Як лисі чоловіки посварилися
Кримськотатарська народна казка

Жили колись у селі Джаманак дев’ять лисих чоловіків і в кожного була корова. Зібралися якось лисані разом, один з них, найрозумніший, і каже:
— У нашому селі всіх кіз, овець та корів випасає один пастух, і добре справляється зі стадом. Хіба ж ми дурніші за наших односельців? Давайте і ми наймемо для своїх корів чередника.
Думали-міркували лисані і погодились. Найняли чередника, а самі всілися на пагорбі та й рахують корів, щоб жодна не загубилася.
За цією роботою застав їх лисий чоловік із села Такилди. Дізнався він, що сусіди найняли чередника, і каже:
— Чи не візьмете до своєї череди і мою корову? Тоді б і я сидів поруч з вами і займався такою серйозною справою.
Погодилися лисані, і стало в череді на одну корову більше. Щоправда, рахувати корів стало важче, але це не засмутило лисих. Та ось настав час розраховуватися з чередником, і лисань з Такилди відмовився платити, сказавши, що його корова була десятою — отож йому доводилося рахувати більше від усіх. Накинув він на роги своїй корові налигач і повів її додому.
Довго міркували лисі чоловіки із села Джаманак, як їм провчити непокірливого сусіда, і придумали: зрубали тополю, зробили з неї добрячу ломаку, поклали її на плечі і вирушили до села Такилди. Дорогою їх наздогнав хлопчисько і питає:
— Куди ви, дядечки, йдете?
Зупинилися лисані, скинули свій нелегкий вантаж на землю і відповідають:
— Бачиш цю велику ломаку? Так ось, біжи в село Такилди і скажи лисому, який там живе, що ми йдемо його лупцювати. Нехай виходить на вулицю і чекає нас.
Дізнався лисань з села Такилди про наказ лисих чоловіків із села Джаманак, налигав корову за роги і повів її з дому геть.
Минув якийсь час, і лисі з Джаманака дізналися, що їхній сусід повернувся додому і пригнав не одну, а десять корів! Здивувалися лисі, подумали-поміркували та й вирушили в село Такилди.
Прийшли до сусіда і почали вмовляти його відкрити їм секрет, як це йому вдалося з однієї корови зробити десять? А той і каже:
— Після того, як я пішов із села, моя корова об’їлася полину і здохла. Я здер з неї шкуру, вичинив її, нарізав рівно сто ременів і відніс їх на базар у місто Сімферополь. Ремені продав, а на вторговані гроші купив десять корів. Ще й на нові штани гроші залишились.
Повернулися лисані в село Джаманак, сіли та й задумались. День сидять, два сидять, а на третій день один з них і каже: — Якщо ми заріжемо дев’ять корів і наріжемо з їхніх шкур по сто ременів, скільки грошей уторгуємо?
— Трохи менше, ніж на сто корів! — відповідає другий.
— Ви забули про м’ясо, котре нам лишиться! — додає третій. А найрозумніший з-поміж усіх ось що каже:
— А якщо ми з кожної шкури наріжемо не по сто, а по двісті ременів, то купимо стільки корів, що усе село не перелічить!
Задумали— зробили. Зарізали лисані своїх корів, нарізали ременів і вирушили в місто Сімферополь. Прийшли, коли тільки-но почало розвиднюватись, на базар, цілісінький день простояли під пекучим сонцем, але жодного ремінчика не продали. Наступного дня бредуть вони по місту, вимахують ременяччям і горлають: «Кому ременя! Кому ременя! Кому ременя!».
Злякалися городяни, поскаржилися стражникам. Стражники відібрали у лисанів товар, а їх самих прогнали з міста. Повернулися лисі чоловіки додому, довго міркували, як їм помститися сусідові. Думали-гадали — вигадали. Відкопали свою ломаку, узяли її на плечі і вирушили в село Такилди. Дорогою їх наздогнав юнак і питає:
— А куди це ви знову несете свою велику ломаку? Зупинилися лисані, скинули на землю свій нелегкий вантаж і відповідають:
— Ми йдемо вбивати лисого з села Такилди. Якщо ти зустрінеш його раніше, скажи нехай вийде на вулицю й чекає нас.
Дізнався лисий чоловік з села Такилди про намір сусідів, вийшов на вулицю та й чекає. Підійшли до нього ті з ломакою, скинули на землю свій вантаж та й кажуть:
— Бачиш цю ломаку? Так ось знай: цього разу ми вирішили вбити тебе. Сядь вище на горбик і молись, щоб ми не промахнулися.
А сусід їм відповідає:
— Навіщо вам самим убивати мене, брати гріх на душу?! Ви краще купіть скриню, посадіть мене туди — і зіштовхніть у море. Якщо я потону — гріх ляже на морського царя.
Подумали-поміркували лисані, та так і вчинили. Притягни на берег стару скриню, посадовили туди сусіда, зачинили віко, щоб він не втік, а самі пішли до лісу нарубати жердин, щоб і скриню зіштовхнути у воду, і ніг не замочити.
Сидить лисий у скрині і чує, що мекають вівці. Почекав трохи — і як загорлає:
— Не потрібна мені дочка бая! І золота з перлами не треба! Підійшов до скрині чабан, відчинив віко і запитує:
— Від чого це ти відмовляєшся? Лисань йому й каже:
— Хочуть мене оженити на дочці бая. Пропонують скриню золота, корови, вівці, верблюди, а я не згоден! Нехай мене ріжуть, нехай убивають...
— А що, дочка бая така некрасива? — запитує чабан.
— Та ні! — відповідає лисань,— дівчина непогана, навіть вродлива. Але я кохаю іншу і ні на кого її не проміняю.
В чабана від жадоби загорілися очі:
— Тоді давай я сяду в скриню. Я згоден оженитися на дочці бая. А ти бери моїх овець.
Чабан заліз до скрині, лисань причинив віко, а сам погнав отару додому.
Не встигли лисі чоловіки повернутися в село, як до них дійшли чутки, що їхній сусід вже повернувся до села Такилди. І повернувся не з голими руками, а пригнав отару овець. Подумали-поміркували лисані й пішли до села Такилди. Прийшли й умовляють сусіда відкрити їм секрет свого багатства. Той і відповідає:
— Хіба, маючи таких друзів, як ви, важко розбагатіти! Спустився я на морське дно, а там тих овець, як камінців на березі! Бачили, як я бульки пускав? Це ж я овець рахував. Тут лиш незначна частина того, що я налічив. Доведеться вам ще раз відправляти мене туди...
— Е-е ні...— мовив один лисань,— тепер наша черга...
І вирішили лисані придбати велику скриню і вирушити в море по багатство. Найрозумніший з-поміж них подумав-подумав та й каже:
— Якщо попливемо в одній скрині, нам дістанеться всього лиш одна отара. А якщо кожен попливе у своїй скрині, то кожному буде по отарі!
Схвально відгукнулися лисі односельці на мудре рішення свого друга і вирушили в Джаманак. Повернулися кожен зі скринею на спині. Поставили скрині біля води, залізли до них і просять сусіда зіштовхнути їх у море. Лисань з села Такилди й каже:
— Зроблю це з великим задоволенням. Адже це ви допомогли мені розбагатіти. А за добро треба відповідати добром. Ось повернетеся й ви багатими — і ми ніколи вже більше не будемо сваритися.
Зіпітовхнув лисань скрині у воду, набігла хвиля і понесла їх у море. В селі Джаманак і досі вірять, що настане день, коли їхні лисі чоловіки повернуться. А як на морі з’являються білі «баранці» — люди кажуть: «Це наші лисані женуть своїх овець...»

Кримсько-татарський орнамент

Переклад українською
Данила КОНОНЕНКА

"Весела Абетка" - складова великого сайту "Українське життя в Севастополі".
Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ.