Шукачі щастя
Кримськотатарська народна казка

Колись дуже давно, що й сказати важко, чи було це насправді, жили в якомусь селі три товариші. Були вони бідні, як і більшість їхніх односельців, і якщо третій товариш, наймолодший, відзначався працьовитістю і мріяв заробити грошей та купити пару коней, пару буйволів, корову, збудувати дім, то двоє інших усе чекали, коли ж трапиться їм на стежині мішечок із золотом та коштовним камінням, а вони стануть найбагатшими та найвідомішими людьми у своєму селі.
Не дочекавшись того дня, коли саме трапиться їм на дорозі мішечок із золотом, вирі шили ті двоє повештатися світом у пошуках щастя. Умовляли-умовляли вони третього, наймолодшого,— і вмовили.
Довго чи не дуже довго блукали різними країнами, поки не трапилося їм прийти в одне велике та багатолюдне місто. Зайшли до першої-ліпшої кав’ярні, замовили на останні копійки по чашечці кави і, коли трішки спочили з дороги, почали вони розбалакувати про щастя й таланіння.
— Друзі,— сказав найстарший,— подейкують, що падишах цієї країни дуже багатий. Взяв би цей син священної корови та й запросив мене до себе. І сказав би мені так: «Ти, я знаю, дуже бідуєш, Алі. Візьми від мене в дарунок гаманець із коштовним камінням і скакуна, кращого від якого немає в усьому моєму царстві». Взяв би я гаманець, стрибнув би на скакуна — і за кілька днів був би вдома!
Другий уважно вислухав товариша та й каже:
— Нехай би й мене покликав цей дурноголовий до палацу й сказав: «Гей, сину Омана, даю тобі з моєї казни торбину із золотом, молоду невільницю з мого гарему — і повертайся додому!»
Усміхнувся третій, наймолодший:
— Невже ви вірите, що цей найзажерливіший на світі шакал зможе виконати ваші бажання?!
Не знали друзі, що в падишаха цієї країни була погана звичка: переодягнувшись у простого ремісника, швендяти по місту і слухати, що про нього кажуть його підданці. На лихо для трьох друзів, падишах і його візир якраз сиділи за сусіднім столиком, попивали каву і слухали теревені шукачів щастя.
Наступного дня їх розшукав емір палацової варти і каже:
— Дійшли чутки до нашого падишаха про те, що в країну завітали три відомі чужоземці, і просить він їх не відмовити йому в смиренній гостинності.
Хоч і тремтіли зі страху двоє старших друзів, але таким великим було їхнє бажання стати багатими, що вони покірливо пішли за еміром. І третього друга вмовили.
Прийняв їх падишах, і захотілося йому проявити свою великодушність:
— Якщо дійшли до вас чутки про мою щедрість, то чого побажали б ви, прибульці здалеку, одержати від мене?
І сказав старший:
— О повелителю правовірних! Ми бідні люди і важко стало жити нам у рідному краю. Ось і прийшли ми в твоє благословенне царство в пошуках щастя і вдачі. Мріяв я одержати з твоїх рук гаманець з коштовним камінням і прудконогого скакуна...
— А як ти назвав того, в кого хотів одержати цей дарунок? — запитав падишах.
— Доля повелителів прощати нещасним,— почав благати прохач, падаючи в ноги падишаха.— Змилуйся наді мною, назвав я тебе сином священної корови.
— Видайте йому те, що він просить,— наказав падишах. Прохачеві дали гаманець з коштовним камінням і привели йому з конюшні падишаха гарячого арабського скакуна.
— А ти що просиш? — звернувся падишах до другого.
— О великий падишаху! Не дав мені Аллах власної оселі і вірної дружини. Хотів би я отримати від тебе мішечок золота й одну з твоїх прекрасних невільниць...
— Ти отримаєш це,— відповів падишах,— але раніше повториш, як ти мене обізвав у кав’ярні!
— Нехай незлобливість твоя перевершить твої щедроти! — почав благати прохач.— Хай проминуть мене стріли твого великодушного гніву. Назвав я тебе дурноголовим, та хай пробачить мені Аллах цю нісенітницю!
— Видати йому те, що він просить,— наказав падишах.
І подарували другому мандрівцю торбину, повну червоного золота, вивели дівчину з гарему самого падишаха, і навіть коня дали на додачу.
— Твоя черга просити в мене подарунок,— звернувся падишах до наймолодшого.— Бачу, що доведеться мені й тебе щедро нагородити.
