Світлана ДІДУХ-РОМАНЕНКО
«Запиталочка-Наталочка»

Малював Кость Лавро

«КРАсива осінь»

Чорна галка на кущі
Залементувала:
«Осінь принесла дощі,
а тепло уКРАла!»
«Серця ти собі не КРАй, —
мовить ворон сивий, —
глянь-но:  в золоті весь КРАй
та який КРАсивий!»

«Переполох у лісі»

Переполоханий весь ліс.
«Біда!» — шепочуть в лісі.
Чудні об’яви хтось приніс
І на гілках розвісив.
Вони гласять: «Украли сніг
Злодюги розтрикляті!!!
А коли так, то і весні
У лісі не бувати.
Не закує зима озер —
Не прийде літо гоже.
Світ зупинився, світ завмер.
Рятуйтеся, хто може!!!»
Зійшлися звірі, гомонять,
Хтось схлипує  не тихо.
За що? Навіщо? Звідкіля
Прийшло таке-от лихо?
Та що ж це буде? Навіки
Настане в лісі осінь?
Похнюпилися борсуки,
Трясуть рогами лосі.
Тремтять ведмеді, їжаки:
Несила впасти в сплячку.
Вже зиркав грудень з-за ріки,
А снігу не побачив.
У лісі паніка і ґвалт:
Чекають кінця світу.
Тож як підкрався снігопад,
Не кожен і помітив.
А він буяв, він загортав
Весь ліс в холодну вату.
Не лишив сліду від об’яв,
Було б що шматувати!
«Та як же так?! — Аж вискнув вовк.
— Це хто посмів знущатись???»
Йому сказали, щоб замовк,
І стали розбрідатись.

Мораль така: щоб не ридати,
Не треба в паніку впадати.
Бо знає навіть і лисиця:
НЕ ВАРТО ВІРИТИ ДУРНИЦЯМ!

«Неохайний жук»

Тук-тук-тук!
Тук-тук-тук!
Відчиняйте двері.
Бо прийшов маленький жук
До вас на вечерю.
Не пущу його, ні-ні!
В нього ніжечки брудні.
От як добре їх помиє,
Лиш тоді йому відкрию.
Раз, два, три,
Раз, два, три,
Добре ніжки милом три.
Три,чотири, п’ять і шість,
Чепурний у мене гість.

«Запиталочка-Наталочка»

Прокидається Наталочка,
А із нею — запиталочка.
Мамо, мамо, поясни,
Хто мені вмикає сни?
Як заліз у телефон
Наш огрядний дід Мирон?
І чому у баби Люби
В склянку повтікали зуби?
Скільки каші з’їсти треба,
Аби вирости до неба?
А від кого молоко
Знову з ківшика втекло?
Хто в землі фарбує моркву?
І коли я вже замовкну?

«Хтось страшний»

У мене під ліжком живе хтось страшний,
На мене чатує у тиші нічній.
Я носа і вуха ховаю під ковдрами!
А ну як ухопить, іще чого доброго!
Аж лячно дихнути, не те що зітхнути,
Він там! Він чекає! Він може почути!
Завмерло без руху налякане тіло,
І навіть місцями геть-геть заніміло,
Лежу і терплю, вже хоч плач ,а хоч вий!
А потім як крикну: «Та я ж несмачний!»
Як скочу на ноги!
Як світло ввімкну!
Під ліжко хоробро я як зазирну!
А там тільки пил і старі черевики,
У страху очиська великі-великі!

«Потяг»

Відвезіть мене на вокзал,
Посадіть у зелений потяг.
Там цукерки розносить коза,
Кінь читає газету навпроти.
Там дерева кричать за вікном:
«Заберіть нас з собою у казку!»
Там в купе тихо кублиться гном:
«Вимикайте вже світло, будь ласка!»
Там тук-тук і так-так і ту-ту!
Сиво-сонній сові все не спиться.
Там у срібну чарівну трубу
Видуває зірки чарівниця.
Їй на арфі підігрує лось,
Ложка цінькає в скляночці чаю.
і тріпочеться серце: ось, ось,
скоро станеться щось надзвичайне.
Скоро будуть дива-чудеса,
І повірте, я зовсім не проти.
Відвезіть же мене на вокзал!
Я не хочу спізнитись на потяг!

