Алім
Кримськотатарська народна казка

Жив собі дуже бідний чоловік, у якого коня не було, щоб обробити свій клаптик землі, корови не було, щоб подоїти і напоїти теплим молоком дітей, овець не було, щоб настригти вовни, наткати матерії і пошити добротний одяг. Зате дітей мав повну хату, тому й наймитував у багатих задля мірки пшениці, головки сиру, аршину матерії.
Найстаршим з-поміж дітей був Алім. І коли батько помер, довелося йому йти в місто на заробітки, щоб прогодувати братів і сестер!
Ходив він містом, ходив, стукав не в одні двері, але скрізь погоджувались взяти хлопця на роботу лише за хліб, за дах над головою. Та не за себе турбувався Алім — думав про матір, про братів та сестер...
Ходив Алім, ходив і прийшов на ринок, до місця, де наймали на роботу поденників. Став Алім збоку та й роздивляється. Тут підходить до нього один господар та й каже:
— Мені потрібен добрий і кмітливий працівник. Потрібен всього на тиждень, але я заплачу тисячу динарів!
Здивувався Алім. Це ж треба: всього тиждень роботи — і одержуй повний гаманець динарів... Такі гроші бувають, певне, тільки у падишаха та його візирів. Мабуть, неправду каже цей чоловік.
— Що ж це у вас за робота така, якщо платите за неї тисячу динарів?
— Якщо ти мені не віриш,— відповідає чоловік,— то можу поклястися на Корані. А робота зовсім не важка, головне в ній — кмітливість і сміливість. Ходімо зі мною і переконаєшся сам.
Повірив Алім словам чоловіка, пішов за ним. Той привів Аліма додому, нагодував, напоїв, одяг новий дав і наказав три дні відпочивати. На четвертий день господар запряг у воза пару добрячих коней, позад воза прив’язав бика, наказав Аліму сідати, і вони поїхали.
Їдуть день, другий. Алім, лежачи на соломі, розмріявся: «Зароблю тисячу динарів і на ці гроші ми побудуємо нову хату, купимо коней, віз, корів, стадо овець. Придбаємо мамі, сестрам і братикам новий одяг, а на решту грошей накупимо багато-багато смачнющої їжі та й запросимо в гості все село...»
Алім так замріявся, що не помітив, як під’їхали до підніжжя високої гори. Господар зупинив коней, відв’язав бика, зарізав його, вивернув шкуру, зробив з неї мішка і наказує Аліму, щоб той залазив у нього. Алім злякався, а господар і каже:
— Залазь у цю шкуру і чекай. Незабаром прилетять великі птахи й піднімуть тебе на вершину гори, де лежать золоті самородки і коштовне каміння. Ось тобі чотири торбини, наповниш їх і скинеш униз. За цю роботу дам тобі тисячу динарів.
— А як же я потім спущуся вниз? — запитує Алім. — Гора ж така висока й крута...
— Не бійся, там є потаємна стежина. Я тобі потім скажу, як її найти.
Алім узяв торби, заліз у шкуру і почав чекати. Незабаром почув шум крил і голосні крики птахів. А ще відчув, як його підхопили і понесли вгору...
Підняли птахи шкуру бика на скелю і заходилися роздирати її на шмаття. Алім вистрибнув зі шкури та як зарепетує, як замахає руками. Птахи злякалися й полетіли геть. Алім трохи отямився, дивиться, а все довкруж усіяно кістками, і між ними лежать золоті самородки та коштовне каміння. Алім обережно підібрав кістки і склав осторонь, наповнив торби золотими самородками й коштовним камінням та й скинув донизу. Скинув і сидить очікує, коли господар погукає йому знизу, де та стежина, якою він зійде з гори.
