МУДРИЙ ЇЖАЧОК

Кримськотатарська народна казка

Kолись дуже давно-давно, коли сади аж вгиналися від плодів, вода в річках була чистою-пречистою, а в горах вільно випасались отари овець і кіз, жив на березі Чорного моря молодий султан. Був він добрим і мрійливим. Султан міг цілими днями, стоячи на високій стіні свого палацу, дивитися на море, сподіваючись побачити протилежний берег...

Одного разу до палацу прийшов мандрівний співак. Він настроїв дзвінкі струни саза і під звуки музики розповів про те, що на протилежному березі моря, у високому кришталевому палаці живе прекрасна царівна. Що кришталеві східці її палацу спускаються прямо до моря, що мріє вона про принца, який перепливе море, зійде на східці не замочивши ноги, візьме її за руки і поведе під вінець...

Співак замовк, і ніжні звуки саза ще довго лунали під склепінням палацу. Молодий султан підвівся, підійшов до співака й тихо запитав:

- Скажи мені, славний мандрівцю, а як дістатися до принцеси берегом?

- О султане, - відповів йому співак, - палац цей чарівний і двері до нього відчиняться тільки тому, хто не замочивши ніг перепливе море і підніметься по його кришталевих східцях.

Глибоко задумався султан над словами співака. І було над чим задуматись, адже в часи султана ще не було ні човнів, ні суден, які могли б перепливти неспокійне Чорне море. Були у султана могутні слони, витривалі верблюди, прудконогі коні, та не було чарівника, який би міг побудувати дерев'яний міст між протилежними берегами Чорного моря.

Думки про чарівний кришталевий палац і прекрасну царівну не давали султану спокою ні вдень, ні вночі. Тоді він наказав запросити до палацу вчених людей і обіцяв віддати півцарства тому, хто підкаже, як не замочивши ніг, перебратися через море.

Багато мудреців побувало в палаці. Багато мудрого говорили вони. Один запропонував виліпити широкі крила і перелетіти через море. Другий - впіймати десять дельфінів і прив'язати до їхніх спин пліт, третій - змайструвати величезний лук, прив'язати до кінця стріли султана і вистрілити, але султан, хоча й був молодий, розумів, що жоден з цих способів не доставить його до кришталевих східців палацу...

Султан почав уже втрачати надію побачити прекрасну царівну та її кришталевий палац, але одного разу до нього привели хлопчака. І ось що той йому сказав:

- Любий султане, моя бабуся змалку навчила мене мови птахів і звірів. Якщо ти дозволиш, я зберу всіх птахів і звірів, що водяться в нашому царстві, і запитаю в них, як пересікти море, не замочивши ніг.

Звичайно ж, султан погодився і наказав усім мисливцям протягом року не ходити на полювання і не тривожити птахів і звірів.

Невдовзі на березі гірського озера зібралися звірі й птахи. Зібрались, звичайно, не всі, усім би не вистачило місця на березі.

Зібралися найстарші, наймудріші. Хлопчик сів на березі, щоб бачити й чути птахів, які розсілися на гілках дерев, качок, гусей, лебедів, котрі плавали поруч, вовків, лисиць, ведмедів та інших тварин, що сиділи на березі озера.

Звірі й птахи дуже любили хлопчика, який добре знав їхню мову і не раз виручав їх з біди, рятував взимку від голоду, лікував від усяких хвороб. Багато різних порад говорили мудрі з наймудріших, та на кожну з них хлопчик заперечливо хитав головою: те, що підходило звірям і птицям, не підходило людині.

Вже сонце почало хилитися до заходу, звірям і птахам час було повертатися у свої барлоги і гнізда, а потрібного рішення вони так і не знайшли. Несподівано з лісу вибіг колючий їжачок і, розштовхуючи всіх своїми гострими колючками, підійшов до хлопчика, їжак був простуджений, в нього боліли зуби і він на кожному кроці з шумом видихав повітря і голосно кашляв:

"Ках! Ках! Ках!" А хлопчикові вчувалось "Каз! Каз! Каз!", що на мові жителів цієї землі означало "Гуска! Гуска! Гуска!".

Усі сподівалися, що їжак прийшов сказати про своє мудре рішення, але той напився з озера чистої води і пішов далі своєю дорогою, кашляючи і важко дихаючи. Розлетілись птахи, порозбігались звірі, і тільки велика жирна гуска, в якої
було пошкоджене крило, залишилася плавати біля берега.

Усю ніч просидів хлопчик на березі озера, всю ніч не зводив очей 'з гуски, що дрімала на воді. Чом їжак не раз і не два згадував про гуску? На що він натякав?.. А що, коли змайструвати легку дерев'яну колоду, котра зовні буде схожа на гуску? З такими ж гострими грудьми, які розрізатимуть хвилі. З таким же хвостом, який не дасть звернути з дороги. З такими ж загребущими лапами-лопатами, за допомогою яких колода рухатиметься вперед?

Рано-вранці хлопчик примчав до палацу і розповів султанові про мудрого їжака і його пораду. Султан уважно вислухав хлопчика і наказав зібрати всіх майстрів-теслярів. А ткалям наказав виткати величезне біле полотно, а малярам -
намалювати на цьому полотні колоду, котра нагадувала б гуску, але в сто разів була б більшою від справжньої, живої.

Цілий рік могутні слони зносили до берега колоди, пильщики їх розпилювали, теслярі майстрували каркас і обшивали його дошками. А щоб в щілини не протікала вода, смолярі обмазували круті боки дерев'яної гуски липучою смолою.

Коли гігантська гуска була готова, султан зрозумів, що однією парою весел такого човна з місця не зрушити, і наказав змайструвати ще двадцять чотири пари лап-весел та прикріпити їх з обох боків. Гуску спустили на воду і вона легко й швидко попливла по хвилях!

Недовго збирався султан у дорогу, та перш, ніж вирушити в далеку подорож по морю, він наказав відлити їжакові пам'ятник з чистого золота і встановити біля входу в палац. І ще він залишив замість себе султаном хлопчика, який знав мову звірів і птахів...

Тисячі й тисячі підданих султана прийшли провести його в далеку незнану дорогу. Люди стояли на березі моря й вдивлялися в морську далечінь, поки білосніжна дерев'яна гуска з гордо піднятою головою не зникла за горизонтом.

Ніхто не пам'ятає, чи повернувся султан з тієї подорожі. Можливо прекрасна царівна не відпустила його від себе. Але з того давнього часу люди почали будувати легкокрилі човни, навчилися кріпити до них крила-вітрила, щоб за допомогою вітру легко й швидко досягати протилежного берега моря. І з тієї давньої пори в тому царстві наймудрішим серед звірів вважається їжак. Щоправда, від султанового палацу не лишилося й сліду, а якісь жадібні розбійники темної ночі викрали золотий пам'ятник Їжакові і розпиляли його на частини.

А численні нащадки того мудрого Їжака нічого не памятають. Очевидно, простужений Їжачок вилікувався, перестав кашляти і чхати і нікому нічого не сказав про свою хворобу...