Ніна ДАЦЕНКО
ПРО КНИГИ ДЛЯ ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ

Ольга СЕНЮК

1 червня 1929 року народилася Ольга Сенюк. Це легендарна постать в українській культурі, адже ця мініатюрна жіночка переклала велику масу книг зі швецької мови! Зокрема - навчила говорити українською усіх "дітей" Астрід Ліндгрен. Все, що ви читати у дитинстві - пригоди Пеппі, Міо, Расмуса, Роню, Карлсона, усіх-усіх переклала для нас саме вона. Ось як розповіла про своє життя пані Ольга в Інтерв‘ю:

"Я з села, з Коломийщини, закінчувала Чернівецький університет і мені дали рекомендацію в аспірантуру в Київ. Так я раптом з‘явилася у Києві, закінчила аспірантуру, а тут якраз зробили Дитвидав у Києві і набирали редакторів. Я жила ще у гуртожитку і мені сказали:
- Якраз оце таких набирають конкурс. Як ти хочеш, то йди.
Конкурс був великий, там було три редакції, треба було трьох редакторів – «француза», «німця» і «англійця», це основні мови. Може знаєте, хто такий Лукаш, і йому дали наші роботи, щоб бачити – які з нас будуть редактори, які перекладачі – як ми знаємо мови, як ми можемо. Він вибрав мене, мого майбутнього чоловіка і Михайла Гайдая… Нас троє виграло той конкурс і я опинилася у дитячому видавництві.
Дуже мені сподобалася така робота. По-перше – це все ж-таки література, а по-друге, до нас приходили усі ті, що могли чогось навчити: Антоненко-Давидович, Віктор Петровський, Кочур, Ірина Стешенко, онука Старицького, Сенченко… Так що ми завше мали гостей, які учили нас.
І як уже ми працювали, думали – як братися й собі перекладати. «Будем перекладати тільки з оригіналів!» А оскільки я була в аспірантурі на загальному мовознавстві, то вирішили, що мені треба перекладати із скандинавських мов, бо немає нікого, хто б міг з них перекладати.
І ото я почала…. Перша книжка, яку я переклала – то була казка «Цвяшок з рідного дому»….
І я бачила Астрід Ліндгрен…
Як була перша виставка польської книжки тут, то там були перші книги, що я могла прочитати.
Карлсон, який я робила, потім – Пеппі, потім – Калле Блюмквіст, там три книжки, потім – Роні, Брати Левине Серце…Одним словом – багато.
Я її дуже люблю, вважаю, що якби бодай хоч 10 частина була таких мам, як вона, бо вона могла до дітей «підійти», то у нас були б ідеальні діти. Настільки вона дуже вміла «підійти».
А як я з нею познайомилася? Тоді треба було посилати книжки (прим. перекладені - авторам) і я посилала їй книжки, десь ще середина 70-х років була. Вона тричі приїздила у Москву і як бачила десь українців, то мені передавала вітання. А як уже постала Незалежність, я мала досить великі заслуги перед швецькою літературою, я не тільки дитячі книги перекладала, багато перекладала і добре, то мені дали грант на два місяці у Стокгольм, щоб я просто познайомилася з нею. Я, звичайно, взяла свого чоловіка… Тоді вона вже була така старенька, вона не чула і нікого не приймала. І ми поїхали туди, і посиділи з нею, мабуть, години три!
Сиділи ми на тому ліжку, на якому вона писала Пеппі Довгупанчоху, як її дочка ногу поламала. Таке біленьке ліжечко, ми собі сиділи, говорили про все, про що тільки могли…
І маю я від неї фото, це якраз з того часу, бачите: «Тіль Олга фром Астрід Ліндгрен».
Оце всі книжки, які вона писала – тільки із свого дитинства і свого брата, і ще двох дівчаток, які там були…
Оце мені сказали, щоб я переклала. Ця книжка про її батька. Оце такий батько був – розбишака, і такий справді гарний, добрий розбишака, оцей Еміль з Льонеберга. Це її найулюбленіша книжка.
Я оце перекладаю і маю таке задоволення!
Мені здається, що ті діти, які не знають цих книжок, то дуже багато їм бракує, нічого їх не зможе замінить.