Ніна ДАЦЕНКО
ПРО КНИГИ ДЛЯ ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ

Микола ТРУБЛАЇНІ

Сьогодні я хочу розповісти вам про долю одного хлопчика, який прагнув стати журналістом і йому це вдалося. А ще – він написав багато книг для дітей та молоді про подорожі, пригоди, а також про життя маловідомих народів Півночі – чукчів та нанайців.
Микола Трублаєвський народився 25 квітня 1907 року у селі Вільшанка на Поділлі. Мати майбутнього письменника працювала сільською вчителькою, а батько був лісником. Щаслива пора дитинства промайнула серед тінистих подільських садів, понад гарними річечками та у розкішних густих лісах.
Коли хлопчику минуло 8 років, його віддали вчитися у Немирівську гімназію. Закінчити її завадила Перша світова війна. Миколці було13, коли він вирішив і собі їхати на фронт. Взяв у торбину шмат сала, буханець хліба і вирушив у далеку дорогу. Потяги були переповнені і юному „добровольцю” знайшлося місце лише на підніжці вагона. На повному ходу Миколка не втримався і скотився під укіс, покалічив ноги і змушений був повернутися додому, у рідне село.
Там він організував хату-читальню, це щось на зразок сучасних читальних залів у бібліотеках.
Микола мріяв стати журналістом, тому посилав дописи у різні газети, сподіваючись, що їх надрукують. І диво сталося. У вінницькій газеті „Червоний край” у 1924 році було опубліковано першу статтю Миколи Трублаєвського. Йому на той час минуло лише 17 років.
Через рік газета послала молодого й талановитого автора у Харків вчитися на „Всеукраїнські курси журналістики”. По закінченні навчання, здібний автор працює у харківській газеті „Вісті”.
У 1927 році молодого кореспондента посилають у важке, але цікаве відрядження: на Далекий Схід. У газеті з‘являються цікаві публікації Трублаєвського „Листи з далекої подорожі” та „Великим сибірським шляхом”.
Через рік журналіст разом з експедицією на криголамі „Федір Літке” вирушає у сувору Арктику, на острів Врангеля. У тій важкій подорожі Микола був і кочегаром, і механіком, і вантажником. За участь у героїчній експедиції по дослідженню Півночі, журналіста було нагороджено медаллю.
Миколою Трублаїні – саме з таким прізвищем знають цього письменника читачі, Трублаєвський назвався, коли видав дві книги: „До Арктики через тропіки” і „Людина поспішає на північ”.
Через два роки Трублаїні брав участь у ще одній експедиції на Північ. Одне за одним з‘являються його оповідання й повісті: „Федір Літке – переможець криги”, „Вовки женуться за оленями”, „Волохан”, „Оповідання боцмана”, „На півночі”, „Берег невідомого острова”, „Малий посланець”, „Крила рожевої чайки” та багато інших.
Першим великим романом письменника став твір про корабель „Лахтак” під однойменною назвою. Коли ви трохи підростете, то зможете прочитати ці та інші твори чудового письменника.
На жаль, він прожив дуже мало – всього 34 роки. Почалася Друга Світова війна і журналіст Трублаїні потрапив на фронт, де й загинув у жовтні 1941 року.
Але залишилося багато його творів, які й дотепер цікаві не лише дітям та підліткам, а й дорослим дядькам та тіткам
 Сьогодні почитайте

МАНДРИ ЗАКОМАРИКА

Табір серед лісу

На галявині, серед високих дубів, заночували четверо артистів-мандрівників.
Біля невеличкого намету хропів довгоногий Завждишукай. У наметі спали товстуха Усезагуби та маленька Закомашка. Приборкувач диких звірів, хлопчик Закомарик, умостився із жабкою й мишкою під візком, а горобчик влаштувався на гілці найближчого кущика. Не спав лише віслюк Буль-Буль. Він доїдав траву, що йому звечора поклав Завждишукай. Ледве дрімав гусак Гегекало Моркотійович.
Тихо-тихо вночі в лісі. Лише коли-не-коли чути, як закричить сич, і знов панує тиша. Раптом гусак почув якийсь шум, враз прокинувся, розплющив очі і роззявив дзьоба, щоб галасувати.

Вовк і заєць

У лісі вештався вовк і набрів на зайця. Сірий розбишака зрадів і клацнув зубами. Але заєць, помітивши хижака, кинувся навтіки. Вони спинилися перед табором артистів. Переляканий заєць влетів у намет, а вовк, під голосний крик Гегекала Моркотійовича, з розгону зупинився поруч стривоженого віслюка.

