Іван ЛЕВЧЕНКО
ЗА ЩАСТЯМ

Може, чули й ви про нього:
Жив на світі чоловік,
Як церковна миша, вбогий.
Літ під тридцять був на вік.

Хліб з водою. Часом — з квасом.
Чи з обідом. Ачи без.
Де воно — моє те щастя? —
Все запитував себе.

Якось рушив у дорогу
Невгамовний чоловік.
— Запитаю, каже, в Бога:
Може, зна про щастя він?

Остогидло, каже, кляте —
В злиднях це життя моє.
Маю щастя напитати,
Бо напевне ж воно є!

Тільки в ліс зайшов — до нього
Вовк: — Куди зібрався ти?
— Вовче, я іду до Бога:
Хочу щастя віднайти.

— Справа це богоугодна, —
Вовк на те. — Як будеш там,
Скільки ж ще мені голодним
Бути — в Бога запитай.

Чоловік кивнув. І далі —
Через ліс, через гаї…
І дійшов у небувалі
І небачені краї.

Море в хвилях. Він на берег.
А від моря — трохи вбік —
Золотий піднісся терем.
Здивувався чоловік.

У вікні красуня сяє:
Щось на п'яльцях вишива…
— Ти куди ідеш? — питає.
— Хочу в Бога побувать.

Та про щастя хочу в нього
Запитати: де ж воно?
— І спитай про мене в Бога,
Бо одна живу давно.

А хотілось, що лукавить:
Вже й побратись. Та й дітей
Народити. — Добра справа, —
Він киває їй на те. —

Запитаю неодмінно.
І прямує далі знов.
Бачить: сохне яворина.
Він до не неї підійшов.

Бідна — листячком тріпоче:
Сохне листя й опада.
Каже: — Дуже жити хочу.
Й хтозна — звідки ця біда:

Засихаю — смерть вже чую…
І їй мовить чоловік:
— Я до Господа прямую:
Може, зна про щастя він?

– Запитай, будь ласка, в нього:
Як не згинути мені?
Він кивнув… І раптом — Бога
Запримітив вдалині.

За пустелею — край світу.
Стрівсь він з Богом. Все повів.
Бог сказав йому привітно,
Щоб не бідкавсь чоловік.

Поспішає хай в дорогу:
Стріне щастя у путі.
Чоловік вклонився Богу
І — за щастям полетів.

Прошмигнув повз яворину.
Та: — Стривай! Куди ти так?
— Я невдовзі щастя стріну!
— А про мене запитав?

— Ну, звичайно. Бог повідав:
Там, де корінь, скарб лежить.
Як його дістати звідти —
Яворина буде жить.

— Та куди ж ти?
— Бігти маю,
Щоб нарешті щастя стрів.
… Берег моря. Терем сяє.
І — красуня на поріг.

Він повз неї: — Вибач, діво!
Поспішаю, бо ось-ось
Стріну щастя…
— То, можливо,
Бог сказав про мене щось?

— Вийдеш заміж — неодмінно,
Як сьогодні в замку цім
Ти прибульця знов зустрінеш.
І щаслива будеш з ним.

Але вибач! Я — за щастям
Маю бігти. І чимдуж!
… Ось і ліс. І вовк ікластий:
— Повернувсь? А я все жду!

— Вибач, вовче сірошкурий,
Маю бігти. Бог тобі ж
Мовив: — Стрінеш цього дурня,
Неодмінно його з'їж!

… Так буває: ми світами
Все — за щастям за своїм.
А воно під боком — з нами.
Зри у корінь: скарб — під ним.

Ґав ловитимеш — природно
Щастя не наздоженеш.
Будеш дурнем — вовк голодний
З'їсть і оком не мигне.

З книги "Над прірвою", Севастополь, 2013 р.