиголів 4-5 років і пішли ми відвойовувати ці мої іграшки. Знайшли цього хлопця, потовкли писком у землю, сказали, щоб він не крав, забрали іграшки. І в цей час він кричить: “Дядьку, вони мене вбивають!” Дивимося — через греблю йде якась людина з рушницею. Ми не встигли збагнути, як він знімає рушницю і по нас начинає стріляти. Хлопці втекли, там була така вулиця довга, в дерезу вони щезли, а я біжу один по вулиці і відчуваю, що ось-ось він мене наздожене і багнета всадить.
Ну я не встиг збагнути, як заговорив віршами: “Ой, рятуйте добрі люди! Ой, пропаща я ж людина!”
Потім я втік, десь мене шукали тиждень — я боявся, що мене знайдуть і віддадуть поліцейському… Отак я прилучився до віршів. Це був перший спогад, який я пам‘ятаю.
І всі мої вірші написані — це моє дитинство.
За допомогою Бориса Ілліча Олійника я поїхав навчатися на Вищі літературні курси в Москву. Виявилося там дуже багато українців. І одна сім‘я, мати Ірина Ракша — письменниця, Юра Ракша — художник відомий. Це мої друзі були. У них була чудова дівчинка Ганнуся — Аннушка. Якось так трапилося, що їм треба було поїхати у відрядження, а вона залишалась одна. Ну, я кажу — я можу допомогти, щоб ви відрядження не втрачали. Я візьму її з собою на Сулу, це Черкаська область, ми проведемо канікули разом і потім відішлю, коли ви приїдете з відрядження.
У нас була маса пригод усіляких. Я, дорослий письменник, вперше побачив, що дитячий світ дуже цікавий, вона ніби повернула мене в мій дитячий світ. А вона мені потім сказала: “Я не знала, что взрослые такие интересные”.
Книжка “Ганнуся” про неї ж.
Я їздив по школах, розповідав про свою роботу. Одного разу це була школа-санаторій, де дітки лікуються і навчаються. Діти важкохворі — по півроку лежали, по року. Один хлопчик мені каже: “Тут і річка є, і ліс є, все прекрасне, але я нічого не бачив, хоч рік лежу. Може ви напишете у якому місці ми живемо?” А інший хлопчик каже: “А нам казали, що тут є нечиста сила — може ви і її напишете?” І я написав книжку “Бухтик з Тихого затону” про дружбу нечистої сили з дітьми.
Потім була написана книжка “Гості на мітлі” про бабу Ягу, дітям вона сподобалася.
Ще у дитинстві усі ми , хлопці — особливо, цікавилися Куликовою битвою. Нас вчили, що нібито тільки російська рать перша у світі розбила татаро-монгольське іго і здобула незалежність. Я в це вірив. Особливо мені подобалася постать натхненника й організатора Дмитра Михайловича Боброка, воєводи Волинського. А чому він Волинський? Адже відомо, що приставку цю носять люди, які відзначилися? Чому Боброк не взяв собі приставку “Куликовський”? Чи “Московський”? Значить, найкращі діяння у нього на Волині, а не під Москвою…
Я задався метою відкрити ті сторінки невідомі або замовчувані, мені хотілося показати, що наша українська історія не менш чудова, чим історія французька, чи історія англійська.
Перша книжка “Сторожова застава” — про те, що Ілля Муровець — українець. Причому я не просто пофантазував, я зробив все, виходячи з положень російських вчених.
“Двобій з тінню” — це якраз про долю Волинського воєводи, одного з наших найвидатніших воєначальників, Дмитра Михайловича Боборока. Він не зазнав жодної поразки, а воював навіть проти свого дядька Ольгерда.
Ми повинні більше уваги звертати на нашу історію, на історію нашої землі."
Від часу, як було записане це інтерв'ю, минуло кілька років. Володимир Рутківський — автор надзвичайно успішної трилогії «Джури козака Швайки», дилогії «Сині води», побачили світ перевидання «Ганнусі», «Бухтика з тихого затону», автобіографічної повісті «Потерчата». Неодмінно знайдіть їх і прочитайте — це хороші і добрі книги, де добро бореться зі злом.