Анатолій ГРИЩУК
ПІВНИК ЦІПКО
Казка

З першими променями сонця півник Ціпко почув голос тата Півня, який запрошував усе своє сімейство виходити на двір і зустрічати новий день. Мама Квочка уважно перерахувала діточок і наказала кожному з них далеко від неї не відходити.
– Ви ще маленькі, і котик Муркотун може подумати, що це з ним дражняться мишки. Він кинеться, щоб прогнати їх з подвір’я і ненароком придавить вас своїми лапками. А ще вас може помітити з високого неба шуліка Кривий Дзьоб або з верби зла сорока Скрекотуха – повчала мама Квочка.
Сонечко усе більше пригрівало і Ціпкові стало нудно гратися зі своїми сестричками-курочками біля суворої матусі. Знайшовши шпаринку в паркані, він шмигнув туди і ... опинився в широкому полі.
Не пройшовши і декількох кроків, півник побачив зеленого коника, який захоплено виспівував у траві.
– Ти хто? – півник зупинився і здивовано став розглядати невідоме йому маленьке створіння.
– Я польовий Цвіркунчик. І мої пісні про тепле, сонячне літечко.
– А тебе як звати?
Цвіркунчик перестрибнув з одного листочка на інший.
– Я півник. І звати мене Ціпко. Мама Квочка нам розповідала, що світ такий великий, цікавий і повний багатьма несподіванками. От я і вирішив сам його дослідити.
– Добре, – відповів Цвіркунчик. – Світ цікавий, але будь обережним. У ньому, крім добра, ще заховане і зло, яке час від часу дає про себе знати. Воно як правило з’являється саме там, де на нього найменше чекають.
– Дякую за пораду. Я буду обережним!
Півник помахав своєму новому товаришу крильцями і вже більш впевнено почав заглиблюватися в зелене царство поля. Від радості  й захоплення він і сам почав співати:
Я - півник Ціпко-богатир,
усім несу добро і мир.
Ку – ку – рі – ку –у -у!
Наспівуючи пісеньку, півник перестрибував через огірочки, буряки, помідори, моркву, перець, горох і його радощам не було меж. Світ відкривався перед ним у всій своїй красі. Мурашки снували туди – сюди, одні несли щось на темнокоричневих спинках, інші перекочували величезні кульки своїми маленькими, тендітними лапками. Повз нього також пробігали якісь незнайомі комашки: червоні з чорними цяточками на спині, темнозелені, жовті з коричневим відтінком жуки. І все це жило, рухалося, бігло, спотикалося, падало, піднімалося, перекочувалося, – і півнику здавалося, що всі вони йдуть за ним, вигукуючи на своїй мові такі теплі, радісні і приємні слова. Йому не хотілося думати про двір з мамою і сестричками, а тим більше залишати у пам’яті поради та перестороги.
- Ку – ку – рі – ку – у – у! – все голосніше викрикував Ціпко,
Я – півник-богатир,
усім несу добро і мир!
Хто піде зі мною,
не зустрінеться з бідою!
Ку – ку – рі – ку – у – у!
– Бж – бж – бж – бжу –у – у! – щось загуло над головою. Півник зупинився і побачив, над собою якусь незнайому комаху. Перші її звуки здалися йому агресивними, і маленький півників гребінь миттєво набув бойового вигляду, трішечки настовбурчившись.
– Ой, що це за новий Цвіркунчик?! – здивовано запитав жовто-чорну комаху Ціпко.
– Я не Цвіркунчик! Я – бджілка, і звати мене Жу. Сьогодні сонячна погода, і я зі своїми сестричками збираю з квітів нектар, щоб перетворити його на мед.
– А хто такий мед і де його можна побачити? – запитав Ціпко.
– Не хто, – відповіла бджілка, – а наше джерело здоров’я, сили і достатку. Цей дивовижний продукт дуже корисний. Мед є акацієвий, гречаний, соняшниковий, липовий та черешневий. Нічого солодшого за мед немає у всьому світі. Але він дається нам дуже важкою щоденною працею.
– Така маленька, а яка розумна, – промовив Ціпко. – Коли я стану дорослим, то теж буду робити тільки добрі справи. Хай щастить тобі, бджілко! Радий нашому знайомству! – і півник, розмахуючи крильцями, пішов далі полем, вивчати цей дивовижний світ та наспівуючи веселу пісеньку:
Буду з усіма дружити,
друзів співом веселити!
