ВСТУПНІ ЗАМІТКИ ПРО ДЕКЛАМАЦІЮ

В давнину виголошували співці перед зібраним народом цілі великі пісні про облогу Трої, а серед нашого козацтва улюбленою постаттю був кобзар, що в супроводі бандури розказував про геройські події або важкі муки лицарства в неволі.

Є в нас і тепер гарний звичай, що майже на кожному концерті, чи святочному вечорі виступає декламатор. 3 його уст можемо почути виголошення якогось поетичного твору і то в найкращій статі. Тим способом пізнаємо нашу поезію ліпше, як з книжок, бо виголошує її людина, що думку й почуття поета передає нам, як правило, по-мистецьки. Мертві книжкові слова оживають в устах декламатора, творчість поета набирає сили виразу. За це високо ставимо декламатора, а його мову зачислюємо до найкращих.

Ознаки доброго декламатора

Щоб бути добрим декламатором, треба мати передусім здібності до цього мистецтва. Як не кожний може бути добрим музикою, малярем чи поетом, так само й не всякий може бути добрим декламатором. Цей хист має свої особливості, сукупність яких притаманна тільки йому. Часом говорять люди «Цей хлопець має добрий голос, він може декламувати на концерті». Однак виявляється згодом, що сам голос нічого ще не вирішує. Не допоможе також самий лише слух або пам'ять. Основою цього хисту є здібність розуміти, відчувати й відтворювати красу поезії. В парі з нею мусить іти гарна, дзвінка краса голосу декламатора, відповідна постава, приємний вираз обличчя, здоров'я мовного апарату, легенів, вух, очей, губ, уст, зубів. Врешті, немаловажною є пам’ять декламатора. Вона мусить бути швидка й тривала. Сукупність цих рис творить той особливий хист, який називаємо декламаторським.

Декламатор, обдарований усіма цими особливостями, відчуває найніжніші прояви життя поетової душі та відтворює всю таємну її глибину, немов художник, зображає слухачам картини своєю різноманітною фарбою голосу, немов співак, відчуває і передає ритм поезії та її мелодії. Отже, й мова його не буденна! Почуєте в ній то звуки вихору в тугих понурих тонах, що наслідують бурю, то ніжні чари почуття в любих, солодких пестощах голосової мелодії.

Мова декламатора має спроможність міняти свої чари, немов калейдоскоп барви від тужного вияву любові переходить вона легко до різкого крику розпуки, або чоловічої рівноваги від гучного заклику до бою, від натхненного тону геройства, посвяти до спокійного оповідання, до їдкого глуму чи ніжного заклику співчуття.

Кажемо про доброго декламатора, що він має снагу модулювати голос відповідно до почуттів і думок письменника чи його твору. Щоб дійти до вершини цього мистецтва, потрібен не тільки талант, але ще більше — праця над собою.

Отже, коли ви помічаєте в собі бодай трохи здібності, про яку була вище мова, то не занедбуйте її, а беріться до праці та завзято прямуйте до найвищого її розвитку. Коли ж ви завважите цей дар, хоч би тільки в початках, у ваших дітей, знайомих, учнів, то не закопуйте його в землю, але дайте йому змогу розвинутися, або зверніть на нього увагу знавців.

Яким шляхом повинна йти праця над розвитком декламаторського хисту

Часто проявляється він уже в дітвори. Тоді повинні батьки піклуватися про нього, заохочувати дітей до вивчення коротких та гарних творів і спонукати до прилюдних виступів. Одначе треба пам'ятати, що до кожного виступу дитина мусить бути дбайливо підготована, щоб не спіткало її вже на початку розчарування та знеохота.

Коли цей дар проявиться у шкільнім віці дитини, тоді відповідає за його розвиток учитель, знавець цієї ділянки мистецтва. Отже, до нього повинні звернутися батьки за порадою та вказівками, щоб повести, як слід, учня та розвинути його талант. У старшокласників, як правило, занедбане це мистецтво. Учні неохоче вчать вірші, до декламації або виступів не рвуться. Цю нехіть можна виправдати, коли вникнемо в її психологічні основи. Тут вперше зустрічається молодь з критикою товаришів-слухачів, яка часто буває безоглядна, несправедлива, незрівноважена, невідповідна, пристрасна, заздра. Нищить вона на початку юні таланти, бо виставляє їх на глум. Небагато допомагає мистецтву також надто прихильна, поблажлива, всепрощаюче критика старшого громадянства, бо викривляє вона шлях праці молоді, витворює пересадну розманіженість, претензійність, передчасну зрілість, манію величі тощо.

Маючи це все на увазі, подамо молодому декламатору-самоуку дороговказ, щоб, ідучи за ним, зумів успішно розвивати свій талант, впевнено виступати на сцені.

1. У першу чергу мусить він шанувати голос та берегти його від простуди, нежитю, запалення. В часі переміни голосу (мутації) не можна співати й вправлятись у виголошуванні. Тютюн, алкоголь, перебування у кімнаті закуреній тютюновим димом — не причиняються до краси голосу. Горло й уста треба полоскати окисленою або підсоленою водою.

2. Декламатор мусить послідовно й систематично вправлятись в голосному, дзвінкому, повільному читанні та виголошуванні різних слів складами та в різних голосових тонаціях. Найкраще робити це при вивченні будь-якої коротенької поезії. Вправи тривають спочатку 10 хвилин, а пізніше доходять до години причому треба змінювати силу голосу (динаміку) відповідно до різних просторів. Отже, треба тренувати вправи в різних кімнатах, а то і в театральному залі, або на вільному просторі, щоб тренувати силу голосу. Перед виступом треба обов'язково випробувати декілька разів звучання призначеного залу, причому треба керуватись думкою знавця.

3. Коли декламатор має виступити прилюдно, то мусить знати про те вже заздалегідь, бодай за 15 днів до виступу, щоб як слід приготовитися до нього. Наперед мусить вибрати твір, що відповідає його тембру голосу та характеру свята. Не кожний голос надається до всякої поезії. Один декламатор виголошує найкраще патріотичні твори, другий має голос, придатний до вияву особистого болю, горювання, ще інший відтворює найкраще пал, гнів, глум. Важливо також і те, якого характеру буде вечірка, свято чи концерт. Декламатор мусить вибрати такий твір, що своїм настроєм, думкою або ідеєю найбільше підходить до настрою всього свята. Коли це буде вечірка у честь якогось письменника, тоді конче треба назвати найкращі його твори, щоб таким чином познайомити слухачів з його творчістю.

При виборі треба пам'ятати також і про те, щоб твір був мало відомий, визначний своєю ідеєю та красою будови, невеликий за розміром. Декламувати можна також твори, писані прозою, з визначним поетичним змістом або цікавим зображенням життя. Час виступу повинен тривати 5-10 хвилин. При надзвичайних, мистецьких декламаціях не треба обмежувати часу. Якщо якесь свято має на меті викликати серед зібрання любов до батьківщини, народу та його ідеалів, захват і пієтизм, тоді вибирається один з визначних творів наших геніїв і виголошується його піднесеним, палким тоном.

А тому хай кожний декламатор, хоч би навіть найкращий, пам'ятає одне у виборі творів треба отримати поради знавців поезії і декламації.

4. При виборі твору дізнаєшся про умови, у яких він створений. Декламатор мусить, отже, познайомитися з життям автора, його ідеалами, творами, напрямом, який вони представляють і т. д. Коли ж отримав те загальне знання, що торкається твору, тоді приступає до особливого, детального розбору (аналізу) твору.

5. За змістом ділить його на малі, суцільні частини, звані в декламації «фразами», позначаючи їх на полях. Кожна фраза представляє окреме ціле з якимсь провідним почуттям чи думкою, яку декламатор повинен відтворити відповідною зміною голосу (модуляцією голосу). В кожній фразі є слово, або кілька слів з логічним наголосом, що немов володіють Цілістю. Кажемо про них, що мають символічний наголос на собі. Виділяємо їх зпосеред оточення і виголошуємо з більшою силою, вищим, чи пак нижчим тоном, як інші, суміжні слова.

6. Почуття поета передаємо також через відповідний тембр голосу. Інакше виглядає фраза, у якій пробивається спокій (епічний настрій), інакше виходить фраза, у якій головне почуття — гнів, досада, глум, тощо.

Ця снага закрашувати голос (модулювати) відповідно до почуттів — це і є найбільша ознака таланту декламатора. Здобути її штучно, мабуть не доводиться тому, хто її не має зроду. Можна її лише розвинути як слід через відповідне начитання, знайомство з основами психології творчості й життя творців. Коли знаємо причину поетового горя, коли його розуміємо й з ним сумуємо, тоді щемить щось глибоко в нашому серці, а слова дають вислів нашого відчуття. — Чим щиріші почуття, тим краще зворушення, тим більший вплив на слухача й зачарування його.

7. Важливою основою доброї декламації є виразна вимова слів. Щоб осягнути це, треба вправлятись у повільному, ритмічному мовленні, при чому треба вимовляти важкі сполучення приголосних, а голосним надавати вірного звучання.

8. Пауза відіграє також немалу роль. Позначається її знаком V там, де логічно не постраждає від цього думка. Для паузи повинен декламатор зупинитись на крапках, комах, тире тощо, однак не завжди можна робити паузу наприкінці строфи, бо часто зміст її ще не закінчений, а логічно пов'язаний з наступною. Робити паузи при декламації треба вміти, а щоб навчитися цьому, потрібно вправлятися.

9. Але от декламатор закінчив уже всю підготовку, вивчив напам'ять твір, зробив кілька спроб перед знавцем і незабаром має виступити на сцені. Тепер мусить подбати про важливу справу — а саме — відповідне розміщення у програмі його виступу. Декламацію випереджають завжди промови, спів, гра, щоб пробудити серед слухачів настрій.

10. На сцені тримається декламатор врівноважено, не виконуючи рухів, але зате надає рисам обличчя і очам виразу, відповідного до фраз. Треба однак берегтись перебільшення й штучності.

11. Коли декламація проходить у супроводі якогось музичного інструменту, тоді сила голосу і виразність мови мусять перевищувати звуки інструменту, який повинен бути лише супроводом.

12. Декламатор не сміє нехтувати критичними зауваженнями, навпаки, повинен сприймати їх як голос слухача з увагою та розвивати талант частково згідно з вимогами критики. Проти зібрання або понад його думку не можна йти, адже декламатор є для нього.

Отже, після вдалого, чи невдалого виступу починайте працю знову від вправ та прямуйте до вершини розвитку цього великого мистецтва.

Кость КИСІЛЕВСЬКИЙ

Український декламатор, «Смолоскип», 2006.