Сашко ДЕРМАНСЬКИЙ

Жона слона

У слона була жона,
Затовста була вона.
Їй казав, бувало, слон:
— Важиш ти аж -надцять тонн!
А йому на те слониця:
— Не вигадуй небилиці,
Бо тобі абихто скаже,
Що аж -надцять я не важу, —
Тільки вісім.

Слон казав: — Ти так їси —
Що не влазиш у труси!
І банани, й кавуни…
Та тебе ж товстять вони!
А йому на те слониця:
— Любий, то така дрібниця.
А банани й кавуни
Ням-ням-ням які смачні!
Відчепися!

Слон казав: спинись хутчій!
Годі нищити харчі!
Стань легенька, як пір'їна,
Запишись у балерини.
— Ой, тобі аби свариться.
Сам он круглий, мов копиця...
Добре, сяду на дієту —
Їстиму самі котлети,
Ось побачиш!

МЕДМЕДІ

У МЕДМЕДів з МЕДом ложки —
МІДні, МЕДні й запашні.
Гей, МЕДМЕДі, дайте трошки
МЕДу — мамі і мені!

Та МЕДМЕДі — морди в МЕДі —
Мов МЕДуз набрали в рот —
Нас не чують, МЕДитують,
МЕДом мастять бутерброд.

У МЕДМЕДів МЕДу — діжки.
МЕД аж темний, наче МІДь.
Гей, МЕДМЕДі, дайте трішки
Свого МЕДу, пригостіть!

Та МЕДМЕДі — морди в МЕДі —
Мов МЕДуз набрали в рот —
Нас не чують, МЕДитують,
МЕДом мастять бутерброд.

Ну скажіть мені, МЕДМЕДі,
Звідки жадібність взялась?
З ніг до вух — ви всі у МЕДі,
А ділитись з нами — зась!?

Й тут МЕДМЕДі — морди в МЕДі —
Мов МЕДяники, пахкі,
Нам сказали-проспівали,
І слова були такі:

Нам, МЕДМЕДям-буркоМЕДям.
Дати МЕДу вам не жаль.
Просто в діжці-МЕДоїжці
Утопили ми МЕДаль.

Ох, МЕДМЕДі! Ви не МЕДні,
Ви смішні, дурні й куМЕДні.
Хто ж МЕДаль кидає в МЕД?
Кажуть: Ми. І АрхіМЕД.

Не смішні ми й не куМЕДні,
Просто є закон такий
Дуже МЕДний — Архі-МЕДний,
Тільки геть неправильний!

Бо МЕДаль з оцього МЕДу —
Це ж бо тіло й рідина —
Дужа сила АрхіМЕДа
Мала виштовхати нам!

А тепер ми без МЕДалі,
Що МЕДпункт нам дав за МЕД:
Тож закон отой — невдалий,
Піддурив нас АрхіМЕД...

Як побачите МЕДМЕДів,
Ідучи через МЕДпункт,
Не просіть ніколи МЕДу,
Ані крапельки МЕДку.

Бо МЕДМЕДі — морди в МЕДі —
Мов МЕДуз набрали в рот —
Нас не чують, МЕДитують,
МЕДом мастять бутерброд.

КИЦЯ

Щоб ви знали, наша киця —
Справжня інопланетиця:
Очі в неї геть зелені,
Вуса в неї — як антени,
Не по-нашому муркоче
І мишей ловить не хоче!

ВСІ Є ВДОМА
(скоромовка)

Валя валить,
Тоня тоне,
Таня тане,
Соня сонна.

Ліза лізе,
Марчик марить,
Коля коле,
Варка варить.

Женя женить,
Маня манить,
Люба любить,
Ганя ганить.

Руся — руса,
Кость — кістлявий
Сьома — сьомий
Дір — дірявий.

Рита риє,
Рада радить,
Рая рає,
Вадик вадить.

Боря боре,
Лада ладить,
Тома томить,
Глаша гладить.

Рима — зрима,
Рома — з ромом.
Ну, здається,
Всі є вдома!

МАМИНА РОБОТА

Вовина мама працює в буфеті,
Вові з роботи приносить котлети.
Вітьчина мама працює в таксі —
В них на таксі всюди їздять усі.
Васина мама торти випікає —
Вася щодня ті торти наминає...

Ні, я не заздрю, бо мама в торбинці
Теж мені носить цікаві гостинці...

Мама працює в "Прогнозі погоди".
Мама приносить з роботи пригоди.
В неї у сумці — вітри і морози,
Хмари, тумани, сніги або грози.
Щойно ми всі уночі засинаєм, —
Все те із сумки у дім виринає.

Наш коридор застилають тумани,
Грози гримлять, мов сердиті вулкани.
Серед вітальні вгніздилася хмара,
Сіра, кудлата, неначе примара.
То якось був навіть смерч прокотився —
Кіт на підлозі мов дзиґа крутився.
То в нас дощі лупотять по паркету,
То ожеледиця під туалетом,
В спальні морози щипають за ноги,
В ванній висока відносна вологість...
Я вже мовчу про обидва балкони:
Там — атмосферні фронти і циклони...
Та непогоди у нас не буває:
Мама сама нам, як сонечко, сяє!

СМІХОТУСІ,
АБО
ХАКЕРСЬКА АТАКА НА МАМИНІ КОРЖИКИ

Створю документик —
Комп'ютерний файлик,-
У ньому всміхнеться
Малесенький смайлик.
Щоб всім, хто відкриє
Отой документик,
Зробилося весело
В той же моментик.
Щоб кожному стало
Безжурно й потішно,
Щоб стало прикольно,
Кумедно і смішно.
Щоб маму із татом,
А також бабусю
Наскочили раптом
Тяжкі сміхотусі…
…А я щоб тим часом,
Без зайвого гаму,
На кухню пішов —
І всі коржики згамав!

КОГО БЕРУТЬ У КОСМОНАВТИ

Скажу вам, космонавтом
Не кожен зможе бути:
Їм Землю ледве видно
І геть-геть-геть не чути.

У космосі чужому,
У космосі німому
Буває трохи сумно
І хочеться додому,

І хочеться на землю
Ступити, й навіть сісти,
І хочеться до мами,
І смачно попоїсти.

Бо там немає каші
І смажених опеньків,
З харчів там тільки паста
У тюбиках маленьких.

Там іграшок немає
І музика не грає,
Хоча ніхто не сварить,
Але й не пригортає.
Ну як не занудьгуєш?
Ну як тут не заплачеш?
Ти більше, що не чує
Ніхто тебе й не бачить.

Тому-то в космонавти,
Для боротьби з нудьгою,
Беруть лише веселих —
Таких, як ми з тобою!

ПРО ГОЛОДНОГО ЙЄТІ

На одній планеті
Жив голодний Йєті.
Це така людина,
Тільки снігова.
На сніданок Йєті
Жив лише котлети
І лише ячмінним
Квасом запивав.
Ну а більш нічого,
Ну геть-геть нічого,
Ну, їй-бо, нічого
В роті він не мав.
От хіба що ногу,
Поросячу ногу,
Та яєць десяток
Смажених ум'яв.
Потім натщесерце
З'їв борщу відерце
Й пирогів з грибами
З'їв приблизно з пуд,
І тому, до речі,
Йєті наш надвечір
В талії та в плечах
Надзвичайно схуд.
Гірко плаче Йєті:
— Я на цій планеті
З голоду страшного
Дуже помарнів,
Адже я нічого,
Ну геть-геть нічого,
Ну, їй-бо, нічого
З ранку ще не їв.

ЖАБКА

Я піду до річки,
Упіймаю жабку
І ледь-ледь потисну
Мокру її лапку.

Не пручайся, жабко,
Не спіши лякатись,
Я з тобою хочу
Просто привітатись.

СВИНІ

Їдуть свині
На машині
Через хащі
По ожині.
Каже Свин
Дружині Свині:
— О, диви —
малини сині!

ПРО ЯКІВ

В містечку Кобиляків
Жив-був Без'яків Яків,
Та якось у поляків
Купив собі двох яків.

— Коли я був без яків,
Я був Без'яків Яків,
Тепер же, — каже Яків, —
Якецький буду Яків.

Отож, Якецький Яків
Із міста Кобиляків
Завів собі друзяків —
Двох здоровецьких яків.

«Чи хочете будяків?» —
Спитав якось їх Яків.
«Ми не їмо будяків», —
Сказав якийсь із яків.

Аж зніяковів Яків:
«То, може, вам буряків?»
«Не хочемо й буряків!» —
Скривився другий з яків.

"Неякісних двох яків
Купив я, — думав Яків. —
Якісь вони двоякі,
Якісь вони ніякі".

Пішов він до поляків,
Назад віддав тих яків —
Та й знов зробився Яків
З Якецького — Без'яків.

ЧОМУ КРОКОДИЛИ ЗЕЛЕНІ

Відомо, напевне, й без мене,
Що всі крокодили зелені.
Як глиця сосни,
Зелені вони ,
Це точно відомо й без мене.

Гуляючи вчора вздовж Нілу,
Я стиглого стрів крокодила.
Він пузо мав жовте,
Хвостом воду бовтав
Якраз посередині Нілу.

Чому ж, запитаєте в мене,
Всі решта, як жаби зелені?
Бо жоден із них
Іще не достиг,
Тому-то вони і зелені.

ДИВНИЙ СОН

Така дивовижа наснилась мені:
З конем летимо по осінній стерні…
Одного лише не збагнути — ой, ні! —
Чом кінь на мені, а не я на коні?!

ТРИТОНИ

Я знаю, я знаю: тритони
Не важать, не важать три тонни.
Три тонни — це дуже багато,
Ну де їх тритонам узяти?

Тритона вдягни у кальсони, —
Та й то не заважить три тонни.
Я знаю, я знаю: три тонни
Хтось важить, але не тритони.

ПРО ПІЗАНСЬКУ ВЕЖУ

Я звечора речі складу до валізи
І зранку-раненько подамся до Пізи.
А в Пізі чудовій, лише уявіть,
Є вежа славетна, що криво стоїть.

Допіру мій потяг прибуде до Пізи,
До камери схову сховаю валізи,
Бульварами Пізи неквапно пройду
І вежу падучу доконче знайду.

А потім такі я зроблю процедури:
Плечем підіпру скособочені мури.
І так непохитно стоятиму доти,
Аж поки мені не подзвонять з роботи...

Повсюди туристи робитимуть візи,
Аби хоч на хвильку примчати до Пізи
І шану віддати мені як герою,
Що вежу рятує, підперши собою!

СОБАКА БАРАБАКА

Собака Барабака —
не просто так собака.
Собака Барабака —
собака не проста.
В собаки Барабаки
закудланий хвостяка,
А ще у Барабаки
Холодні геть вуста.

Собака Барабака
З туманами балака,
Співати Барабака
Залазить на дахи.
В собаки Барабаки
якісь на спині знаки,
Каляки і маляки,
А збоку — реп'яхи.

А очі в Барабаки —
Неначе гарбузяки.
А ще — як у коняки,
Є грива і сідло.
Лиш грошей у собаки,
В собаки Барабаки,
Ніколи і ніяких
В кишенях не було.

То хто ж він, Барабака,
Собака Барабака,
Гавкака і кусака,
Співак і мандрівець?
Він пан чи посіпака,
Цей дивний Барабака?
Трудяга чи гуляка?
Тюхтій чи молодець?

Він просто — Барабака,
Собака Барабака,
Звичайний Барабака,
Друзяка дітлахів.
І мріє Барабака,
Добряга Барабака,
Щоби ніхто не плакав,
Щоб цілий світ радів!

ЧЕСНЕ СЛОВО!

Чесне слово, чесне слово!
Я на власні очі бачив
Білосніжний вир сніжинок,
Що кружляли на дахах.

Чесне слово, чесне слово!
Всі вони були, неначе
Легкокрилі балерини
В накрохмалених платтях.

Чесне слово, чесне слово!
Всі хати — мов пароплави,
А сніги — то океани,
Й наче острів — наш садок.

Чесне слово, чесне слово!
Запишавшись, як ті пави,
Білі киці й білі панни
Позирали з-за шибок.

Чесне слово, чесне слово!
Грала музика чарівна
З димарів, що зачепились
Якорями за зірки.

Чесне слово, чесне слово!
Ніч прийшла, немов царівна —
І одразу засвітились
Срібним інеєм гілки.

У РЕСТОРАНІ

Огрядна пані з паном
Зайшли до ресторану,
Вмостилися за столик,
Що у кутку стояв.
Офіціант у фраці
На кольоровій таці
(Мабуть, із порцеляни)
Меню панам подав.
Меню вони гортали,
Обурено бурчали,
"Меню, — кричали, — нам це
Ніяк не до смаку!
Нащо нам з краба клешні?
Подайте нам яєчні,
Вареників, і сала,
Цибулі, й часнику!"
Та в ресторані тому,
Страшенно дорогому,
Ніколи не бувало
Цих вишуканих страв,
Бо це було в Парижі,
Так-так, в самім Парижі,
Так-так, якраз у тому,
В якім я не бував.
Та хочу вам сказати,
Щоб дещо з'ясувати
І ви аби на слово
Повірили мені,
Що завітали пані
І пан до ресторану
Й Парижа випадково,
Точніше, уві сні.

ЛАТОЧКА НА ЛАПЦІ

Мій татко песика приніс
Учора. Прямо в шапці.
У нього трошки мокрий ніс
І латочка на лапці.
Він підкріпився молочком,
Погриз бабусі капці…
Такий кумедний — хвіст гачком
І латочка на лапці.
За пів секунди облизав
Носи — мені і бабці —
Нам свій характер показав…
І латочку на лапці.

ЗАЙЧЕНЯТКО

Зайченятко зветься просто —
Довговухокуцохвостик.
Гарне й прізвище у нього:
Куцохвостодовгоногий.

Зайченя поміж грядок
Надкусило огірок,
Ще й редиску, ще й морквинку,
Ще й пузату капустинку.

До матусі зайченя
Бігло полем навмання —
Зачепилось, покотилось, —
У ярочку опинилось.

Тихо плине нічка млиста,
Вбрана в зоряні намиста…
Спить в кубельці зайченятко
Біля мами й біля татка.