Ку – ку – рі – ку – у – у!
Аж раптом Ціпко побачив у борозні якийсь темний клубочок. Півник підійшов до нього і хотів дзьобнути. Але клубочок миттєво розгорнувся, і Ціпко побачив гостру мордочку і темні, як дві квасолинки, оченята.
– Ти що, хочеш битися зі мною? – промовив незнайомець.
– Ні, – відповів Ціпко. Я думав, що це огірок, і хотів спробувати його на смак.
– Огірок, огірок, – просопів незнайомець. Я – їжачок, і звати мене Гострячок. Бачиш, скільки на мені колючих голочок? І одна одної гостріша. Вони захищають мене від хитрої лисички і злих недругів. А ти хто?
– Я – півник Ціпко. Мама Квочка розповідала мені і моїм сестричкам про різноманітний світ. От я подорожую і самостійно його вивчаю. У мене вже багато друзів: коник Цвіркунчик і бджілка Жу. Хочеш, будемо дружити?
– Добре, півнику, будемо дружити. Тільки ти далеко не ходи, а то зустрінеш сороку Скрекотуху, і біди наберешся, якщо не встигнеш заховатися.
– Дякую, друже, за пораду! Півник попрощався з їжачком і пішов, наспівуючи пісеньку:
Я сороки не боюся,
за слабкого заступлюся!
Ку - ку – рі - ку – у – у!
Мандруючи полем, Ціпко не помітив, як над ним промайнула тінь великої пташки. І коли над головою пролунало:
- Я скре – ге – го – го – чу!
Я на всіх, на всіх кри – ч – чу! – Ціпко від страху аж присів. Він до цього чув гордий, красивий, дзвінкий голос свого батька Півня і спокійний, повчальний голос мами Квочки. А тут такий сухий скрекіт. Пташка ще раз пролетіла так низько над Ціпком, що аж зачепила його крилом, і він упав на бадилля картоплі.
Ціпко вперше відчув, що якась до цього часу незнана сила зробила його ніжки кволими, а все тіло у хвилини небезпеки перестало його слухатися. Ціпко спробував закричати: “Ку – ку – рі – ку! Допоможи, матусенько!” Але вирвався тільки шепіт: – Матусю! – і півнику стало зле.
Коли Ціпко розплющив очі, то почув спокійний голос Гострячка: – Не бійся вже нікого друже. Мій бойовий панцир так налякав Скрекотуху, що вона сьомою дорогою буде облітати ці місця. Тим більше, що мені у твоєму спасінні дуже допомогла бджілка Жу, яка покликала своїх сестричок, і вони своїми гострими жалами відігнали Скрекотуху за межі нашого городу.
– А ось і ще один наш товариш – Цвіркунчик, який зразу полетів кликати на допомогу твою маму.
Ціпко повернув голову і побачив поруч свою маму, яка осудливо хитала головою. Він підвівся з землі, підійшов до неї, сховав голівку під мамине тепле і, таке рідне крило і заплакав.
– Мені дуже соромно матусю, що не прислухався до твоєї поради: “ – Якщо не знаєш броду, то не лізь у воду”, – і покинув двір, не попередивши тебе. Але разом з тим мені радісно, що у мене з’явилося багато нових друзів, які у хвилину небезпеки зразу прийшли на допомогу.
Півник витер сльози і ще більш пригорнувся до мами Квочки.
– Я думаю, сину, що настав час подякувати твоїм друзям за порятунок і запросити їх на Сонин двір, де ми влаштуємо святкове частування. І повір мені, маленький Ціпку, що у дружбі велика сила. А ще ось така тобі порада: Не бійся далекої дороги, далека дорога, якщо йти по ній з добром, завжди приведе тебе до мети. Тільки сьогодні для неї ти ще занадто малий, а твій необдуманий вчинок самостійно залишити двір, не попередивши мене і тата, хай послужить добрим уроком.
А тепер, друзі мого сина Ціпка, я запрошую вас усіх на хліб і мед, молоко і млинці. Двір нашої господині Соні дуже великий, і місця для усіх вистачить.
Я теж був у дворі, мед пив, млинці їв, все побачив, нічого не забув і казочкою вам передав.