Татусі бувають різні...
татусі усі потрібні...

Мабуть, головний недолік сучасної сім’ї — нестача часу для спілкування з дітьми. Батькам бракує часу, щоб побавитися з власними дітьми, поговорити з ними, почитати казку чи приголу­бити. Особливо це стосується тат, оскільки багато часу вони про­водять поза межами дому, будуючи кар’єру та заробляючи гро­ші для родини. Якось психологи запитали дітей: «Що не вміють ваші батьки?» І діти відповіли: «До­рослі не вміють гратися, не вміють сміятися, не вміють з нами розмовляти. Вони завжди заклопотані і їм нічого не цікаво!» А один маленький хлопчик якось сказав своєму татові: «Я знаю, що ти тато всього лиш шість років, але вже міг би і навчитися!»

Батько — важлива фігура як для сина, так і для дочки. Для хлопчика — це приклад чоловічої поведінки та мужності. А для дівчинки — спілкування з татом — це дзеркало її стосунків із сильною половиною людства в майбутньому. Як існують різні чоловіки, так існують і різні типи батьків. У сучасній психологічній літературі зустрічаються такі види тат.

Батько-диктатор. Таке враження, що цей чоловік виховує не дітей, а роту солда­тів. І схожий на головного героя кінофільму «Лисий нянька», який звертався до дітей: «Я однаково не запам’ятаю ваших імен, тому називатиму вас: Червоний-один, Червоний-два...» Навіть від малюків він вимагає суворої дисципліни, а виховання базується на трьох китах: порядок, пунктуальність та старанність. Не дивно, що такий натиск з боку тата викличе протест. Так, один хлопчик навмисне рвав свій новісінький одяг, а перед приходом батька розкидав речі у кімна­ті, аби лиш не видаватися акуратним. Дуже часто діти, виховані в такій манері, втрачають своє безпосереднє творче начало і не вміють виявляти власної ініціативи, оскільки завжди підкорялися чужим наказам. Нерідко діти батьків-диктаторів починають хворіти, «тікаючи у хворобу» (оскільки щодо недужої дитини диктатура та контроль дещо послаблюється). Або справді тікають з дому «світ за очі».
Батькові, який має у собі схиль­ність до диктату, слід дозволяти своїм дітям виявляти ініціативність, відповідальність і мотивувати сина чи дочку з допомогою креативності та цікавої гри.

Цілковитою протилежністю батька-диктатора є тато-чарівник. Він дає своїм дітям абсолютну свободу і дозволяє практично все, особливо, якщо це вигідно йому. В очах своїх дітей він швидше товариш у іграх, друг-жартівник, аніж батько. Найчас­тіше відповідальність за виховання підростаючого покоління він перекладає на свою половинку. «Я хочу, щоб мої діти запам’ятали мене хорошим і добрим», — нерідко говорить такий тато. Водночас його дружина намагається втримати дисципліну в тендітних жіночих руках. Діти в такій родині збентежені та розгублені, оскільки виникає парадоксальна ситуація, коли мама строга і ставить рамки, а тато — дозволяє.

Ось що розповідає 12-річний хлопчик: «Тато дозволяє мені все. Можна дивитися кіно так довго, як я хочу і на комп’ютері грати хоч до ранку. І морозива — скільки забажаєш. І за двійки зовсім не сварить. А якось я гуляв із татом і з’їв багато-багато морозива, у мене почалась ангіна, потім ускладнення. Я довго хворів, і ледь не залишився на другий рік у п’ятому класі. Мама дуже плакала після цього і сварилася з татом. А коли я довго граю на комп’ютері, то зранку до школи ледве встаю і на уроках просто засинаю. Мої друзі заздрять мені, що тато в мене такий добрий, але мені часто самому собі доводиться казати «стоп» і зупинятися. Трохи дивно зупиняти себе самого. Я хотів би, щоб це робив тато, бо мені часом здається, що йому зовсім байдуже, чим я займаюсь і що роблю! Аби йому не заважав».

Мабуть, татові-чарівникові слід домовитися зі своєю дружиною про спільну тактику виховання і стати для дітей більше батьком та наставником, аніж безтурботним другом.

Строгий і невблаганний батько. Такий тато хоче для своїх дітей лише найкращого, мріє, щоб вони у житті чогось досягли й мали успіх. Його діти не мають часу на такі дурниці, як ігри та розваги з ровесниками, а мусять працювати! Виховання в такій родині побудоване тільки на важкій праці, успіху та досягненнях. Строгий батько завжди сам вирішує, чим займатися його дитині, і в його сина або дочки не залишається ні часу, ні свободи для власного безтурботного дитячого дозвілля. Батьком часто каже: «Він приніс мені трійку! І не думай вискочити заміж, поки не закінчиш інститут! Основне — кар’єра, а дівчата та друзі — потім!» Іноді дитина починає протестувати проти такого свавілля і робити все всупереч волі батька, відвойо­вуючи свою власну дитячу територію. А може цілком підкоритися такому татові і стати нещасливим дорослим, у якого вкрали дитинство. В майбутньому це може бути успішна людина, котра справді досягла певних висот у кар’єрі, але їй важко спілкуватися з іншими людьми, часто вона не може створити сім’ю.