Чекав Алім, чекав, підповз до краю скелі, дивиться вниз, а там нема ні підводи, ні господаря... Гірко заплакав Алім. Зрозумів, що обманув господар його. І, мабуть, не його першого... Не дочекається його мати, не дочекаються брати й сестри. І навіть не знатимуть, де лежать його кістки... Хто ж тепер їм допоможе, хто дасть їм шматок хліба?
Сонце піднялося високо-високо, стало жарко. Алім сховався за кам’яний виступ і задрімав. Прокинувся від крику птахів і шуму крил. Один з птахів, найбільший, опустився на камінь, під яким ховався Алім, і почав чистити пір’я.
Злякався Алім, притиснувся до каменя, завмер і майже не дихає. Не дай Бог, птах почує. Як тільки завмер, відразу зрозумів, що допомогти йому може тільки цей птах, більше ніхто. Алім потихеньку простягнув руку із-за каменя, ухопив птаха за ноги і з гучним криком потягнув його до урвища. Замахав птах крильми й опустився з важким вантажем на землю.
Повернувся Алім у місто і на коштовний камінчик, який дивом опинився в його кишені, купив у перукаря вуса і бороду, приклеїв їх, поміняв одяг і прийшов на ринок, став собі збоку та й стоїть. Він здогадався, що господар щоразу саме тут шукає того, хто недавно прийшов у місто, і не знає, яка недобра слава йде про господаря.
Помітив господар новенького і відразу ж підійшов до нього:
— Я шукаю працівника, який хоче заробити за тиждень тисячу динарів. Мені потрібний сміливий і кмітливий чоловік.
— Я хочу заробити тисячу динарів і ні жодним динаром менше, але не за тиждень, а за три дні. Щодо сміливості, то собак і верб людів я не боюсь. А ось щодо кмітливості... У молодості мені на голову упав шматок зірки... і відтоді мене прозвали зоряним дурником... Я зроблю все, що ти мені поясниш і накажеш...
Через три дні підвода зупинилася біля підніжжя гори. Господар зарізав бика, приготував шкуру, поклав до неї торби і пояснив Аліму, що він повинен робити. Алім удав, що дуже злякався та й каже:
— Ви хочете, щоб я став биком і їв траву? Господар сміється:
— Не бійся, траву тобі їсти не доведеться. Ти трохи посидиш у шкурі, побуваєш на вершині гори...
— Я вам не вірю,— каже Алім.— От, якщо ви самі залізете в шкуру і я побачу, що ви не перекинулися на бика, ось тоді...
Вволю насміявся господар з дурного наймита і каже:
— Можеш сам переконатися, що я не збираюся перетворювати тебе на бика; коли б мені був потрібен ще один бик, я б купив його собі лише за півдинара!
Заліз господар у шкуру, а Алім тільки цього й ждав — зав’язав шкіряний мішок і викотив його на видноту. Не встиг господар опам’ятатись, як налетіли птахи і понесли здобич на вершину крутої гори.
Коли вони роздерли шкуру, господар виліз із мішка і гукає згори:
— Допоможи мені зійти вниз, я тебе озолочу! А йому Алім відповідає:
— Спочатку ти скинеш мені торби з коштовним камінням, а потім я тобі розкажу, як спустився з гори, коли ти одурив мене й покинув напризволяще.
Зрозумів господар, що обвів його Алім круг пальця. Робити нічого, набив він торби самородками і кинув униз. «Якщо Алім живим і здоровим спустився з гори — певно ж, він знає секрет»,— міркував господар.
Алім підібрав торби, повантажив на підводу та й гукає:
— Тепер ми з тобою поквиталися! Якщо ти такий розумний і такий хитрий, здогадайся сам, як можна спуститися відти. Для цього досить бути сміливим і кмітливим!
Уперіщив Алім коней батогом і поїхав додому до матері, до сестричок та братиків, які очікували на нього з нетерпінням.

Переклад українською
Данила КОНОНЕНКА

"Весела Абетка" - складова великого сайту "Українське життя в Севастополі".
Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ.