Шайтан і кизил
Кримськотатарська народна казка

В Отузькій долині Криму є повір’я: того року, коли восени дозріває щедрий врожай кизилу, бути холодній зимі. Старі люди пояснюють, чому це так. У дуже давні часи, коли Аллах, створивши світ, закінчив свою роботу, на землі настала весна, на деревах почали розпускатися бруньки. Найпершим зацвів кизил.
Всі люди і тварини, які жили на землі, потяглися до квітів і дерев. Кожен поспішав вибрати для себе квітку чи деревину, що сподобалася йому. Аллах побачив, що ще трохи мине часу і на землі розпочнуться чвари й су перечки, хто перший вибрав те чи те дерево, хто перший запримітив найяскравішу квітку. Покликав Аллах усіх до себе і наказав кожному по черзі вибрати якесь дерево або квітку, щоб потім тільки ним користуватися і не сваритися з іншими.
Одні просили одне, інші — інше. Дійшла черга й до Шайтана.
— І що ж ти вибрав, Шайтане? — запитав Аллах.
— Я вибрав кизил.
— А ти добре подумав?
— Мені нічого не потрібно, окрім кизилу,— наголосив, ховаючи хитрі очі, нечистий.
— Чому саме кизил? — подивувався Аллах.
Але Шайтан так і не відкрив Аллахові свою таємницю.
— Гаразд, бери собі кизил,— усміхнувся Аллах.
Шайтан на радощах аж застрибав, замахав хвостом. Він був упевнений, що всіх перехитрив: адже кизил з усіх дерев зацвітав найпершим, отже, й плоди на ньому дозріють раніше, ніж на інших деревах. А потім, в обмін за свій кизил він отримає все, чого душа забажає.
Настало літо, почали достигати плоди — черешні, вишні, абрикоси, персики, сливи, яблука, груші, а кизил усе ще не зріє. Твердий та зелений. Шкребе потилицю Шайтан, злиться, постукує по землі хвостом і примовляє, сердито поглядаючи на деревце: «Достигай скоріше, тобі кажуть!»
Та не чує його кизил, не квапиться дозрівати.
Не на жарт розгнівався чорт. Почав він щосили дмухати на ягоди, обпалюючи їх своїм гарячим диханням. Червоним як жар став кизил, але, як і раніше, твердий та кислий.
Сміються з Шайтана люди:
— Не слухається тебе твій кизил. Не догодив ти йому чимось! Плюнув з досади Шайтан, а кизил липі почорнів та й тільки. Махнув Шайтан на кизил рукою:
— Погана ти ягода! Кислятина нещасна... Не потрібна ти мені. Нехай тебе хто хоче, той і збирає! — сказав, закрутився на місці, мов дзиґа — і зник.
Час минав, у садах уже всі фрукти зібрали, і лише тоді достиг кизил. Пішли люди в ліс збирати смачну солодку ягоду. Збирали й посміювалися над Шайтаном.
Чорт не стерпів людських насміхань і відплатив за них. Знав, що люди інколи бувають жадібні. Зробив так, що наступної осені кизилу вродило удвічі більше, ніж торік. Але для цього довелося сонцю послати на землю удвічі більше тепла.
Зраділи люди врожаю, не зрозуміли Шайтанової підступної витівки.
Тієї осені багато витратило сонце тепла і світла, перевтомилося трохи, вирішило спочинути. От і видалася зима сніжною та холодною. Дерева від лютого холоду загинули, річки до дна промерзли. Люди виходити з теплих осель боялися. Ось що наробив Шайтан.

Відтоді й існує прикмета: якщо вродить кизил удвічі більше, ніж зазвичай,— бути холодній зимі. Не заспокоюється Шайтан і, як раніше, мститься людям за колишнє насміхання.

Переклад українською
Данила КОНОНЕНКА