«Безсоння»
В мене гість — безсоння,
Міліонний слон
Впав на підвіконня,
Слон, але не сон.
Тут вже ціле стадо,
Закипає злість,
Вперше я не рада,
Що у мене гість.
Вже мільйон сто п’ятий
У кватирку вліз.
Любі слоненята
Доведуть до сліз.
Бігали по хаті,
Гамірні, вухаті,
Тупали, гупали,
Гахкали, бахкали,
В хаті дикий гамір,
Догори ногами
Все перевернули.
А що я? Я заснула…

«Колискова»

Прилетіли в гості
Сірі голуб’ята.
Сіли на помості,
Почали питати:
«Що ти будеш їсти?
Що ти будеш пити?
Коли зможеш сісти,
А коли ходити?
Коли без упину
почнеш розмовляти?»
Спи, моя дитино,
Моє голуб’ятко…

«Колядка»

Вийди-вийди, ясна зоре,
сповісти блаженний час.
Чи ж то правдоньку говорять:
Син є Божий поміж нас?
Ти все знаєш, всі події.
Не приховуй же новин.
Подаруй мені надію.
Народився Божий Син!
Та покличу я ватагу.
Невеличку, сотень дві.
І підемо між хатами.
Ширити Господню вість.
Хай радіють добрі люди,
Славлять Бога і Христа,
Хай любов у домі буде,
Злагода і доброта.
Хай не згасне у народі
Віри щирої вогонь.
Народився син Господній!
Славте! Славте всі його!

«Диво-хатка»

Я не звичайна дівчинка,
Люблю фантазувати,
Зовуся я Галинкою,
Живу у диво-хаті.
У мене попід вікнами —
Моря, а в них — пірати
Скарбами незліченними
Наповнюють  фрегати.
У небі понад хаткою —
Міжзоряні ракети,
Тарілки з енелятками
І райдужні  планети.
А у садочку пишному
цвітуть  малино-дині,
горіхи пахнуть вишнями,
Така я господиня!
Мала моя хатиночка,
а вікон не злічити,
і в кожнім можу бачити
дива нового світу.

Я незвичайна дівчинка,
Живу у диво-хаті,
Та хата зветься книжкою,
А я люблю читати!

«Зиму дуже я люблю»

Зиму дуже я люблю,
Бабу снігову зліплю,
Покатаюсь на санках,
Лижах, навіть ковзанах.
Ще лизну пекучий лід,
Поваляюся як слід
у сніжку м’якому трішки.
І пограюся у сніжки
Але є одна біда:
Сніг ніяк не випада!.

«Копієчка»

Котилася копієчка,
Згубилася, мала.
Копієчку Марієчка
Під столиком знайшла.
«Облиш, хіба ж то грошики?» —
Хихочуться брати.
«За неї ж анітрошечки
Не купиш смакоти!
Ніхто за цю копієчку
Цукерок не дає.»
Не слухає Марієчка,
Скарбничку дістає.
А в ній монет поблискує
Не десять і не три.
Скарбничка та повнісінька.
Хоч жменями бери.
Брати вже не хихочуться —
Кудись подівся сміх.
 «Ну що, цукерок хочеться?» —
Сестра глузує з них.
Ощадлива Марієчка
Давно збагнула вже:
Хоч і дрібна копієчка,
А гривню бережеJ

«Перший сніг»

Радіє доня-донечка.
Лунає дзвінко сміх.
У донечки, у Сонечки
Сьогодні перший сніг.
Підставила долонечки
І ловить-не спійма.
Для донечки, для Сонечки
Найперша ця зима.

«Я плету»

Я, неначе павучок, —
маю купу ниточок,
і плету-плету-плету,
бо в руках моїх гачок.
вправно пальцями творю,
та не мухи я ловлю:
павутинкою своєю
я мережива сную.
і виходять з-під руки
капелюшки та хустки,
одяг, іграшки, серветки
ще й небачені квітки.

