Кирило Кожумяка та Змій

Пізніше, говорять, постарів Кожум'яка та силу свою не втратив. Жив собі у батьківській хатині під Києвом, ремеслував як і раніше. Сивої бороди дожив. А неподалік Києва у ті часи Змій страшний оселився і вимагав собі дань. Посилали йому щоразу парубка або дівчину. Отак черга і до князя дійшла. Змушений був і він свою єдину доньку Змієві віддати. Та донька князя небаченою красунею була. Полюбив її Змій, не став княжну їсти, а залишив у полоні жити. Одного разу вона питається Змія: "А чи правда те, що ти такий сильний і ніхто тебе здолати не може?" Сподобалося Змієві, що княжна до нього заговорила, от і розповів їй, що один лише у світі богатир є, якого він боїться, - Кирило Кожум'яка. Бо коли він шкури у Дніпрі вимочує, то Змій візьме та й учепиться за них, а Кожум'яка його з тими шкурами мало не на берег витягує.
"Ото того чоловіка тільки мені й страшно", - мовив Змій. А у княжни голуб приручений при собі був.
Написала вона батькові звісточку, під крило голубові прив'язала і відпустила на волю. Прилетів голуб до вікна княжого. Прочитав князь записку, та й кличе до себе старшин своїх, питає: "А чи правда, що такий чоловік є?" - "Правда", - відказують йому старшини. "То підіть до нього та по допомогу".
Відгукнувся Кожум'яка на прохання князя, але попросив для того дванадцять возів конопель та дванадцять бочок смоли. Обмотався коноплями, обсмолився смолою, та й вийшов на круту гору, де Змій жив. Почали вони битися - аж земля гуде.
Як розбіжиться Змій, як ухопить зубами Кирила - то кусок смоли і відірве. А Кирило як ударить його булавою - то і вжене в землю. Жарко Змієві, біжить до Дніпра води напитися, а Кирило знову обмотається коноплями та смолою обсмолиться.
Довго так билися. Зібрався народ, Богу молиться, чекає, що то буде. Коли Змій бубух! Аж земля затряслась. Зрадів князь, зраділи люди. І полетіла слава про відважного Кожум'яку по усіх землях.