Весела Абетка. Читанка. Імена та прізвища як національні ідентифікатори

Імена та прізвища як національні ідентифікатори

Бережи своє особове ім'я й родове прізвище
в повній національній формі
й ніколи не змінюй їх на чужі.
І найменша тут зміна — крок до винародовлення.
І. Огієнко.

Нормативність імен.

Ідентифікаційна функція антропоніма (власної назви) (з латин. identifico "ототожнюю") полягає в одночасному ототожненні себе та відокремленні: ототожнення з подібними, відокремлення з різними.

Називаючи себе, представники кожної нації усвідомлюють свою особливість, навіть якщо беруть для називання універсальні антропоніми на зразок Івана, що у фр. Жан, англ. Джон, нім. Йоганнес (Ганс), сканд. Юхан, ісп. Хуан, італ. Джованні, пол. і чес. Ян, молдов. Іво, євр. Jochananчи Гаврила, що в лат. Gabriel, ст.сл. Гавриилъ, бр. Габрыэль, п. Gabrel, слц. Fridrich, ч. Bedrich, уг. Gabor, рум. Frederic, молд. Гаврил.

З огляду на зазначене, можемо ствердити, що національномовна адаптація антропоніма — це один із надійних засобів ідентифікації народу: якщо я Іван, а не Йоган, то я українець; а якщо я Ваня, то Івасик — людина іншої етноналежности.

Брати чуже ім'я — означає уподібнитися до чужої нації.
Мусульманська мудрість

Таблиця поширених правильних та неправильних форм імен

А з чим асоціюється Грішка, Мішка, Людка, Вєрка? В. Бєлінський у листі до М. Гоголя писав: "Россия представляет собой ужасное зрелище страны, где люди сами себя называют не именами, а кличками: Ваньками, Васьками, Стеньками, Палашками". А коли пірнути ще у темінь Московії, то з дослідження російського вченого В. Ніконова довідаємося, що для більшости населення Росії впродовж кількох століть "уничижительная", тобто зневажлива форма на -к-а, була обов'язкова, і навіть крупний боярин, перед яким тремтіли дрібніші бояри (що вже про чернь казати), підписував "чолобитну" цареві: "холоп твой Васька".

Отож якщо наша мова щодалі, то більше рябіє такими іменами-покручами, то стаються зміни на підсвідомо-ментальному рівні нашого етноорганізму — він із природно самодостатнього перетворюється в щось узалежнене, відтак асимільоване з цілком полярною сутністю — і тоді маса перестає реаґувати на світоглядну, креативну неприйнятність імен на кшталт Пєтя, Катя, Федя, хоч натомість існують блискучі українські форми імен Петрик, Катруся, Федько.

Може, ми здуріли трохи —

Є така здогадка, —

Бо Олекса зветься Льоха,

Ніби свиноматка.

Та й Павла всі кличуть Паша.

То якщо він січка —

З'їсть його корова Маша,

Колишня Марічка.

Вліз Іван, як та свиня,

В чужу калабаню.

І змінив своє ім'я так,

Що тепер він Ваня.

Стьопа, Гріша, Міша,

Вова, Даша, Лєна, Шура…

В голові у нас полова.

І темінь похмура.

Та задумайтесь на хвильку,

Де та гордість ваша?

Чому Вася не Василько

І хто ж та Наташа?

Скільки можна плазувати,

Бути на колінах?

Чи нарешті будувати.

В собі Україну!

Анонім

Природне ім'я народу є для нього основою моралі і школою її. Самий патріотизм, як одна з найвищих категорій моралі, зв'язаний з народністю і її іменем.
С. Шелухін

Закономірно, що 1888 року цар Олександр III видав указ "Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами".

Марійка стала Машею,

Малий Сашко став Сашею,

Іванко став Ванюшею,

Катрусечка — Катюшею.

Даринка стала Дашею,

Наталочка — Наташею,

Грицько кумедний — Грішею,

Мишко кирпатий — Мішею.

Рідні діти — мов нерідні,.

Тато й ненька — мов чужі.

Не тому народ наш бідний,

Що до всього збайдужів?

В. Маснюк.

Нормативність прізвищ. Прізвище та ім'я — це адреса народу (Л. Силенко). Тривала московська окупація вплинула на фонетико-словотвірну будову наших прізвищ: Богун та Гонтаперетворилися у Богунова й Гонтіна; Олекса Розум, одружившись із царицею Єлизаветою, став генерал-фельдмаршалом імперії графом Разумовскім; визначний український письменник на псевдо Іван Багряний зазнав спотворення свого прізвища з Лозов'яги на Лозов'ягіна; Сергій Єфремов — насправді ж по батьківській лінії Охріменко — зазнав помосковщення свого прізвища у ХІХ ст. в духовній академії — головному осерді російського шовінізму; засновник ідеології українського націоналізму Донцов насправді Донець; а відомі актори Ада Роговцева та Кость Степанков нікому не відомі як Роговець і Степанко… — такого типу прізвищеві знаки у спотвореній формі засвідчили — "це ]-ов включене в поліційну і психологічну гру москвинської брутальної політики" (??), адже отримати ім'я - означає вкоренитися у відповідній ментальності.

За визначенням польського науковця С. Роспонда, суфікси — це найкраща візитівка щодо мовної, а тим самим і етногенетичної належности носія власної назви. Суфікс стає ідентифікатором не тільки щодо інших членів суспільства (серед них він виконує об'єднавчу функцію), але й щодо іншого суспільства, себто мовна (і не тільки) межа між суспільствами і є найбільш животворчою, бо власне вона, наче червона риска, підкреслює мовну, а отже, буттєву інакшість.

До наших неповторних прізвищевих суфіксів належать: -енк-о; -ук, -юк, -чук; -ишин; у росіян: -их, -аго; у білорусів: -онак; угорців -фі; грузинів -дзе, -швілі; вірменів -янц (-анц, -енц) або -ян, хоч існують і спільні патронімні суфікси, що, наприклад, об'єднують по кілька слов'янських мов: -ськ, -ів, -ич, -ович, -ак, -як -овець, -инець, -ик.

Супліка вболівальника

Не розумію форварда на "енко"

(довкола нього нині шум і гам).

По-італійськи, по-московськи цвенька,

Лише по-українськи — ні бум-бум!

[…]

Щоб генія імення не ганьбити.

Не осоромити козацьку кров,

Я пропоную прізвище змінити:

Сапожніков узяти чи Портнов.

П. Ребро.

Неправильно Правильно