Iгри хлопчикiв та дiвчаток

Iгри зародилися у прадавнi часи, змiнювалися, але зберегли ознаки свого давнього походження. Найдавнiшими є драматичнi iгри, що колись були частиною весняного календарного обряду, тобто iгри на теми землеробської працi, в яких вiдтворювалися сiвба, зростання, обробка рiзних рослин.

Наприклад:

Редька

Спершу визначають, кому бути "сусiдкою". Всi iншi стають по двоє, потiм присiдають одне навпроти одного на колiна. Пара неподалiк вiд пари, рядками, подiбно до того, як росте редька на грядцi. "Сусiдка" пiдходить до крайньої пари i розпочинає розмову:
- Бабо, дай редьки!
- Скопай грядку, то знатимеш, звiдки редька береться.
"Сусiдка" обходить довкола "редьки", показуючи, як копають грядку. А тодi звертається уже до другої пари:
- Бабо, дай редьки!
- Посади собi.
Знову слiд обiйти довкола "редьки" та показати, як її саджають. З тим же запитанням "сусiдка" пiдступає до iнших пар, а їй вiдповiдають:
- Полий собi.
- Посапай собi.
- Прополи собi.
"Сусiдка" показує як усе те робиться, аж поки почує:
- Вирви собi.
Та пара, яка це каже, мiцно тримається за руки, а "сусiдка" хапає когось одного попiд руки й пробує вiдiрвати вiд того, з ким вiн зчепився руками. Як не вiдiрве, то далi йде зi своїм запитанням. А як вiдiрве, то сяде на те мiсце, а її замiнить той, хто не вдержався. i гра продовжується далi.

Часто зустрiчалися дiвочi чи хлопчачi iгри, участь у яких обмежувалась. Як от:

Дуб

Грати в дуба можна на березi рiчки, на лiсовiй галявинi або в парку - там, де досить простору побiгати i де ростуть (але не дуже густо) дерева.
Грають здебiльшого дiвчатка. Вони обирають з-помiж себе купувальницю i з вигуками: "Граємо в дуба!" - по однiй пiдбiгають до дерев. Купувальниця пiдходить до котроїсь iз дiвчат, спiльно з нею вибирає одне з вiльних дерев i пропонує:
- Дiвчино, продай хату!
- Не продам, дуба дам! - вiдповiдає дiвчина, й вони обидвi бiжать до намiченого дерева. Воно дiстається тiй, котра прибiжить до нього першою, а та, що вiдстала, стає купувальницею i йде купувати iнше дерево.

Мiст

Дiвчата стають по двi в ряд, обличчям одна до одної, й беруться вгорi схрещеними руками. Крайня пара проходить пiд руками iнших пар i стає першою, за нею йде пара, яка була передостанньою, i так далi. У деяких мiсцевостях ця гра називається "Довгою лозою", бо у неї теж немає кiнця. Припиняється вона за бажанням або тодi, коли бiльшiсть гравцiв розiйдеться.

Нещасний ополоник

Дiвчата стають поряд i беруться за руки. Одна з дiвчат, господарка, починає гру, звертаючись до когось iз дiвчаток праворуч:
- Здоров, кума! Чи ти ложки мила?
- Мила.
- А ополоник?
- Забула.
- Так не забувай, кумочко.
При цьому господарка намагається вдарити дiвчину лозиною, а та повинна втекти попiд руками iнших дiвчат i стати лiворуч. Гра триває, доки всi дiвчата не стануть у тому порядку, що й на початку гри. Тодi господаркою обирають iншу.


Свiчка

Свiчка - це вибитий у поле м'яч або кинутий високо вгору. Спiймати такого м'яча, перш нiж вiн удариться об землю, - значить зловити свiчку. Майданчик для цiєї гри дiлиться на двi частини: меншу - город i бiльшу - поле. Жеребкуванням визначають господаря городу. Господар залишається в городi, а всi iншi гравцi розходяться по полю. Викликаючи з поля одного iз гравцiв, господар пiдкидає м'яча вертикально вгору, а гравець б'є його гилкою якомога вище i далi в поле. Поляни намагаються спiймати м'яча до того, як вiн торкнеться землi. Той, кому пощастить це зробити, iде бити, а той, хто бив, iде на його мiсце в поле. Неспiйманий м'яч подається знову в город, i його знову б'є той, хто бив. Якщо ж господар спiймає поданий з поля м'яч на льоту, то вiн починає бити, а пiдгилює той, хто подавав. Той, хто бив до цього, повертається в поле. У разi промаху той, хто бив, тiкає в поле, а господар б'є його м'ячем. Пiсля цього вiн викликає з поля нового гравця - i все починається спочатку.

Довга лоза

Грають хлопцi, якi стають один за одним обличчям у потилицю на вiдстанi 2 метрiв. Голову i спину нахиляють, а гравець, який стоїть позаду, розганяється, перестрибує через кожного i стає попереду, так роблять всi по черзi.


Смик

На мiсцi гри проводять лiнiю, яка вiдокремлює город вiд поля. В городi на невеликiй вiдстанi вiд лiнiї у землю встромляють палицю i приставляють до неї "пастуха", якого визначають вимiрюванням на палицi або за допомогою лiчилки. "Пастух" залишається в городi, а решта гравцiв iде в поле. Польовi гравцi намагаються висмикнути палицю. Але тiльки-но хтось iз них перетне лiнiю городу, як "пастух", що стереже її, кидається йому навперейми i намагається поквачити, доторкнувшись рукою. Поквачений починає "пасти", а попереднiй "пастух" iде до гурту гравцiв у полi. Поквачити iншого гравця "пастух" може тiльки в межах городу. Для того, щоб заманити його у город, вiн навмисне вiдходить вiд палицi, а потiм стрiмголов мчить на смiливця. Брати участь у грi може необмежена кiлькiсть гравцiв.

Серед дитячих iгор багато таких, де персонажами є звiрi чи птахи.
Наприклад:

Сiрий кiт

У цiй грi всi учасники, крiм ведучого, "сiрого кота", - "мишi". Вони стають ланцюжком i, тримаючись один за одного, ходять по майданчику по прямiй, по колу чи по будь-якiй iншiй кривiй лiнiї. Першим у ланцюжку стоїть "сiрий кiт". Пiд час руху вiн запитує:
- А є мишi в копицi?
- Є! - вiдповiдають "мишi".
- А не бояться кота?
- Нi!
- Ой, як кiт хвостом поворушить, то всiх мишей подушить!
За цими словами "мишi" кидаються врозтiч, а "сiрий кiт" ловить їх. Спiйманий гравець стає "сiрим котом", а його попередник - "мишею".


Воробей (горобець)

Дiти утворюють коло, всерединi - воробей. Коло швидко рухається, всi спiвають, плескаючи в долонi.
Киш, киш, воробей,
Не клюй конопель.
Мої конопельки,
Дрiбнi, зелененькi,
У вiрчики в'ються,
Самi не беруться,
Братись не даються.
Воробей кидається на дiтей, якi утворили коло, вони розбiгаються. Той, кого воробей зловить, займає його мiсце, i гра починається знову. Якi давнi i якi мудрi дитячi iгри! Вони вчать бути спритними, смiливими, розумними, рiшучими, дружними.

Джерело