Кирило Кожумяка та Поганин

Давно те трапилося.

Не давали татари спокою нашим землям.

Наступали ордою чорною, топтали і палили все, що можна було розтоптати та спалити, а дівчат у полон забирали. Багато крові пролито було. Та одного разу вирішили погани татарські  поглумитися з нашого народу. Стали великим військом супроти нашого та й кажуть: "А чи хочете війну без крові? Коли так, то виставте свого богатиря проти нашого: ваш борець переможе - ми відступимо, а коли наш - то вже начувайтеся!" Погодився наш воєвода, та й стали шукати, кого б то проти їхнього Поганина  виставити. І знайшли таки. Жив під Києвом Кожум'яка. Так звався тому, що кожу м'яв (тобто вичиняв шкіру). І був у нього син Кирило. Він мав таку силу, що дванадцять шкір за один раз навпіл розірвати міг. Почув Кирило, що за біда сталася, і недовго думав - погодився, бо має ж хтось народ свій    боронити від ворога. Та воєвода вирішив таки випробувати хлопця перед боєм. "Поганин такий великий і лютий, як бик, - мовив воєвода. - А що, коли ми бика випустимо, то чи побореш його?" Згодився Кирило. Розлючений бик кинувся на парубка, а той трохи посторонився, та як бик пробігав повз нього - то Кожум'яка так і вирвав у нього кусок м'яса зі спини. Ще більше розлютився бик, та Кирило як ударить його кулаком межи роги - так і повалився бик на землю замертво. "Бачу, що крім тебе більш ніхто такої сили не має, - мовив воєвода. - Тобі і з татарином битися". Поклонився парубок воєводі та війську і виступив проти Поганина. А той вийшов назустріч, немов гора. Куди тому бику до нього. Кожум'яка ж сам невеличкий був. Розреготався Поганин: "Що, то за комар? Розчавлю, і мокрого місця не лишиться". - "А ти не спіши хвалитися- давай битися",- мовив на те Кирило. Стали вони битися. І з полудня до вечора той бій тривав, а таки впав Поганин замертво. Злякалося вороже військо: коли такий непримітний чоловік їхнього богатиря побив, то що ж буде з ними? Та й кинулися втікати.

Довго по тому боялися татари на нашу землю ступити.