У далекому XVIІI столітті, коли Україна належала до Російської імперії, імператриця Єлизавета Петрівна запросила сербів, православних християн, які страждали від поневолення мусульманською Османською імперією, селитися в херсонських степах. Вона пообіцяла переселенцям землю й дозволила будувати на ній невеликі фортеці. А за це вони мали охороняти південні кордони імперії від набігів турецьких і татарських орд. Незаможні серби зраділи запросинам. Їх приїхало так багато, що землі, де вони оселилися, стали називати Ново-Сербією.
Приїхав серед інших й один збіднілий сербський шляхтич, ім’я якого загубилося в сивій давнині. Привіз він із собою родинну ікону Пресвятої Богородиці, а коли помирав, передав її нащадкам. А ті – своїм нащадкам. І так 1809 року опинився цей образ у херсонської поміщиці Юліанії Іонівни Касперової, жінки штабс-капітана Миколи Касперова.
У лютому 1840 року жили вони з чоловіком у своєму маєтку – в невеличкому селі, що тоді називалося Касперівка, а нині – Кизомис. Там перебував і родинний образ. Ось якось вночі пані Юліанія прокинулася й захотіла помолитися перед улюбленою іконою. Вона запалила свічку, накинула на плечі шаль і, глянувши на годинник (була третя година ночі), підійшла до образів. Серце тьохнуло у жінки в грудях, коли вона побачила, що звична, потемніла від років ікона просвітліла й засяяла свіжими фарбами. Пані впала на коліна й до ранку молилася перед образом Цариці Небесної. А вранці вони з чоловіком порадилися й вирішили нікому про чудо не казати. Проте, Богородиця бажала іншого, тож і сталося по-іншому.
Минуло небагато часу, й ікона родини Касперових прославилася на весь причорноморський край. А почалося все з того, що якось навесні того ж таки 1840 року поміщиці Вірі Бурлеєвій із сусіднього села наснився сон. Жінка віддавна хворіла, в неї відібрало ліву руку, і ніякі ліки не допомагали. Отже, наснилося пані Вірі, що Богородиця каже їй їхати в Касперівку до Юліанії Іонівни й помолитися там перед святим образом. Прокинувшись, вона відразу наказала запрягати коней і помчалася до Касперових. «Сусідонько-голубонько, – стала благати Бурлеєва, ледве привітавшись, – покажіть мені вашу ікону Божої Матері!» Здивована пані Юліанія провела жінку до образів. Та впала на коліна і стала гаряче молитися до Богородиці. Довго вона так молилася і встала цілком здоровою – ліва рука працювала, ніби досі й не була пралізована.
Відтоді приховувати чудотворну ікону вже було неможливо. Та побожна пані Юліанія цього й не хотіла, зрозумівши нарешті Божу волю. Навпаки, вона приймала в себе всіх, хто приходив до образа, та безкоштовно надавала їм притулок і харчі.
Влітку 1843 року сталися від ікони особливо великі зцілення. Спочатку після молитви перед нею одужав 13-річний хлопчик з Херсона. Іванко Шумов був тяжко хворий на епілепсію, не володів ні руками, ні ногами, ні язиком. Після молитви перед чудотворним образом він одужав. Здоровою пішла з дому Касперової й очаківська міщанка Марія Смішна. А її ж, розбиту паралічем, принесли до ікони на ношах. А до селянки Параскеви Семипудової повернувся розум, коли її помазали олією з лампади, що висіла над іконою.
Після таких зцілень люди хмарою посунули до Касперівки. Тож, місцевий парох запропонував пані Юліанії перенести святиню до храму. Хоч і нелегко було жінці розлучатися з родинною реліквією, вона послухалася й 1844 року власноруч передала безцінний образ церкві.
Чудес було так багато, що всього лише через шість років після першого зцілення, у 1846 році, Священний Синод дозволив всенародне вшановування Касперського образу Божої Матері. З того часу щороку стали відбуватися хресні ходи з чудотворною іконою. Восени святиню урочисто несли з Касперівки до Одеси. Там вона перебувала до Великодня. Потім її переносили до Херсона, де люди могли поклонятися святині від свята Вознесіння до кінця червня. Весь липень чудотворний образ освячував Миколаїв, а в серпні повертався додому.
Тим часом почалася Кримська війна. Віра в те, що через Касперський чудотворний образ Божа Матінка подасть допомогу й захистить, була тоді в людях дуже сильна. Ікона стала надією й підтримкою для всього причорноморського краю. Нею благословляли на бій, перед нею давали обітниці, її проносили військовими шпиталями й лазаретами, служили молебні. І Божа Мати відгукувалася на палкі молитви. Так, восени 1855 року до Одеси наблизилась ескадра із 120 ворожих кораблів і стала обстрілювати місто. Чекали особливо жахливого бомбардування. Тоді на Соборній площі зібралося майже все населення Одеси. Перед Касперською іконою стали відправляти молебні, а потім, з благословення владики, почали читати покаянний канон. Люди просили Небесну Заступницю вберегти місто від руйнування. І ось на Покрови впав на море густий туман. Ворожа ескадра заблукала в ньому й змушена була відійти від берегів Одеси. Так Цариця Небесна врятувала місто. Проте у Севастополі все сталося інакше. Місто було в облозі. Преподобний Інокентій, архієпископ Херсонський і Таврійський, ризикуючи життям, привіз сюди Касперський чудотворний образ, аби духовно підтримати військо. Він послав до головнокомандуючого А. С. Меншикова прохання зустріти ікону як годиться – біля воріт міста. «Се Цариця Небесна гряде врятувати Севастополь», – наказав передати він. Але пихатий можновладець відповів: «Даремно турбували Царицю Небесну. Ми й самі впораємося». …І Севастополь був узятий ворогом…
Відтоді минуло понад півтора століття. Багато змін відбулося у світі й на українській землі. Але одне залишається незмінним: Господь, Пречиста Діва, всі Сили Небесні чують молитви людини й допомагають їй. І ті, хто відкидає небесну допомогу, не вірить у Бога й силу молитви, самі винні у своїх бідах. Ми не повинні брати приклад із таких людей. Ми – християни, то ж маємо в усьому покладатися на Господа й у всіх справах просити допомоги в Нього й у нашої Заступниці, Матері Божої, Яка часто подає нам поміч через Свої чудотворні ікони. Однією з таких ікон є Касперський образ. Він дотепер зберігається в Свято-Успенському соборі Одеси. Коли будеш у цьому причорноморському місті, не забудь зайти до Успенського храму і помолитися перед святинею південного краю. Божа Матінка чекає на тебе.

До УКРАЇНСЬКІ ІКОНИ Історії в обробці Галини Манів