Переполох

Заєць стрибнув на голову Усезагуби. Артистка підхопилася із
страшним криком:
- Розбійники! Рятуйте!
Завждишукай гукав:
- Не бійтесь! Не бійтесь! Я зараз пошукаю свою рушницю!
Він так кричав, бо думав, що справді напали розбійники, і хотів їх злякати. Рушниці ж у нього не було.
Переполоханий заєць ринув далі й попав до рук Закомарика, що прокинувся од того крику.
Артистка, гадаючи, що напали розбійники, вибігла до віслюка, щоб швидше тікати. Замість віслюка вона в темряві скочила на вовка, що теж злякався того гармидеру.
Переляканий, він рвонув з місця у ліс з артисткою на спині.

Важкий вершник

Тільки-но вовк зник із галявини і пробіг кроків з десять, як відчув, що далі бігти не може. Він був певен, що на ньому сидить принаймні ведмідь. Тим часом товстуха, вважаючи, що вона їде віслюком, гукала:
- Швидше, швидше!
Коли її “кінь” зупинився, артистка з усієї сили вдарила його кулаком. У вовка потемніло в очах, і він упав.
У цей час місяць зазирнув крізь листя, і Усезагуби побачила, що то не віслюк, а вовк. З переляку вона зомліла.
Тим часом Завждишукай розшукував Усезагуби. Незабаром знайшов непритомних Усезагуби і вовка.
Він зв'язав вовка, а потім дав обом понюхати нашатирного спирту.
Артистка чхнула, опритомніла й витерла з очей сльози. Вовк теж опритомнів і сердито клацнув зубами.

Репетиція

Ранком, щойно сонечко привітало ліс і посміхнувся кожен листочок, Завждишукай оголосив репетицію. Закомарик встиг приборкати вовка і зайця. Він грав на сопілці, і звірі слухняно виконували його накази.
Між двома дубами натягли канат. Закомашка походжала по тому канату, а над нею літав горобчик. Дівчинка пробігла по канату. Вона підстрибувала і танцювала. Унизу грав Закомарик, а навколо танцювали мишка з жабкою та вовк із зайцем. Біля них ходив Завждишукай, тримаючи на витягнутій руці Усезагуби.
Гусак, наче глядач, витягав довгу шию і гучно лопотів крилами.
Тільки Буль-Буль байдуже доїдав траву, яку не встиг поїсти вночі.
Після репетиції Завждишукай сказав:
- Поїдемо далі. Тепер у нас трупа в повному складі, і ми влаштовуватимемо чудесні вистави.
Вовка запрягли у візок разом з гусаком, і артисти продовжували свою подорож.

На літаку

Великий літак піднявся в повітря. Дуже гули мотори. Льотчик глянув позад себе і порахував пасажирів. В літаку сиділи артисти: Завждишукай, Усезагуби, Закомашка, Закомарик та семеро звірів - віслюк, вовк, заєць, гусак, мишка, жабка і горобчик.
Льотчик підняв літак високо у хмари і полетів якнайшвидшс. Артисти поспішали до моря. Туди їх викликали рибалки, які хотіли подивитися виставу.

Маскарад

Наближаючись до моря, льотчик захотів знову глянути на пасажирів. Він озирнувся і з переляку на мить випустив стерно, аж літак підскочив. В літаку сиділи інші пасажири.
Він побачив жирафу, білого ведмедя, руде ведмежатко, велику білку, клоуна в химерному костюмі, розбійника з ножем за поясом, лікаря в білому халаті, музиканта зі скрипкою, дівчинку Червону Шапочку, Бабу Ягу та мисливця з рушницею.
Пасажири помітили переляк льотчика і засміялися. Льотчик зрозумів, що то маскарад. Завждишукай одягся жирафою, Усезагуби - білим ведмедем, Закомарик - ведмежатком, Закомашка - білкою, Вовк - клоуном, осел - розбійником, заєць лікарем, гусак - музикантом, мишка - Червоною Шапочкою, жабка - Бабою Ягою, а горобчик - мисливцем.

Вистава в повітрі

- Ми почнемо виставу в повітрі! - прокричала жирафа (це був Завждишукай) так голосно, що перекричала гуркіт моторів.
Завждишукай і Закомарик одягли на всіх парашути. Усезагуби прив'язали три парашути, бо один міг її не вдержати.
Літак пролетів низько над рибальським табором. Багато людей стояло внизу і дивилося на літак. Раптом з літака вилетіли мотузки і на кінцях мотузків люди та звірі. То артисти почали виставу. Вони підплигували, переверталися, ловили один одного. Горобець стріляв з рушниці. Закомашка так вправно танцювала, що здавалося, вона літає, немов пташка.
Враз унизу пролунали страхітливі вигуки і зойки: “Oй! Ой!”
Глядачі побачили, що в білого ведмедя обірвався мотузок. Усезагуби каменем падає донизу.

Парашутний десант

В одну мить над Усезагуби розпустилися три парашути, мов парасольки, і вона стала падати повільніше. Всі артисти і звірі пустили мотузки і почали повільно спускатися на парашутах. А літак, звільнившись від вантажу, підскочив угору і сховався у хмарах.
- Ура! Ура! Привіт! Ура! - гукали внизу.
Глядачі вітали сміливих артистів і бігли до того місця, куди спускався парашутний десант.

