Розумний їжак і хитра Лисиця
Кримськотатарська народна казка

Жили собі на світі їжак і Лисиця. Були вони великими друзями. Разом на полювання ходили, разом відпочивали, разом територію свою оберігали. Одного року зима була довга і холодна. Охляли вони від голоду. Якось їжак і каже Лисиці:
— Ходімо, Лиско, в село, заліземо в найбільший курник, виберемо найжирнішу курку і зробимо собі свято...
А Лисиця йому відповідає:
— Я не проти поласувати жирною курочкою, але хіба ти не знаєш, які дурні кури: одну зачепиш,— усі такий галас здіймуть, що
село прокинеться... І, поки ми будемо з курника вибиратися, прибіжить господар з ломакою і намне нам боки... Їжак подумав-подумав та й каже:
— Господаря я беру на себе.
Прийшли друзі на світанку в село. Лисиця залізла в курник, а їжак згорнувся в клубочок і ліг біля порога хати, де жив господар курника. Почув господар, як кричать його кури і, забувши про все на світі, босий, в самій сорочці кинувся надвір. Наступив він на їжака, ухопився за ногу і давай стрибати навколо хати. Доки він стрибав, Лисиця і їжак встигли утекти в ліс. Почала Лиска курочку ділити — їжакові крильця дала, а собі решту. Образився їжак на Лисицю, але промовчав.
Через тиждень вони знов були біля курника. Лисиця в курник залізла, а їжак знайшов, де лежала ломака господаря, обхопив її і завмер. Почув господар курячий галас — ноги в чоботи і за ломаку! Ухопив її та як закричить від болю! Поки він приглядався до тієї ломаки, щоб побачити, об що він поколов собі руки, Лисиця і їжак уже були в лісі. І знову Лисиця обділила їжака. Йому крильця, а собі всю решту...
Втретє прийшли Лисиця і їжак до курника, але господар цього разу виявився хитрішим: викопав він на стежці яму, притрусив її соломою і ліг спати.
Провалилися друзі в глибоку яму, сидять і гадають, як їм з неї вилізти. їжак і каже:
— Візьми, Лиско, мене за лапку, розгойдай і викинь нагору, а я там знайду мотузку і тебе витягну...
Так і зробила Лисиця. Викинула їжака нагору, сидить і чекає. Ось уже й світати почало, а їжака все немає. Вже й господар прокинувся, підходить він до ями, дивиться — а там мертва Лисиця лежить. Викинув він її з ями, Лисиця відразу ожила — і навтікача!
Прибігла вона в ліс, відшукала їжака і каже йому ображено:
— Чого ж ти не прийшов виручати мене? Їжак відповідає:
— Не міг знайти довгу мотузку...
Образилася Лисиця і пішла шукати собі нового друга. Зустріла Вовка та й каже йому:
— Вовче, давай з тобою дружити. Будемо разом по здобич ходити. Усе, що вполюємо — пополам!
Вовк погодився. На полювання вони пішли порізно. Лисиця вибігла з лісу, бачить сани їдуть, а в санях — риба. Лягла Лисиця на дорогу, прикинулася мертвою. Помітив її рибалка, підібрав і кинув на сани. Вирішив, що пошиє дітям теплі рукавиці. А Лисиця тим часом поскидала з саней рибу і сама непомітно зістрибнула. Позбирала рибу на купку і тільки-но приготувалася їсти — біжить Вовк. Побачив він лисиччину здобич, зрадів і запитує:
— Де ти стільки риби взяла? Лисиця відповідає:
— В озері наловила... Вовк і каже:
— Давай розділимо здобич пополам, як домовлялись.
Почав Вовк ділити рибу: собі — велику, Лисиці — маленьку, собі — велику, Лисиці — маленьку... Образилася Лисиця на Вовка, але нічого не сказала.
Через кілька днів прибігає Лисиця до Вовка і каже:
— Вовче, тепер твоя черга йти на риболовлю... Вовк відповідає:
— Але я ніколи в житті не ловив рибу. А Лисиця йому на те:
— Я тебе навчу, як це робиться.
І навчила. Прийшли вони на озеро, знайшли ополонку. Вовк опустив хвіст у воду і сидять чекають. Лисиця запитує:
— Чи вже важкий хвіст? Потягнув Вовк хвоста і відповідає:
— Здається, трохи є... Лисиця каже:
— Я побіжу по мішка, а ти ще трохи посидь, і коли відчуєш, що хвіст важкий, не лови ґав, тягни.
Побігла Лисиця, а Вовк сидів доти, поки не прибігли люди. Кинулись вони на Вовка, Вовк як рвонув — так і залишив хвіст в ополонці, бо він давно примерз до криги. Дременув Вовк у ліс, розшукав Лисицю і почав гримати на неї:
— Де ж ти так довго бігала? Через тебе я хвоста позбувся!
А Лисиця йому й каже:
— Це тебе жадність підвела. Я ж сказала тобі — як відчуєш, що хвіст зробиться важким — тягни! Сам винен.
Вовк побіг, залишилась Лисиця сама. Сумно їй стало, пішла вона до їжака і каже:
— Їжаче, давай миритись...
Їжак був незлопам’ятний. Жаль йому стало Лисицю:
— Гаразд, Лиско, я згоден. Але тепер здобич ділитиму я.
Пішли вони на полювання. Сидять під високим деревом, раптом бачать — летить ворона і тримає в дзьобі овечий сир, цілий круг. Сіла ворона на дерево, приготувалася бенкетувати, а Лисиця і їжак зненацька як закричать: «Ловіть злодійку, сир украла! Ловіть злодійку, сир украла!». Злякалась Ворона, випустила з дзьоба сир і полетіла.
Їжак підняв сир і хотів чесно його розділити, але Лисиця сказала:
— Давай зробимо так: хто з нас старіший, тому й дістанеться більша частина. Скільки тобі років?
Їжак каже:
— Спочатку ти скажи!
Довго вони сперечалися, Лисиця не витримала і каже:
— Я народилась тоді, коли земля була кам’яною, а небо мідним! Почув це їжак і заплакав.
— Ти чого плачеш? — запитує його Лисиця. А їжак їй відповідає:
— Я пригадав свого меншого брата, який саме помер тоді, коли земля була кам’яною, а небо мідним...
Розділив їжак сир, як і пропонувала Лисиця: собі взяв більшу частину, а Лисиці віддав меншу...

Лисиця більше ніколи не намагалась перехитрити розумного їжака.

Переклад українською
Данила КОНОНЕНКА