Про вірну дружбу
Кримськотатарська народна казка

В одній невеликій країні правив хан. Він був боягузливий і недовірливий. Нікому не вірив, у кожній людині підозрював ворога. Тому й друзів у нього не було. Якщо хтось йому не так поклонився, не так подивився, не так повернувся, того хапали і запроторювали до зіндану. Якщо наглядачі доповідали ханові, що хтось з підданих погано про нього відізвався — такого вішали на майдані.
Хан побудував собі кам’яний палац з високою вежею, щоб можна було спостерігати за тим, як страчують людину. Палац оточив потрійною стіною, щоб не прокрався зловмисник. Але й цього хану здалося замало. Видав він указ, що кожен, хто повідомить ханові про людину, яка намислить учинити йому зло, отримає за повідомлення золотий.
Дуже швидко в ханстві перестали жартувати, співати, сміятися, справляти свята. І не було такого дня, щоб на майдані перед палацом за доносом не вішали кого-небудь.
Одного разу зібралися в місто на базар двоє друзів, двоє сусідів. Один поніс продавати сир і масло, другий — фрукти зі свого саду. Дорогою до них приєднався ще один чоловік з їхнього села. Йдуть вони і розмовляють поміж собою, а коли проходили повз палац, де за доносом готувалися повісити чергову жертву, один з друзів візьми та й скажи, що коли й далі так підуть справи, то через кілька років у країні нікого, окрім хана, судді й ката не залишиться.
Весь день провели друзі на базарі. Попродали свій товар, купили своїм домашнім гостинці, і тільки третій, який сподівався що-небудь заробити на ринку, так і залишився з порожніми руками. Не хотілося йому повертатися додому без гостинців — та що вдієш! Ось тут він і згадав про ханський указ і заквапився до палацу! Суддя вислухав його повідомлення, все записав і виплатив за донос один золотий.
Повернувся той, третій, односелець-виказувач на ринок, але гостинців не став купувати, злякався, що друзі здогадаються, звідки в нього взявся золотий. Не встигли односельці вийти з ринку, як до них підбігла варта, схопила «винного» і кинула його до зіндану. Другий вирішив залишитися і зачекати, чим закінчиться суд. Третій же вирушив додому один.
Вранці «винуватого» вивели із зіндану, і суддя зачитав вирок, що за наклеп на хана і його вірних слуг селянина буде повішено.
Підвели селянина до шибениці, накинули на шию петлю. Суддя запитав, яким буде останнє бажання засудженого. Той подумав і сказав, що хотів би перед смертю побачитися зі своєю сім’єю, попрощатися з рідними та близькими.
Суддя вислухав і відповів, що він дозволить засудженому піти в село і попрощатися з рідними та близькими, якщо хтось із при сутніх на страті погодиться простояти з петлею на шиї до заходу сонця.
На слова судді з юрби вийшов сусід і сказав, що він погоджується замінити друга.
Добіг селянин до свого села, попрощався з рідними та близькими і — назад, у місто, так і не сказавши дружині й дітям правди. Тільки-но вийшов він за село, як почалася злива і дорога перетворилася на справжнісіньке болото. Мокрий і знесилений доплентався селянин до лісової галявини, через яку пролягала дорога, полегшено зітхнув, що злива ущухла і що він встигне вчасно дістатися до міста. Аж тут зненацька з’явилися розбійники, схопили його, зв’язали і поволокли в хащі. Приволокли і поставили перед отаманом зграї. Не втримався селянин і гірко заплакав. Здивувався ватажок розбійників і запитав:
— Отже, гроші тобі дорожчі, аніж життя? На що селянин відповів:
— Не грошей мені шкода. Немає їх у мене, можете перевірити. Шкода мені друга, який замість мене стоїть під шибеницею з петлею на шиї. Якщо я не встигну повернутися до заходу сонця, його повісять замість мене.
— У чому ж ти провинився перед ханом? — запитує ватажок.
— Я сказав, що коли так вішатимуть, то через кілька років у країні залишиться тільки хан, суддя і кат...
Засміявся отаман:
— Ти правильно сказав. Але хто ж доніс на тебе?
— Чоловік з нашого села. Він ішов з нами на базар...
— А-а, це напевно той, у якого ми вчора відібрали золотий. Отаман наказав сідлати коней і доставити селянина до міських
воріт. Суддя вже приготувався подати катові сигнал, як на майдан вибіг селянин. Він піднявся на ешафот, обняв друга і надів на шию собі петлю.
Хан, який, сидячи на вежі, зі злорадством чекав, коли повісять чоловіка, який повірив другу, побачивши, що селянин вернувся, був просто вражений. Адже він не вірив у дружбу і в нього ніколи не було близького друга. Хан послав слугу зупинити страту і сказати, що він дарує селянину життя.
Поверталися друзі додому і раптом почули стогін, що долинав із-за дерев. Вирішили підійти й подивитись хто ж це там стогне? Кому потрібна їхня допомога?
Підійшли вони до глибокої ями, зирк — а на дні лежить їхній односелець. Витягли його, а він ледве ноги переставляє, весь у синцях, одяг на ньому порваний. Це так його віддухопелили розбійники, поки не витягли з-під язика золотий.

Переклад українською
Данила КОНОНЕНКА