МОРСЬКИЙ КІНЬ
Кримськотатарська народна казка

Жив собі на світі бідний чоловік. Жив він на березі моря, рибу ловив. Та одного року вся риба пішла далеко в море і залишився рибалка без шматка хліба. Багато днів просидів він на березі моря, сподіваючись, що Бог змилується і направить рибу ближче до берега, але марно. Якось знесилений, він заснув, і серед ночі його розбудив шум прибою. Прокинувся рибалка і бачить, як з морської піни вибігає чудесний кінь з довгою голубою гривою. Кінь пробіг по берегу, і там, де його копита торкались землі, залишились лежати камінці, схожі на маленькі зірочки. Бідний чоловік подумав, що коли він збере ці камінчики - то стане багатим. Та даремно він тішив себе цією надією: повертаючись назад, кінь ступав копитами туди, де лежали зірочки, і вони зникали, а кінь знову розтанув у морі.

Три ночі підряд не спав рибалка, три ночі чекав, коли кінь знову з'явиться на березі моря і залишить хоч один камінчик, але все марно. І тоді ось що він придумав: прийшов рибалка на святковий базар, ходить по базару і голосно вигукує: "Розуму мішок, а грошей ні копійки! Розуму мішок, а грошей ні копійки!"

Того дня на святковий базар приїхав з почетом сам султан. Почув він, як рибалка вигукував, і наказав варті:

- А приведіть-но до мене того крикуна!

Рибалку привели, поставили перед султаном. Султан запитує:

- Чому ти ходиш по базару і кричиш, що в тебе розуму мішок? Чим ти це можеш довести?

- Для того, щоб це довести, - відповідає рибалка, - мені потрібно три підводи і щоб у кожну було запряжено по двоє коней.

- Гаразд, - відповідає султан, - я накажу дати тобі три підводи і якщо ти доведеш, що ти справді розумний, я дам тобі винагороду.

Узяв рибалка три підводи, виїхав за місто, де лежала купа попелу, завантажив нею вози, привіз на берег і розсипав там, де ходив морський кінь. Тричі їздив рибалка за попелом і лише коли в небі з'явились зірки, відвів коней додому, а сам заліг на березі.

Рівно опівночі вийшов на берег морський кінь, пробігся по попелу, а коли повертався назад, то не помітив жодного камінчика. З тим і пішов у воду.

До ранку копирсався у попелі рибалка і вигріб цілий мішок ізумрудів. Наступного дня замісив глину, виготовив сотню цеглин і в кожну з них поклав по камінчику. Коли цегла висохла, рибалка повантажив її на підводи і повіз до палацу.
Побачив султан підводи, вантажені цеглою і розгнівався:

- І це все, на що здатний твій хвалений розум?!

- Це не цегла, ваша султанська світлість, - спокійно відповідає рибалка, - це алмази. Кожна цеглина - це коштовний камінь.

Розгнівався султан і наказав відрубати рибалці голову. І коли кат приготувався виконати наказ султана, рибалка запитав:

- О світлий султане! Чи можеш ти виконати моє останнє прохання? Накажи візиру взяти з воза будь-яку цеглину і розламати її навпіл.

Султан кивнув візиру на знак згоди, і той, взявши з воза цеглину, розламав її і на великий подив султана та його придворних із цеглин випав сяючий, як повний місяць, камінець. Султан зрадів і наказав розвантажити цеглу і розламати її. А коли перед ним поклали повне блюдо коштовного каміння, наказав звільнити рибалку, зодягнути його в дорогий одяг. Почувши розповідь рибалки про
морського коня, султан наказав дати рибалці стільки золота, скільки той зможе донести:

- Я даю тобі винагороду не за цеглу, яку ти мені подарував, а за те, що ти справді маєш мішок розуму.

Повернувся рибалка до своєї сім'ї і зажив безбідно. До кінця свого життя він ловив рибу, інколи ночував на березі, але морського коня не бачив більше ніколи. "Велика удача посміхається людині раз в житті, - міркував він, - і потрібною
нею скористатися з розумом".

Переклад українською
Данила КОНОНЕНКА