Зінаїда ГРІЄВА  

Неслухи

Двое зайчиків-близнюків Лапочка та Смугастик сиділи вдома й сумували. Мама пішла до бабусi, а їм наказала нікуди з двору не ходити.
– Ой, як сумно, – каже Смугастик. – А давай трошки порозважаємося?
– Як? – запитала Лапочка.
– Побiгли до річки, там стоїть човен дідуся Михайла. Покатаємося трошки і повернемося додому. Ти ж хотіла покататися, пам’ятаєш?
– Але ж мама не веліла йти з двору? – заперечила Лапочка.
– А ми швиденько, мамі нічого не скажемо. Ходімо!
Лапочка вагалася, та Смугастик потяг її майже силоміць.
– Ну чого ти така вперта? Мама ж ніколи не дізнається!
Врешті-решт Лапочка погодилася на його вмовляння.
На березі вони знайшли човен, а в нім маленьку берізку.
– Отакої? – здивувався Смугастик. – А ти яким дивом тут опинилася? Нам зайві пасажири ні до чого. Ач, яка розкішна виросла!
Та берізка мовчала. Тому вони удвох ледь вирвали берізку, відштовхнули човна від берега і попливли. І хоча весло було одне й поламане, та Смугастика це не засмутило. Він гріб, гріб, а човен все віддалявся від берега…
Їх помітила Ластівка і загукала:
– Агов! Горе-моряки! Вертайтеся, бо потонете! Корито ваше діряве!
– Лети геть, пліткарко ! – крикнув Смугастик.
Та ось Лапочка злякано закричала:
– Ой, Смугастику, а в човні води повно! Я боюся!
– Не бійся, я зараз усе владнаю! – заспокоює братик.
Та дарма, вода все прибувала й прибувала.
Смугастик також налякався і закричав:
– Агов! Допоможіть! Рятуйте!
І тут вигулькнув із води старий Бобер і незадоволено проказав:
– Хто тут репетує, спати заважає, хто?
Він підплив ближче, заглянув до човна і пірнув. А через якусь хвилинку винирнуло вже шість бобрів і вони разом почали штовхати того човна до берега.
– А навіщо ви взяли оцей старий човен? – запитав Бобер. – Дідусь Михайло залишив його для берізки та звірят, аби влітку відпочивали у холодочку. А ви його потурбували. Негоже так!
…А на березі зібралися майже всі мешканці лісу. Вони турбувалися: як там ці неслухи, чи не потонуть, бува? Та коли помітили родину бобрів, заспокоїлися, бо то були справжні рятівники.
…І тут подружка Смугастика Білолапка пригадала, як вони з братиком колись теж не послухали матусю й такого накоїли. Тоді мама пішла на базар, а вони з братиком залишилися вдома. Мама наказала їм щоб нікому чужому не відчиняли двері й не розшукували сірники, бо вона їх надійно сховала.
Матуся пішла і стало так сумно...
– А давай гратися в моряків ? – запропонував братик.
Білолапка погодилася. Вони відкрили у ванну кран, а самі пішли до вітальні і почали робити кораблики. Та згодом почувся стук у двері. Це прийшли друзі. Білохвостик хотів відчинити двері, та Лапочка зупинила його.
– Але ж мама не веліла нікому відчиняти ?
А Білохвостик і каже:
– Не веліла чужим, а друзі хіба чужі ? – і відчинив.
А друзі є друзі! Стало так весело! Вони стрибали через стільці, перекидалися, а про кораблики та воду у ванній і забули... Воді ж у ванні стало тісно, вона перестрибнула через край і побігла до вітальні.
Отут Смугастик усе й пригадав. Він кинувся до ванної кімнати, похапцем закрив кран, та було вже запізно. Вода хазяйнувала скрізь. А друзі так злякалися, що кинулися навтіки.
А Смугастик з Лапочкою стоять посеред вітальні й не знають, що їм тепер робити?
– Аж ось і мама. Що було потім? Покарання було жорстоке.
Мама заборонила відвідувати тенісний корт на протязі цілого тижня. Ось так!
А на березі крики, вигуки. Усі раді, що все закінчилося добре, бо де Бобри – там завжди порядок. Вони ж справжні рятувальники! І за це їх дуже поважають усі лісові мешканці.
– Приймайте своїх горе-мандрівників, невдах-моряків! – пожартував Бобер і пірнув, тобто подався до своєї домівки.
А Смугастик і Лапочка стоять перед мамою мокрі, засмучені зніяковіло белькочуть:
– Пробач нам матусенько... Ми більш ніколи-ніколи-ніколи так не робитимемо!
Звісно мама повірила й пробачила.

А ти як гадаєш, чи дотрималися слова малі неслухи?
І як поводишся ти?