— Не бажаю я, падишаху, від тебе ніяких милостей,— гідно відповів молодший.
— Годі, зухвалий волоцюго!— розлючено вигукнув падишах. — Ти мрієш про сотню ударів по підошвах своїх нечестивих ніг! І ти їх отримаєш!
Схопили слуги сміливого юнака, відвели його на плац і всипали рівно сто ударів по підошвах ніг.
Вийшли всі троє з міських воріт. Перший їхав на арабському скакуні і віз за пазухою гаманець з коштовностями. їхав і другий верхи, тримаючи на руках дівчину, побрязкувало в нього золото у торбині. Ледве волочив ноги третій, несучи на тілі щедрий «подарунок» падишаха.
Шкода стало старшому свого молодшого друга: зліз він з коня і посадив на нього побитого юнака. А сам пішов поруч, тримаючи скакуна за вуздечку.
Помстився падишах зухвалому юнакові за різке слово, але не затихли в серці жорстокого повелителя лють і злоба. Не дозволяли йому звичаї пращурів вбивати гостя в стінах міста. Покликав він одного зі стражників і наказав йому наздогнати мандрівників.
— Побачиш ти трьох мандрівників за міськими воротами: двоє їдуть верхи, третій — піший. Наздожени пішого і зарубай його!
Скочив стражник на коня і помчав услід за подорожніми. Наздогнав він їх за містом і зарубав того, котрий ішов поруч з конем.
— Ось вона, щедра нагорода падишаха,— сказав молодший, поклавши на свіжий горбик уламок каменю.
Доповів стражник падишаху про те, що виконав його волю. І падишах здогадався, що загинув не той, кого він збирався скарати на смерть.
— Не великий гріх,— засміявся падишах,— наздожени знову і вбий того, котрий їде один, без наложниці.
І знову помчав стражник услід за подорожніми, їхали тим часом друзі, потомилися під ними коні.
— Візьми до себе в сідло ханум,— сказав другий.— Нехай мій кінь хоча б трохи перепочине!
Наздогнав подорожніх стражник, налетів на того, що їхав один, зарубав його і помчав геть.
— Безмежна милість падишаха...— із сумом мовив молодший, віддаючи другові останні почесті.
І поїхали вони з дівчиною далі.
Настала ніч, і треба було шукати притулку. Помітили подорожні обіч дороги печеру і розташувалися в ній на ночівлю. Вночі юнак прокинувся від голосного шепоту: «Випусти мене звідси, добрий юначе, випусти мене...» Юнак підхопився на ноги — тиша. Поклав голову на камінь, що заміняв йому подушку — і знову шепіт. Юнак зняв з каменя повсть і притулився до нього вухом. Притулився і зрозумів, що голос долинає зсередини каменя!
Юнак виніс камінь з печери і розбив його навпіл. З каменя випав маленький чоловічок, який на очах став заввишки з лікоть.
— Хто ти? — запитав здивований юнак.— Хто ув’язнив тебе в цей камінь?
— Мене звати Кичкене-Маленький. Старий Джин закляв мене за те, що я позбавив його можливості завдавати людям зла. Я дуже вдячний тобі, що ти визволив мене з полону. Я так довго просидів у камені, що забув багато чарівних заклять. Але одне пам’ятаю добре. Можу виконати твоє найбільше бажання!
Юнак подумав і відповів:
— Я хочу, щоб падишах цієї країни, прокинувшись вранці і глянувши у дзеркало, побачив замість свого обличчя морду шакала з великими ослячими вухами...
Кичкене потер долоні, подихав на них і прошепотів якесь заклинання. Тієї ж миті в нього між долонями спалахнув вогник і погас.
— Твоє бажання виконано,— сказав Кичкене і зник!
Юнак повернувся додому, розділив багатство на три частини і віддав дві частини батькам друзів. На свої гроші він збудував житло, одружився з дівчиною, котру привіз. Купив землю і почав плекати сади, вирощувати пшеницю, розводити бджіл.
Одного разу він приїхав у місто по товар і познайомився з купцем із сусідньої держави. Познайомився і запитав, як поживає їхній падишах. На це купець відповів:
— Два роки тому наш падишах зник! Кажуть, що далеко в горах хтось збудував високу кам’яну вежу і ув’язнив туди жорстокого правителя. І що в нього від злості голова перетворилася на голову чудернацького шакала з червоними кривавими очима, гострими рогами і довгими ослячими вухами.
Юнак із вдячністю згадав Кичкене і посміхнувся.

Переклад українською
Данила КОНОНЕНКА