ЕТНОГРАФІЧНА МАПА УКРАЇНИ

Мапа з сайту "Кровець" (http://krovets.com.ua/)

Буджак (тур. «кут») або Аккерманщина (від Аккерман — тур. Біла фортеця (попередня назва Білгород-Дністровська) — в 16-18 століттях історична область на півдні України між гирлами Дунаю, Дністра та Чорним морем. Загальна площа — 12,4 тисячі км?.

Назва Опілля також стосується етногеографічного регіону, який повністю або частково охоплює Бродівський, Буський, Жидачівський, Золочівський, Кам’янка-Бузький, Миколаївський,Перемишлянський, Пустомитівський райони Львівської області; Галицький, Рогатинський, Тисменицький та частина Тлумацького райони Івано-Франківської області; Бережанський, Бучацький, Зборівський, Козівський Монастириський та Підгаєцький райони Тернопільської області.
У широкому значенні назву Опілля (слово слов’янського походження) вживали до низки географічних місць і населених пунктів у Білорусі, Польщі, Росії та Україні, де природно поєднувалися безлісі ділянки орних земель разом із залісненими і трав’янистими площами з сірими лісовими ґрунтами і помірно-континентальними кліматичними умовами.

Бойківщина — історико-етнографічний регіон на північних і південних схилах Карпат, простягається від річок Лімниця і Тересва (на сході) до річок Уж і Сян (на заході), охоплює гірські райони Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей, охоплює близько 8 тисяч км?. Походить від назви населення регіону — бойків.
До історичної Стрийщини належав чималий шмат етнографічної Бойківщини, включаючи Сколе (перша письмова згадка — 1397 р.). Сколе відоме в нашій історії ще зі Середньовіччя. З трагічною загибеллю у 1015 р. князя Святослава Володимировича тут пов’язано чимало топоніміки. Це й Сколе, й Славське, й урочище Святославова могила, й ріка Опір. Досі збереглися скельні монастирі поблизу сіл Розгірче та Труханів («Скелі Довбуша»), а також залишки фортеці Тустань поблизу села Урич, де тепер щороку відбувається фестиваль середньовічної культури.
Найбільші міські поселення — Турка, Сколе, Бориня, Воловець, Міжгір’я, Старий Самбір, Борислав, Долина й інші.

Полісся  — історико-етнографічна область, частина колишньої прабатьківщини слов’ян, давня етноконтактна зона. Полісся розташоване на території чотирьох держав: Білорусі, України, Польщі та Росії.

Лемківщина, також Лемкови?на (лем. Лемковина, польсь. Lemkowszczyzna) — українська етнічна територія, на якій здавна проживала етнографічна група українців — лемки. Розташована в Карпатах (по обох схилах Бескидів) між річками Сяном і Попрадом (у межах сучасної Польщі) та на північний захід від річки Уж (у Закарпатті) до річки Попрад у Словаччині. Загальна площа бл. 3,500 км?.

Галичина (пол. Galicja, нім. Galizien) — історична область, більша частина якої входить до України (Східна Галичина), а інша частина (Західна Галичина) — до Польщі.
Галичину прийнято поділяти на Західну (Лемківщина) і Східну. Історичним, політичним та культурним центром краю прийнято вважати місто Львів, хоча сама назва Галичина, найімовірніше, походить від містечка Галича — колись столиці Галицького удільного князівства. Сучасні межі Східної Галичини загалом співпадають з кордонами Західно-Української Народної Республіки, проголошеної 1 листопада1918 року.
У межах Галичини — культурно-етнографічні регіони Західне Поділля, Опілля, Наддністрянщина, Бойківщина, Покуття, Гуцульщина,Лемківщина, Надсяння. За діалектними, етнографічними особливостями Галичина — регіон неоднорідний. Зокрема на теренах краю побутують наддністрянський, бойківський, покутсько-буковинський, надсянський та частково лемківський говори.

Гуцульщина (польські Huculszczyzna, словацькі Huculsko) — український етнокультурний регіон, край українських верховинців — гуцулів, розташований у Західній Україні.
Гуцульщина розташована в південно-східній частині Українських Карпат. Займає частину Галичини, Буковини, Закарпаття, в сточищі річок Прута з Черемошем і Серетом, горішньої Сучави, горішньої Надвірнянської Бистриці та горішньої Тиси.

Буковина (край буків) — історичний регіон розташований між середньою течією Дністра та головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії Пруту та Сірету. Нині ця територія входить до складу України (частина Чернівецької області) та Румунії(частина повіту Сучава). У більш широкому розумінні охоплює все Буковинське Прикарпаття, Сучавське плато, та Хотинську височину й прилеглу територію між Дністром і Прутом. Таким чином на цій території розташовані: Чернівецька область України, частково Сучавський та Ботошанський повіти Румунії, частково Бричанський та Окницький райони Молдови.

Покуття (Покуттє) — історико-географічна область України, східна частина сучасної Івано-Франківської області.
Походження назви має різні тлумачення. Найдостовірнішим є виведення її від слова «кут». Це може бути ім’я землі «в кутах», утворюваних крутими згинами рік (у цьому випадку Дністра, Прута та Черемоша з притоками).
Назва може походити і з того, що у джерелах 17—18 ст. Покуттям називали пд.-зх. «кут» Галичини між ріками Дністром, Черемошем та Карпатами (включно зі значною частиною Гуцульщини, хоча з 19 ст. Покуття обіймає лише рівнинну частину цієї території).
Також може походити від назви містечка Кути.
Слово «Покуття» виводиться подібно до назв Поділля, Пониззя (від діл, низ), Полісся (від ліс).
Визначення території з цією назвою у різних джерелах і авторів неоднакове. Але завжди назва Покуття стосується південно-східної частини теперішньої Івано-Франківської області. Його північною межею вважається Дністер, східною — кордон із Буковиною.

Слобідська Україна або Слобожанщина (рідше — Слобідщина)— історико-географічний край у східній частині України та прикордонних областях РФ, територія якого перекривається приблизно з територією п’яти Слобідських козацьких полків 17 — 18 століть, автономних формацій у межах Московського царства, а згодом Російської Імперії. Слобідська Україна межувала на заході з Гетьманщиною, на півдні із Запорожжям і володіннями Кримського ханства, на сході з Доном, на півночі з Московщиною. Вона обіймала частину Середньої височини й сусідню з нею Донецьку низовину, південно-східну частину Придніпровської низовини і невелику частину Донецького кряжа. В сучасних межах охоплює південну частину Сумської області, північну, центральну та південно-східну частини Харківської області та північну частину Луганської області України, південну частину Воронізької, Білгородської, Курської областей РФ.

(Текст - Вікіпедія)