Переполох

Першою приземлилась Усезагуби, одягнена білим ведмедем.
Біля неї спустилося руде ведмежа. Усезагуби забула, що то Закомарик, злякалася і кинулась навтіки.
В цей час в іншому місці спустився клоун. До нього підбігли глядачі.
- Здрастуйте! - кричали вони. - Здрастуйте, клоун!
А клоун був вовк. Він як закричав:
- У-у! У-у! - і заклацав зубами.
Глядачі злякалися і ну тікати.
Закомарик і Завждишукай швидко скинули маскарадні костюми і заспокоїли глядачів та Усезагуби.
Потім влаштували виставу. Після того рибалки повели артистів частувати смаженою рибою.

Водолази

Четверо артистів приїхали до водолазів і показали Їм виставу. Водолазам вистава дуже сподобалася, і за це вони влаштували артистам підводну прогулянку. Артисти Завждишукай, Усезагуби, Закомашка, Закомарик, віслюк, вовк, заєць, гусак, мишка, жабка і горобчик одягли водолазні костюми і спустилися на дно моря.
Закомарикові хотілося наловити риби, і він захопив з собою сіть. Віслюк та вовк допомагали йому нести її. Усі йшли дуже весело, лише Усезагуби стогнала.
- Чого ти стогнеш? - спитав Завждишукай.
- Я загубила...
- Що ти загубила?
- Свою силу ...
Завждишукай зітхнув і сказав:
- Зараз я її пошукаю. Може, десь знайдемо.

Страховище

На дні моря було красиво. Під ногами лежав дрібний пісок.
Ніби в тумані виднілися навколо дивні рослини. Між рослинами пропливали рибки. В одному місці здіймалася скеля, а навколо неї лежало багато каміння. Артисти підійшли ближче до тієї скелі і помітили між камінням дивне страховище. То була страшна потвора з круглою головою, великими очима і численними довгими руками-ногами. То був величезний восьминіг.
3акомашка необережно наблизилася до страховища, і воно охопило її однією рукою. 3авждишукай кинувся рятувати дівчинку. Восьминіг розсердився, і колір його став мінитися. Спочатку страховище зробилося темно-брунатним, потім почервоніло і, нарешті, зблідло - пожовкло.
Воно випустило Закомашку і зразу кількома руками схопило артиста.

Що знайшла Усезагуби

- Вперед! - махнув рукою 3акомарик віслюкові та вовкові. Сміливі звірі разом із хлопчиком накинули на страховище сіть. Восьминіг відчув небезпеку і випустив з себе струмінь чорної рідини.
Враз та рідина розійшлась у воді і закрила хижака. Проте відважні рибалки здогадалися, що восьминіг у них у сіті, і потягли її за собою. Але страховище міцно трималося своїми руками-ногами за скелю, і вони не могли його відірвати. В цей час 3акомарик зашпортнувся за водолаза, що лежав на дні. Хлопчик нахилився і впізнав Усезагуби. 3акомарик прив'язав їй до пояса сіть і гукнув на вухо: «Тікайте! Страховище доганяє!”. Артистка злякалася, схопилась на ноги, рвонула вперед і одірвала восьминога від скелі. Усезагуби знайшла свою силу.

Чоботи і ноги

Наші водолази сплили на поверхню моря, де їх ждав маленький пароплав. На палубу витягли сіть з восьминогом. У роті в нього стирчали халяви великих водолазних чобіт. Це були чоботи, що в них Завждишукай спустився під воду. Де ж дівся артист?
- Завжди він шукав, а тепер ми будемо його шукати, - сказав 3акомарик.
- Ай, ай, ай! - закричала Усезагуби, дивлячись на море. Восьминіг з'їв Завждишукая і залишив лише його ноги.
Справді, всі побачили, що з моря стирчать дві ноги. Скоренько спустили човни і витягли за ноги з води артиста.
Він був цілий, живий і здоровий.
- Що було з вами? - спитали його.
-- Коли страховище схопило мене за ноги, я залишив йому
чоботи, а сам вислизнув. Але без чобіт ноги стали легші, ніж голова, і я сплив догори ногами, - відповів артист.

Зоологічний сад

Восьминога поклали у велику бочку, і Закомарик одвіз його в зоологічний сад. Там здивувались страшному звірові.
- Такого у нас ще ніколи не було.
А коли довідалися, що це страховище впіймав Закомарик, то вирішили зробити його директором зоологічного саду.
Закомарик погодився. Він залишив з собою своїх звірів. Потім запросив до себе Завждишукая, Усезагуби та Закомашку і влаштував для них у саду театр. Щодня Закомарик розповідав про свої пригоди.
Так закінчилися мандри Закомарика.