у мороз і духоту
пальчики мої у русі,
я плету-плету-плету.
і ніяк не наплетуся:)

«Таткова наука»

Научав синочка тато,
Хто в тваринок дитинчата:
? Є в оленя оленятко.
У ведмедя ? ведмежатко,
У лисички ? лисеня
І у вовка ? вовченя,
Каченятко є у качки.
Хто ж дитинка у собачки?
Відповідь отримав татко:
?У собачки ? собанятко!

«Бабуся»

В моєї бабусі долоні шкарубкі,
А зморщечок, певне, з мільйон.
Волоссячко-льон, голосочок голубки
І казочка добра на сон.
В моєї бабусі є діжечка з тістом
Не діжка, а справжня діжа!
І стільки онуків, що в хаті  аж тісно,
А я найулюбленіша!
В моєї бабусі святі на іконах
Лампадка горить у кутку.
Ще Мурчик на ліжку і  борщик холоне,
І білий налив у садку.
Давай обійматися, ти моя рідна,
Такий довгий вік прожила.
Бувало, не мала і кришечки хліба,
НІКОЛИ не мала і крапельки зла.

Скоромовка

Швидко-швидко в голку — нитку,
ший-но, вишивай-но
хвацько-хвацько, швачко, швачко,
вишиванку файну.

«ЛоскотИ»

У малої малотИ
завелися лоскотИ.
лоскотИ-лоскОти
вдосталь їм роботи,
а домомагають їм
крутії та вертії,
вискуни, хихотуни,
повні реготу штани,
хапуни за боки,
гопця-стриб з підскоком…
і була та малотА
так по вуха в лоскотАх,
що упала з ліжка,
ще й забила ніжку.
та сміється,а не плаче
маленя лоскотуняче.
досхо-досхо-досхочу
лоскочу та регочу:)

«Кіт, що любив океани»

Кіт, що любив океани,
мріяв про сині простори.
Стала хазяйчина ванна
справжнім бурхливим морем.

Під рушника вітрилом
на кораблі-мочалці
хвилі його носили
правим і лівим галсом.

Пінився гель для душу —
буря гула й чманіла.
Вправний і незворушний
був капітан Котілло.

Мав він звірячу вдачу
і підкорив би гордо
всі острови собачі,
але … спустили воду.

Кіт, що любив океани,
міг би і врахувати
те, що хазяйка в ванній —
гірша за всіх піратів:)

«Мудрохвості хитруни»

Мудрохвості хитруни
у хлопчини вкрали сни.
ХАП! і ну мерщій із хати!
як тепер малому спати?
гірко плаче: "Не засну
без поцупленого сну!
Лиш, можливо, втішить трішки
шоколадка із горішком.
ну і склянка лимонаду —
теж некепсько для розради"
Посміхнулася матуся:
"Справа, схоже, не в хвості.
Я тих гостей не боюся,
хоч вони і не прості.
хоч багато в них мудрин.
та хитрун у нас ОДИН!"

Віршики «Зміни літеру»

Пальму трусить вітрюган,
З пальми падає баран (банан).

***

А мале акуленя
Вчиться плавати щодня:
«Потренуюся як слід
І пірнатиму, як кіт (кит).»

***

Для верблюдів  не страшні
Спрага й голод , ні-ні-ні.
Їжу, воду — всі скарби
Запасають у торби (горби).

***

Ані стін нема, ні стелі
У піщаної постелі (пустелі).

***

У поважного удава
Розігралася уява:
Бачить він себе на троні
В гарній золотій вороні (короні).

***

Слон без рук все вправно робить,
В нього є для цього робот (хобот).

***

Ніхто з акулою не дружить:
Дубів (зубів) багато в неї дуже.

***

Слон зізнавався змію: «Я про польоти мрію.
І де б це крила  взяти, щоб, як осел (орел), літати?»

***

Просять лева левенята:
«Натомилися ми, тату,
Спати хочемо, будь ласка,
почитай на сон нам кашку (казку)».

***

Чули? Чули? Там бродив
Кроко-роко-крокодил.
Африкою нагулявся,
І у пічку (річку) заховався.

Про автора