Занадто строгому батькові слід виявляти більше поваги до сина чи дочки і бачити в них особистість, із розумінням ставитися до дитячих зацікавлень та хобі. А коли і вимагати чогось, то пояснювати й аргументувати ці вимоги.

Тато-теоретик. Він людина слова, а не діла. «Треба займатися спортом. Це дуже корисно!», — говорить він своїй дочці, лежачи на дивані. «Курити — шкідливо. Щоб я не бачив тебе із цигаркою!», — повчає він сина, а сам при цьому викурює по пачці цигарок на день. Такий батько не звертає увагу на індивідуальність дитини і не підтримує її емоційно. Діти досить швидко перестають вірити такому татові, оскільки бачать, що в нього слово явно розходиться з ділом.

Мабуть, такому татові слід більше уваги приділити практичному боку виховання, адже найкращий спосіб виховання — це власний приклад. Варто бути більш щирим зі своїми дітьми та довіряти їм.

Суверенний (незалежний) батько. Ставиться до дітей як до рівних собі, як до дорослих. Він ніколи їх не хвалить і нічим не заохочує. Можливо вважає, що для виховання дитини достатньо лише його мовчазної присутності.

Розповідає Василько, 10 років: «Мій тато багато працює. Але навіть коли вільний, то майже не розмовляє зі мною. Він завжди дивиться телевізор, а коли я прошу його подивитися, що я зробив або намалював, то тільки рукою махає: «добре, добре». Якось я сказав йому: я хочу, щоб ти зі мною проводив більше часу. Тато мій дуже здивувався: «ми ж учора весь вечір були разом». Ми справді були в одній кімнаті, але не разом. Він був як завжди з телевізором, а я складав конструктор. І коли тато йшов спати, то навіть не подивився, що я зробив. Мені було дуже прикро».

Для дітей надзвичайно важливою є підтримка батьків. Їх самооцінка формується на основі уваги, підтримки та заохочення рідних. Мабуть, такому незалежному татові треба приділяти власним дітям більше уваги, вірити в них і радіти їх першим успіхам.

Гармонійний тато. Зрілий чоловік, який усвідомлює себе батьком. Хоч би який зайнятий був — знаходить час на спілкування з дітьми. Звертає увагу на індивідуальність та особливість своїх доч­ки чи сина, підтримує дисци­п­ліну в родині, але водночас не пригнічує ні творчість, ні ініціативу дітей. Хвалить і підтримує, коли потрібно. Цей батько не очікує, що дитина в усьому буде схожа на нього, а допомагає малюкові стати самим собою. Вчить дітей приймати самостійні рішення.

А от психолог Марія Інес Касарес вважає, що існують такі чотири основні типи батьків: авторитарний, дозволяючий, байдужий та демократичний. У батьків з різними стилями поведінки виростають зовсім різні діти.

Авторитарний батько неймовірно контролює своїх дітей і має до них високий рівень вимог. Спілкується з дітьми досить холодно і тримає дистанцію. Діти, які ростуть в умовах нещадного контролю, виростають замкнутими, недовірливими, нещасливими та невпевненими у собі.

Дозволяючий тато — віддає перевагу вільному спілкуванню, практично не контролює дітей і не підтримує дисципліни.

Незважаючи на вседозволеність у вихованні, діти таких батьків будуть недосить упевненими у собі та більш залежними.

Байдужий батько загалом не намагається ні спілкуватися, ні контролювати дитину, не виявляє ніжності (та й будь-яких інших емоцій) до своїх сина чи дочки. «Мені однаково», «мені байдуже», «роби що хочеш», — основні фрази у лексиконі такого тата.
Діти байдужих батьків часто мають емоційні проблеми і не вміють протистояти труднощам.

Демократичний тато часто спілкується зі своїми дітьми, підтримує їх емоційно, співпереживає, помірно контролює своїх дітей і виставляє розумні вимоги. Діти демократичних батьків виростають упевненими у своїх силах і здатні долати будь-які перешкоди.

Можливо, у типах вищеописаної класифікації ви впізнали... себе. Хоча, звісно, ця класифікація описує досить полярну поведінку батьків. Мабуть, найважливіше у вихованні дітей — це зберігати гармонію та здоровий глузд. Ніхто не казав, що виховувати дітей просто. Здавна відомо, батьківство — це безкорислива місія, яка базується на любові, розумінні, підтримці та піклуванні.

Хотілося б закінчити цю статтю словами відомого польського психопедагога Януша Корчака: «Люби свою дитину будь-якою: не талановитою, незграбною, невдачливою, дорослою... Спілкуючись із нею — радій цьому, бо дитина — це свято, яке поки що з тобою!»

Роксолана ГНАТЮК

Джерело